П’ять днів шлюбного буття та 3 роки 6 місяців очікування 29.08.2025 09:00 Укрінформ Звільнений з полону Владислав Брит не мав жодної інформації про місцеперебування дружини, події в Україні та наявність житла
Юлія і Владислав, хоч і були знайомі довгі роки, офіційно стали подружжям лише на п’ять діб: одружилися 30 грудня 2021 року, а вже 5 січня 2022-го чоловік, як учасник АТО, вирушив на схід.
25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, старший солдат 57-ї окремої мотопіхотної бригади Владислав Брит опинився у полоні на Луганщині. Перебував у неволі 3 роки та 6 місяців (без одного дня). Звільнений під час обміну 24 серпня 2025 року. Весь цей період він лишався у невіданні щодо долі дружини, ситуації в Україні та власних перспектив.
Про їхню історію кохання та роки очікування Юлія Брит розповіла Укрінформу.
ПРО ПОЛОНЕННЯ ЧОЛОВІКА ДІЗНАЛАСЯ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ
– Їхня група з 17 осіб потрапила у полон. Я дізналася про це одразу – росіяни показали відео з ними на своїх каналах. Двоє з цієї групи, на жаль, загинули після катастрофи ІЛ-76 у січні 2024 року. Решту повернули. Владислава звільнили останнім із цієї групи, – розповідає жінка.
Юлія та Владислав – мешканці окупованої Каховки на Херсонщині. Жінка провела півроку під окупацією, після чого з труднощами виїхала.
– Наша родина – це ми двоє. Батьків уже немає, у Влада є рідна сестра у Польщі та двоюрідна. Більше нікого близького не залишилося.
Після визволення Юлія оселилася у Коростені, працює у дитячому садку та волонтерить у Центрі життєстійкості Червоної Хреста.
– Чи знаєте ви, як це – півроку під окупацією? Це постійна боротьба за себе й за нього без розуміння, що робити далі. Тоді не було інформації про полон або зниклих безвісти. Мені довелося навчитися всьому самій. Раніше його служба мене не стосувалася, але після полону я зрозуміла: допомогти йому зможу лише я.
Роками Юлія брала участь у акціях на підтримку полонених, співпрацювала з громадськими організаціями, організувала волонтерську групу для родин зниклих.
– Після обміну 14 серпня, коли Влада не було серед звільнених, я засмутилась. Але через тиждень з’явилася надія на новий обмін. Ми з дівчатами вирушили до Чернігова, хоча за 50-60 км до міста дізналися про скасування. Все ж залишилися там. У суботу мені повідомили, що обмін відбудеться 24 серпня.
ВЛАДИСЛАВ НЕ ОЧІКУВАВ ЗУСТРІЧІ
– Сижу на лавці, читаю повідомлення інших жінок про звільнення їхніх чоловіків. Раптом через десяток спроб заходжу в кабінет Координаційного штабу – статус змінено на «звільнений». Далі – все мов у тумані: мені давали нашатир, воду, таблетки. Потім – журналісти, ті самі відповіді, що й раніше. Головне питання: де автобуси? Коли побачила Влада, він сказав: «Думав, ти залишилась у Каховці, що я самотній». На мені була футболка з його фото. Він запитав: «То де ми живемо?» – згадує Юлія.
Владислав не знав нічого про події в Україні чи те, чи хтось його чекає. Він гадав, що дружина не змогла виїхати з окупації.
Пізніше йому розповіли про волонтерську діяльність Юлії. Він був здивований.
– Влад просив: «Тільки не кидай ці родини, ти ж розумієш, як це важливо». Я впізнала його погляд і посмішку. Він схуд, змінився внутрішньо, – додає жінка.
ЖОДНОГО ЛИСТА НЕ ДІСТАВ
До грудня 2024 року Владислава тримали у колонії №36 на Луганщині.
– Майже три роки знала, де він. Коли їх перевели до Росії, знайшла інформацію через місяць.
Юлія надсилала листи, але жоден не дійшов, хоча російська омбудсмен стверджувала зворотнє.
Мерія Коростеня та містяни підтримували жінку всі ці роки.
– Вони його не бачили, але вірять у нього, – каже Юлія.
«Владислав Брит. Він ще не знає, де його дім! Але Коростенська громада три роки чекала на нього разом із Юлією! З Днем Незалежності, незламні!» – написав у Facebook мер міста Володимир Москаленко, опублікувавши відео зустрічі подружжя.
У Коростені пара має будинок, куплений за кошти Владислава. Залишилося зробити ремонт.
– Мене тут тепло прийняли. Міська влада підтримує наші проєкти для полонених. Не скрізь таке можливе, – зауважує Юлія.
Після возз’єднання жінка написала: «Понад три роки тиші – без дзвінків, без «як справи?». Кожен день – боротьба. Полон відібрав час і можливість бути разом. Але ця зустріч варта кожного миті агонії, щоб знову почути: «Я тут»».
Ірина Староселець
Фото та відео з Facebook Юлії Брит
АТО Обмін Військові Полонені Каховка Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
