Повернення захисників з "Азовсталі": як Ердоган поставив Путіна на розтяжку 10.07.2023 22:07 Укрінформ РФ послабшала настільки, що з нею перестають рахуватися. І Туреччина цим скористалася
П'ятеро героїчних командирів з "Азовсталі" повернулися з Туреччини до України. Детально зупинятися на питаннях “коли”, “що” і “як” не будемо. За останні кілька діб про це було написано вже десятки матеріалів.
Натомість нас більше цікавить інше – “чому”.
Чому так вчинив Ердоган? Очевидно, він хотів принизити ослабленого Путіна й показати йому: робитиму, що вважатиму за потрібне, а ти — нікуди не дінешся з “підводного човна”.
Як Кремль на це реагуватиме? Насправді окрім жалюгідної реакції Пєскова, прессека російського диктатора, який устиг пожалітися, що, мовляв, “про рішення видати Києву командирів з Азовсталі нас ніхто не ставив до відома” – у відносинах з Туреччиною у РФ вкрай обмежене поле для якихось маневрів. На думку політологів, максимум, що може зробити Москва — це скасувати візит Путіна до Анкари, який, зі слів Ердогана, запланований на серпень. У всьому іншому у РФ розуміють ризик втрати “турецького вікна” у світ. Відповідно — можливість гнати через Туреччину свій газ, отримати товари, в обхід санкцій, проводити грошові обміни, виїжджати й таке інше.
Звісно, Ердоган торгуватиме своїм положенням, він чинитиме так, як особисто йому вигідно. Тому в даному разі — без надмірної ейфорії й завищених очікувань. Але водночас так уже сталося, що інтереси Києва та Анкари ситуативно збіглися. І не лише у звільненні “азовців, а й, зокрема, у питанні пролонгації “зернової ініціативи”. Судна, які виходять з українських портів, є переважно суднами турецьких посередників, які отримують неабиякий зиск. Тобто це про дохід, про гроші. А Росія, як відомо, “крутить хвостом”, погрожуючи вийти з угоди, дія якої спливає рівно через тиждень — 17 липня. І Ердогану це дуже не подобається. Та навіть якщо РФ вперто стоятиме на своєму… Ходять чутки, що Туреччина готова забезпечувати “зернову угоду” без росіян, тим самим ставлячи РФ перед вибором: або атакувати турецькі кораблі та літаки, які охороняють зерновий коридор, і розв'язати війну з країною НАТО, або прийняти усі умови.
Отже, Путіна поставили на розтяжку…
Туреччина повернула “азовців”: як це стало можливим, чому Ердоган так вчинив?
“Ситуація зі звільненням захисників “Азовсталі” – це ще один прояв подальшого послаблення Путіна”, – коментує Укрінформу Володимир Фесенко.
За його словами, Ердоган в такий спосіб публічно демонструє, що може не рахуватися з позицією Путіна.
“Зараз Путін більш залежний від Ердогана і Туреччини, ніж навпаки. Крім того, це ще й сигнал Путіну, що Ердоган вкрай незадоволений позицією Росії по “зерновій угоді”. Розрив цієї угоди не відповідає інтересам Туреччини. І Ердоган заздалегідь демонструє Кремлю, що припинення цієї угоди призведе до подальших односторонніх дій Туреччини, які будуть суперечити інтересам Росії”, – вважає політолог.
Також цілком ймовірно, що є й інші теми, по яких Кремль не виконав своїх обіцянок перед Туреччиною.
“Взагалі Ердоган демонструє, що зараз він веде гру з Росією і визначає правила цієї гри. І Москва це проковтнула, і фактично на це погодилась. Пєсков публічно заявив, що повернення “азовців” в Україну є порушенням домовленостей, але на відносини між РФ і Туреччиною це не вплине”, – підкреслив пан Фесенко.
Політолог Ігор Рейтерович каже, що з приводу того, що “азовці” мали сидіти в Туреччині до кінця війни — це виключно позиція російської сторони: “Я переконаний, що їх повернення в Україні відбулося в суворій відповідності до нормативно-правової бази та міжнародним документам. Якщо гарантом чи головним організатором цієї, скажемо так, попередньої угоди виступав Ердоган, то він міг легко змінити позицію й надати цей дозвіл. Що він, скоріш за все, і зробив. Тому в цьому контексті, в першу чергу, йдеться про зміну позиції Ердогана, який таким чином вбив одразу кількох зайців: передав “привіт” Путіну та заклав більш міцні підвалини з РФ по різних питаннях, які представляють інтерес для Туреччини”.
На таке рішення Ердогана, вважає експерт, значною мірою вплинули як мінімум чотири фактори.
Перший – це те, що РФ останні кілька тижнів почала активно шантажувати "зерновою угодою".
“Причому робити це в дуже некоректний, хамський спосіб. Вони ж фактично почали висувати вимоги, які не прописані в тій угоді, яка підписувалася між Туреччиною та Росією, та ООН. Ердоган, зрозуміло, повинен був на це якось реагувати. Але зробив це не заявою, а конкретними діями”, – каже політолог.
Другий фактор… За словами пане Рейтровича, тут також прослідковується певний наслідок того, що відбувається зараз у Сирії: “За деякою інформацією кооптовані з РФ сили завдали удар по силах, які мають безпосереднє відношення до Туреччини, так звані проксі війська. Туркам це не сподобалося. Вони розуміють, що формально Росії нема чого пред'явити, бо все це відбувається через посередників. Тому вирішили відповісти іншим чином”.
Ситуація зі звільненням захисників “Азовсталі” – це ще один прояв подальшого послаблення Путіна
Третій фактор пов’язаний безпосередньо з Ердоганом. В Туреччині закінчилися вибори, він здобув перемогу, зміцнив свою владу всередині країни, однак…
“Йому треба постійно тримати "в напрузі" турецьке суспільство, показувати, що Туреччина підвищує свій статус та імідж. Ну, а що може бути краще, аніж пнути РФ? Тим більше для цього є всі можливості. Зрештою, є й бажання, оскільки значна частина турків не сильно люблять росіян, хоч і терплять їх", – додав експерт.
Четвертий фактор — в такий спосіб Ердоган отримав додатковий бонус щодо перемовин всередині НАТО на саміті у Вільнюсі.
“І я думаю, що таке його рішення деякою мірою навіть уплинуло на те, що відбулася попередня домовленість про його особисту зустріч з Байденом на полях саміту. Для Ердогана це дуже важливо, з огляду на питання, які є актуальними для Туреччини на сьогодні. Тому в часі збіглося багато різних моментів”, – стверджує пан Рейтерович.
Але головне – це все не було б можливим, якби не події останнього місяця, які відбулися всередині Росії. Той же "марш Пригожина" засвідчив, що РФ послабшала, і послабшала настільки, що з нею перестають рахуватися: “І це також зіграло свою роль. Ердоган уважно стежить за зміною ситуацією всередині РФ. Він розуміє, що Путін сьогодні максимально ослаблений. Плюс — він розуміє, що РФ зацікавлена в Туреччині набагато більше, ніж Туреччина у РФ. Це об'єктивно. Так, турки дуже непогано на Росії заробляють, але, на відміну від Путіна, Ердоган може дозволити собі подібні кроки. І це лише підтвердив той факт, наскільки мляво у Москві ротом Пєскова відреагували на звільнення “азовців”.
Ердоган, який має подібний до Путіна типаж, тобто він також є авторитарним, який бореться з опозицією за допомогою різних механізмів, засобів і так далі, — не міг не скористатися можливістю, щоб нагати, хто є справжнім лідером, ну, як мінімум, в Чорноморському регіоні.
“Ще один момент — у найближчому майбутньому плануються перемовини по Карабаху, в яких Туреччина стовідсотково братиме ключову участь як союзник Азербайджану. Та от, таким чином Ердоган ще й тут підняв ставки”, – підкреслив Ігор Рейтерович.
Політичний експерт Євген Савісько звернув увагу на те, що, за інформацією української сторони, повернення наших героїв відбулося без жодних вимог від турецьких представників.
“Якщо це так, то стає очевидним дві причини подібного кроку Анкари. Перша причина — Ердоган вирішив втрутитися в боротьбу за поділ Російської Федерації. Однак, зробить це не напряму, а через надання максимально можливої допомоги Україні як військової, так і політичної, дипломатичної та гуманітарної.
Друга — падіння реального впливу Москви, особливо в тих регіонах, де Туреччина намагається максимально поширити свій вплив: Середземномор'я, Чорномор'я, Центральна Азія та Африка. На серпневій зустрічі Ердогана з Путіним, останньому будуть висунуті вимоги та побажання що, як і коли Туреччина хоче від Росії. Наслідки цієї зустрічі будуть помітні вже найближчим часом. Одним з індикаторів стануть обсяги військової допомоги Туреччини Україні та її позиція щодо вступу нашої країни до НАТО”, – вважає експерт.
Політолог Максим Ялі стверджує, що в інформаційному плані Путін отримав серйозну поразку, тому що на основі міфу про азовців-псевдонеонацистів РФ будувала весь міф про нібито звільнення України від неонацистів, що офіційно заявлено одною з ключових цілей так званої “сво”.
“Коли найбільш медійних командирів з “Азовсталі” звільняють — це, звичайно, потужний ляпас: і персонально для Путіна, і для усіх росіянам загалом. Ердоган продемонстрував, що якщо Путін його й надалі ігноруватиме, не враховуватиме національні інтереси Туреччини, то може він знову може піти на подібні неочікувані й болючі кроки, – каже політолог. – Ердоган дав чітко зрозуміти, що хай там що, але “зернова угода” має бути продовжена, бо Анкара, яка заробляє значні кошти на переробці, на перевалці українського зерна, в ній дуже зацікавлена. Зрештою, в угоді зацікавлений також увесь світ, враховуючи статус України як одного з ключових постачальників зерна на міжнародний ринок”.
Відтак Ердоган ще й отримав для себе додаткові бонуси.
“Такі його дії привітала Україна, а також союзники по НАТО. І це також в інтересах Ердогана, особливо напередодні саміту Альянсу”, – розповідає пан Ялі. І додає, що подібний крок Ердоган вирішив зробити після “бунту Пригожина”, яких хоч і був невдалим, але від цього істотно постраждав імідж Путіна: “Його імідж підкосився в очах лідерів автократичних держав, до яких, безумовно, певною мірою належить і Туреччина. Акела промахнувся, – акцентує політолог. – Відтак Ердоган вирішив, що він може піти на цей крок без якихось серйозних для себе наслідків. Ердоган вдало скористався моментом”.
Цікаву думку також висловив дипломат Вадим Трюхан: “Те, що зробив Ердоган — зрозуміло. А от чому він так вчинив? Думаю, Ердоган хоче показати не лише Росії, а і Європі та США, що Туреччина – це “золота акція”, до якої треба ставитися по-особливому”.
На думку дипломата, фактично Ердоган хоче запам'ятатися в історії як президент, який вивів Туреччину на рівень ключових держав світу. Не дарма напередодні саміту НАТО він придумав нову передумову для ратифікації вступу Швеції до Альянсу: аби це сталося — Євросоюз має відкрити двері для Туреччини.
“Тобто Ердоган, не бажаючи нічого змінювати в Туреччині, адже його влаштовує те, як сьогодні працює держава, як там вибудувана вертикаль влади, хоче запам'ятатися в історії турецького народу як лідер, який привів країну в Європейський союз. А разом з тим як лідер, який змусив світ рахуватися з Туреччиною. Тож думаю, тут йдеться не стільки про Росію, скільки саме про Туреччину. Ердоган досяг такого рівня, коли він може запросто ігнорувати й не звертати уваги на росіян, роблячи те, що йому потрібно”, – підкреслив Вадим Трюхан.
“Зернова угода”, допомога озброєнням і технікою: як і де Ердоган міг би ще натиснути на Путіна для нашої користі?
“Дійсно, треба звертати увагу не тільки на повернення азовців в Україну, а й на інші заяви Ердогана, як от про підтримку членства України в НАТО, і дії Туреччини. Зокрема, це стосується постачання Україні турецької зброї, будівництва в Україні заводу по виробництву «Байрактарів» (це підтвердив міністр Камишін, – Ред.). Російські джерела також підтверджують, що в разі виходу Росії із “зернової угоди” Туреччина буде її підтримувати й надалі в стосунках з Україною. Це дійсно тиск на Росію. Але це тиск в турецьких інтересах. З нашими інтересами це збігається ситуативно”, – каже Володимир Фесенко.
За його словами, Ердоган не буде грати тільки на українському боці. Він не збирається розривати стосунки з Путіним і Росією.
“Але він хоче грати головну роль в цих стосунках”, – наголосив пан Фесенко.
Ігор Рейтерович також на цьому акцентує і каже, що ми, українці, не повинні надто захоплюватися діями Ердогана.
“Тому, що турецький лідер зараз реалізує свій інтерес. Те, що цей інтерес збігся із видачею полонених азовців – це гарна історія. Але вона ситуативна. Добре, що ми вчасно зорієнтувалися і змогли цією історією скористатися. Але коли зараз він зробив так, то це не означає, що в майбутньому він не зробить якось по-іншому. Тобто він може й риторику змінити, що робив уже неодноразово. Просто нам треба зараз по максимуму все це використати. А максимальна тема для нас зараз – це продовження “зернової угоди”. Наразі розглядається варіант з продовженням угоди, але виключно за рахунок турецької сторони. Це для нас плюс. Ми ж розуміємо, що коли вийдуть судна, наприклад, з Одеси, і вони будуть йти в супроводі турецьких ВМС, то Росія ніяким чином не зможе вплинути на цю ситуацію, щоб не розказувала і як би не напиналася. РФ не сваритиметься з турками, бо просто немає на це можливостей і сил”, – стверджує політолог.
Туреччина не лише може розширити допомогу Україні у війні з Росією, а вона може одноосібно кидати виклик РФ
Ну і, звісно, нам треба використати все, що стосується військово-технічної підтримки з боку Анкари.
“Ця підтримка йде постійно, вона непублічна. Туреччина постачає Україні не лише “Байрактари”, але й багато чого іншого. От, буквально в цю суботу я їхав по трасі й бачив, як на тягачах везли новенькі броньовані Kirpi — це турецькі автомобілі для перевезення особового складу. Зрештою, на тижні також пройшла інформація, що Туреччина може поставити Україні свої 155-мм гаубиці”, – додав пан Рейтерович.
Згадав про “зернову угоду”і Максим Ялі: “В цьому питанні Туреччина на Росію вже тисне по повній. Паралельно з цим — йдуть розмови про можливе постачання Україні гаубиць. Втім, ми можемо піти далі. У турків є величезна номенклатура і боєприпасів, яких нам бракує, і ракет різного радіусу дії, і бронетехніки. Туреччина, як один з ключових виробників зброї, може суттєво зміцнити військовий потенціал України. А ще — тиск на Москву може полягати в закритті лазівок щодо реекспорту продукції подвійного призначення через Туреччину. І це також нам на користь. Отже, важелів впливу на Путіна в Ердогана достатньо”.
А це — Вадим Трюхан: “Туреччина не лише може розширити допомогу Україні у війні з Росією, а вона може одноосібно кидати виклик РФ. Минулого року, коли росіяни вже виходили із “зернової угоди” – Туреччина брала на себе зобов'язання по одноосібному гарантуванню безпечного проходження цивільних суден, які перевозили зерно з України. Тоді Росії вистачило на декілька днів, і після – вони фактично пошкрябалися назад, і знову стали частиною цієї угоди. Хоча насправді вже тоді треба було зайняти жорстку позицію і більше не повертатися до так званих домовленостей у вигляді Росія-ООН-Туреччина та Україна-Туреччина-ООН”.
Зараз ситуація може повторитися, але навряд чи хтось буде Росією запрошувати назад, чи погоджуватися на її повернення.
“Думаю, що в Росії це прекрасно розуміють. Тому Ердоган зокрема і через це пішов на повернення додому п'ятьох українських героїв, щоби показати Путіну, який збирається до Туреччини, свою силу”.
Для Путіна зараз насправді велика дилема чи їхати йому в Туреччину, адже після такого ляпаса він виглядатиме як слабкий лідер, як кульгава качка.
“Щобільше, я б не виключав ситуації, за якою Ердоган піде на арешт Путіна з подальшою передачею його міжнародному правосуддю. Отже, зараз закрутився такий досить тугий регіональний політичний вузол. З одного боку, Путін не може відмовитися від Туреччини через експорт, торгівлю, авіасполучення і так далі. З іншого – проковтнувши цей ляпас Путін остаточно може втратити авторитет в середовищі нинішніх російських політичних еліт. Тому мені здається, що якщо Путін приїде в Туреччину, то там буде дуже жорстка розмова. Ердоган тиснутиме на нього, вимагаючи, щоб він відмовився від збройної агресії проти України, а також пішов на продовження “зернової угоди” і не порушував її умов”.
Нарешті те, що Ердоган підтримав перспективи членства України в НАТО…
“Таким чином він продемонстрував США свою самостійність. І фактично – підтримав позицію, яку займає східний фланг, а також окремі члени західного флангу Європейського Союзу. Тут Туреччина вирішила виступити в мейнстримі та стати однією з тих 23 держав, які фактично вже дозріли до того, щоби Україна була запрошена до НАТО. Втім, нічого тут дивного немає. Скоріш за все, Ердоган розглядає Україну як тісного союзника в майбутньому, як країну, яка віддячить його країні в політичному, економічному та військовому планах за ту підтримку, яку Туреччина традиційно надавала багато років, а особливо останні 16 років. Навіть попри те, що Туреччина не приєдналася до санкційних режимів проти Росії, і навіть попри те, що Ердоган по цей час веде діалог з Путіним”, – резюмував Вадим Трюхан.
Мирослав Ліскович. Київ
Источник: www.ukrinform.ua
