Балістика проти Patriot: чи справді Росія знайшла «ключ» до американських ЗРК 10.10.2025 19:00 Укрінформ Російська Федерація не модернізувала ракети «Іскандер» та «Кинжал», а змінила їхні програми. Пояснюємо, як працює тактика противника та якою має бути наша відповідь
Днями впливова газета Financial Times опублікувала статтю, яка сколихнула інформаційний простір: американські системи ППО Patriot нібито втрачають ефективність проти російських балістичних ракет. За даними видання, Росія нібито модернізувала свої «Іскандери» та «Кинджали», навчивши їх ухилятися від перехоплювачів. Стверджується, що відсоток збитих балістичних цілей різко знизився, що поставило під сумнів надійність західних технологій. Але чи справді ситуація така критична? Наскільки реалістична така «модернізація» в умовах жорстких санкцій, і чи не є гучні заголовки частиною інформаційної гри Кремля? Спробуємо розібратися за допомогою провідних українських військових експертів.
Міфи та реальність «модернізації» балістики противника
Питання номер один, яке виникає після прочитання статті FT: чи може Росія, перебуваючи під санкціями, провести глибоку технологічну модернізацію своїх ракетних систем? Більшість експертів погоджуються, що радикальні зміни в конструкції ракет вкрай малоймовірні.
Авіаційний експерт Костянтин Криволап, колишній інженер-випробувач КБ Антонова, наголошує, що «будь-яка спроба втрутитися в конструкцію ракети — це дуже складний процес». «Я не уявляю, як можна легко, швидко та просто змінити балістичну ракету без проведення додаткових випробувань — це практично неможливо», — наголосив експерт.
На його думку, єдиним реальним полем для втручання є програмне забезпечення ракети, її «програмне забезпечення», оскільки основні можливості були закладені в неї ще на етапі розробки.
Цю думку підтверджує й авіаційний експерт Валерій Романенко. Він зазначає, що росіяни не винайшли нічого принципово нового. «Ще під час проектування цих ракет передбачалися можливості зміни напрямку польоту, тобто маневрів, як на висхідній частині балістичної траєкторії, так і на кінцевій ділянці, коли ракета вже пікірує», – пояснює експерт. Раніше, за його словами, Російська Федерація не використовувала ці можливості в повній мірі, оскільки Україна не мала засобів для перехоплення балістичних ракет. Тепер, зіткнувшись з Patriot, росіяни почали «ускладнювати програми, максимально використовувати маневрені можливості ракети, і це заважає нам їх збивати».
Аналітики військового видання Defense Express також зазначають, що інформація про використання противником маневрів та радіолокаційних перешкод не є новою. Повітряні сили повідомляли про це ще в травні. «Здатність балістичної ракети «Іскандер» маневрувати на термінальній ділянці заявлялася з моменту розробки. А радіолокаційні пастки також є її штатним засобом і були помічені ще у 2022 році», – йдеться в їхньому аналізі.
Вони пропонують інше логічне пояснення, яке не вимагає фізичної модернізації ракети, а лише перепрограмування її польотного завдання. «Досить правдоподібним можливим поясненням є нова крута траєкторія польоту балістичної ракети «Іскандер» на кінцевому етапі, тобто перед атакою на ціль. Такої зміни траєкторій можна досягти без модернізації самих ракет, а лише шляхом перепрограмування, що набагато простіше та швидше. Крутіша траєкторія атаки мінімізує час на перехоплення. А тактика полягає в тому, щоб якомога швидше прослизнути через зону дії системи ППО «Патріот».
Окрім маневрів, Росія вдається й до інших хитрощів. Валерій Романенко згадує про використання засобів радіоелектронної боротьби: «Була інформація, що вони ставлять на свої ракети генератори глушилок. І ці генератори також створюють проблеми, створюють імітовані або прямі шумові перешкоди. Це також заважає протиракетній обороні ефективно працювати». Раніше, за його словами, росіяни використовували фальшиві цілі, але їх було легко розрізнити, оскільки вони швидко втрачали швидкість.
Таким чином, «модернізація», про яку пише FT, найімовірніше, полягає не у створенні нової «суперракети», а в активації та вдосконаленні на програмному рівні тих можливостей, які були закладені в конструкцію «Іскандерів» та «Кинжалів» десять років тому. Це безперервно триваючий процес конкуренції «меча і щита», як зазначає Костянтин Криволап: «Конкуренція розробників під час війни — поширене явище. Алгоритми постійно змінюються — це ітеративний процес. Росіяни щось оновлювали — американці відповідали. Одні додавали — інші змінювали. І так постійно».
Однак експерти одноголосно називають головною причиною зменшення відсотка збитих цілей зовсім інший фактор, який не має нічого спільного з технологічним проривом Росії.
Проблема не в Патріотах, а в їхній кількості: математика проти маніпуляцій
Ключовим недоліком аналізу Financial Times, на думку українських експертів, є спрощений підхід до статистики. Журналісти взяли загальну кількість запущених балістичних ракет та загальну кількість збитих, вивівши середній відсоток ефективності. Однак цей метод повністю ігнорує головний фактор – географію ударів та обмежену кількість систем ППО в Україні.
Директор Мережі досліджень нової геополітики Михайло Самусь розбиває цю маніпуляцію на атоми: «На якій підставі, яких даних іноземні журналісти зробили свій висновок? Вони просто взяли загальну кількість запусків, поділили її на кількість влучань і отримали середнє значення. Але вони не врахували одну важливу річ: у нас немає безперервного покриття систем Patriot по всій території України». Він наводить простий та показовий приклад: «Якщо, скажімо, п’ять ракет «Іскандер» пролетять над містом «К», яке прикривається системою ППО «Патріот», то відсоток їх збиття може становити 80–100%. А якщо росіяни завдадуть удару по іншому місту «С», де немає ні «Патріота», ні інших протибалістичних систем, і запустять ті ж п’ять «Іскандерів», то результат може бути зовсім іншим – аж до нуля збитих ракет. Отже маємо ситуацію: за один день ворог запускає десять балістичних ракет по двох українських містах, і збиває лише половину. Формально це дає в середньому 40–50%. І тут починаються «аналітичні» висновки: мовляв, «Україна стала гірше збивати балістичні ракети»… Вибачте, але такі заяви – це, як то кажуть, «витягування сови на земну кулю»».
Самусь категорично відкидає версію про те, що ракети навчилися «оминати» Patriot. «Балістична ракета фізично не може «оминати» Patriot, якщо ця система є. Але якщо її немає в певній зоні, то, звичайно, результатом може бути влучення».
Експерт пояснює логіку росіян ретельною розвідкою. Перед кожним ударом вони збирають максимум даних про розташування українських систем ППО та навмисно обирають цілі, де захист найслабший. «Коли вони планують наступний удар і обирають ціль, вони аналізують розвідку. Якщо бачать, що в певному районі не зафіксовано жодного Patriot, але там є важливий об'єкт — наприклад, енергетичний — вони направляють удар туди. Вони запустили два «Кинджали» — жодного не збили, бо нічого не було. Це елементарно», — констатує Самусь.
Інші експерти повністю погоджуються з цією оцінкою.
Аналітики Defense Express: «Російська Федерація не завдає ударів балістичними ракетами там, де розташовані системи ППО Patriot. Тобто, якщо противник запустив 10 ракет по цілі, яка не прикривається Patriot, то очевидно, що всі 10 не будуть перехоплені, але це зовсім не свідчить про ефективність».
Костянтин Криволап: «Якби була статистика щодо ударів у межах досяжності «Патріота», і якби система їх не перехоплювала, тоді можна було б говорити про зниження ефективності».
Територія України величезна, а кількість систем, здатних перехоплювати балістичні ракети, критично мала. Сьогодні, за різними оцінками, в Україні є від трьох до восьми систем Patriot та одна система SAMP/T. «У 24 регіонах у нас менше десятка комплексів Patriot та один комплекс SAMP-T, який не підтвердив свою ефективність у балістиці», – уточнює Валерій Романенко.
Михайло Самусь додає: «Один «Патріот» створює умовну «захисну бульбашку» радіусом лише 30–50 кілометрів. Самі розумієте, що для повного покриття всієї країни та забезпечення безпеки всіх великих міст потрібно кілька десятків таких систем».
Друга, не менш гостра проблема – це дефіцит самих ракет-перехоплювачів. Це дорогий та складний у виробництві боєприпас, а його запаси обмежені. Defense Express зазначає: «Зазвичай ця зенітно-ракетна система повинна використовувати дві, а іноді й до чотирьох ракет-перехоплювачів для перехоплення однієї балістичної цілі. Але якщо буде дефіцит боєприпасів, то запуск не лише чотирьох, а навіть двох ракет буде неможливим».
Валерій Романенко підтверджує цю проблему: «В середньому на кожен «Кінжал», що прилетів, ми запускали чотири зенітні ракети. Зараз ми не можемо собі цього дозволити, бо нам потрібні резерви ракет. Їх нам дають у невеликих кількостях… Ми зараз змушені намагатися збити однією-двома ракетами. Імовірність збиття значно знижується, тому у нас з цим проблеми. Математика цих процесів не залежить від героїзму та майстерності».
Крім того, важливо розуміти, що не всі ракети Patriot однаково ефективні проти балістики. «Ми отримали ракетні комплекси ПАК-2 від Ізраїлю та, схоже, від Румунії та від Німеччини. Він працює проти ракет, але тільки комплекс ПАК-3 ефективно працює проти балістики. ПАК-2 може просто збити ракету, завдати шкоди, але бойова частина все одно впаде на землю. А ПАК-3 працює шляхом безпосереднього враження ракети протиракетою. І вона, як правило, ініціює детонацію бойової частини в повітрі», – пояснює Романенко.
Таким чином, очевидне «зниження ефективності Patriot» насправді є наслідком трьох ключових факторів:
-
недостатня кількість комплексів для покриття всієї території України;
-
зміна тактики Російської Федерації, яка спрямована на атаки на незахищені райони;
-
гостра нестача ракет-перехоплювачів, особливо найсучасніших версій PAC-3.
Якою має бути відповідь?
Експерти погоджуються, що відповідь України має бути комплексною. По-перше, і найголовніше, подальше посилення системи протиповітряної оборони. Військовий експерт Антон Міхненко наголошує: «Основою нашої системи протиповітряної оборони проти таких засобів є Patriot. І тому наші партнери… повинні усвідомлювати, що Росія модернізується, і тому нам потрібні більш сучасні ракети для цих комплексів. Україна не отримує новітніх версій ракет, і ми повинні наполягати на передачі найсучасніших зразків, які можна випробувати в реальних бойових умовах».
По-друге, потрібно діяти на випередження. Це включає систематичне знищення військового потенціалу противника на його території. «Будь-який військовий об'єкт, який Російська Федерація може використовувати, зокрема для запуску/виробництва ракет, має бути знищений заздалегідь. Це послаблює її потенціал… Ми бачимо, як наші дрони-камікадзе летять майже на 2000 км углиб російської території… Нам потрібно системно діяти в цьому напрямку надалі», – каже Міхненко. Він закликає до систематичного наступу на больові точки російської економіки та військово-промислового комплексу: нафтопереробні заводи, підприємства, що виробляють порох та компоненти для ракет. І з цим неможливо не погодитися, адже найнадійніший спосіб збити російську ракету – це знищити її на землі разом із заводом, який її виробив, та пусковою установкою, яка готується до залпу. Робота в цьому напрямку постійно ведеться. Як повідомив Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський, у вересні Війська оборони завдали ударів по 70 виробничих об'єктах паливно-мастильних матеріалів, вибухових речовин та інших компонентів російського військово-промислового комплексу.
По-третє, це адаптація власної тактики та розвиток вітчизняних технологій. Війна – це постійний ітеративний процес, де кожна сторона намагається знайти вразливі місця противника. Як зазначив Костянтин Криволап, американські розробники реагують на російські ракетні маневри новими алгоритмами наведення. Україна, зі свого боку, повинна продовжувати розробку власних засобів ураження, здатних досягати ворога глибоко в тилу. І такі засоби у нас є – від ФП-5 «Фламінго» та сімейства «Нептун» (відомі три версії української крилатої ракети: Р-360 із заявленою дальністю 280 км, Р-360Л («Нептун-Д», «Довгий Нептун») із дальністю 1000 км, а між ними з ймовірною дальністю 500 км – «Пузатий Нептун» з конформними танками) до далекобійних безпілотників-камікадзе («Ф'юріос» «Хелл», ФП-1 та ФП-5 тощо). Ключове завдання: довести їх до стабільного масового виробництва.
Висновок
Аналіз думок провідних українських експертів показує, що тривожні заголовки у світових ЗМІ є результатом спрощеного погляду на складну динаміку війни, а не свідченням реального технологічного прориву Росії. Так, ворог адаптується, змінює тактику, намагається максимально використати слабкі сторони української оборони. Однак корінь проблеми криється не в раптовій неефективності «Патріотів», а в їх критичному дефіциті.
Україна захищається від ракетного терору в умовах гострої нестачі сучасних систем ППО та боєприпасів до них. Кожен успішний російський удар найчастіше є не свідченням «модернізованої» ракети, а наслідком відсутності «купола» Patriot над конкретним об’єктом.
Отже, відповідь на цей виклик лежить у двох площинах. Перша – це негайне та значне посилення протиракетної оборони України. Україні потрібно не кілька, а десятки систем Patriot та SAMP/T, щоб створити надійний щит над ключовими містами та об'єктами. Друга – розширення можливостей України щодо відплати військово-промисловому комплексу противника. Лише поєднання надійної оборони та здатності покарати агресора може змінити правила цієї жорстокої гри. І це головний меседж, який має звучати у відповідь на будь-які спекуляції щодо «нових» російських ракет.
США Україна Збройні сили України Росія Війна Україна проти Росії Іскандер Повітряні сили Збройні сили України Війна з Росією Patriot ППО Балістична зброя ракети далекого радіусу дії
Источник: www.ukrinform.ua
