Останній політ Героя України Єгора Середюка 30.05.2025 10:00 Укрінформ 15 квітня 2022 року. 26-річний капітан Єгор Середюк має за плечима понад 25 бойових вильотів, починаючи з повномасштабного вторгнення
Досвідчений льотчик-штурмовик, командир авіаційної ланки здіймається в повітря, щоб виконати чергове бойове завдання. О 21:16 дзвінок назавжди розірве серце коханої дружини Тетяни: “Єгор загинув від отриманих травм…”. У день похорону, коли тіло Єгора опустили під землю, із ним тихенько померла й молода закохана дівчина, яку тепер називають дружиною Героя України. Тетяна каже, що рідко згадує в соціальних мережах щось, повʼязане з родиною, бо не хоче транслювати свій біль на інших людей.
КОЛИ СПЛІТАЮТЬСЯ ДОЛІ
Їхня історія почалася не в гучних місцях, не на світських раутах, а тихо і ненав'язливо, як це часто буває з найглибшими почуттями.
– Познайомились ми в далекому 2014 році в одній із соцмереж, – згадує Тетяна. – Зійшлись в бесіді з приводу нашого спільного улюбленого письменника Стівена Кінга.
У віртуальному просторі, на сторінках моторошних, але захопливих світів Короля жахів сплелися їхні долі. Це був несподіваний місток між двома молодими людьми з різних міст: Єгор вже був курсантом Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, формуючи свою чоловічу сутність і майбутню професію, Тетяна ж – випускницею школи, яка тільки мріяла про доросле життя.
Відтоді вони підтримували зв'язок як друзі, ділилися думками, мріями, обговорювали прочитані книги і життєві перипетії. Ці шість років дружби стали фундаментом, на якому згодом виросли міцніші почуття.
У 2020 році вони зрозуміли, що почуття між нами сильніші за відстань (Рівне – Миколаїв), тому дівчина ухвалює вольове рішення та переїздить до коханого.
СОЛОДКИЙ СЮРПРИЗ ВІД ЗАКОХАНОГО СЕРЦЯ
Єгор був військовим, льотчиком, чоловіком, чия професія вимагала залізної дисципліни, неймовірної витримки та постійної готовності до виконання найскладніших завдань. Але за цією міцною, кремезною постаттю в формі ховалася "найдобріша людина в світі", як ніжно описує його Тетяна. І ця доброта, ця щирість проявлялася навіть у найменших, але таких значущих деталях.
– Зі самого початку стосунків ми говорили про те, що дуже хочемо сім’ю, – розповідає Тетяна, її очі затуманюються ніжними спогадами. – Обидвоє з освітою, гарною роботою, шалено закохані та щасливі – рішення було ухвалене дуже швидко.
Вони були готові до нового етапу життя, до спільного майбутнього. Пропозиція руки та серця відбулася 21 січня 2021 року, і вона була такою ж незвичайною та щирою, як і сам Єгор.
– За декілька днів до того Єгор сказав, що бригада чекає на якусь перевірку, тому він завжди затримувався на роботі. Армія – це така собі коханка, з якою ти свідомо ділиш чоловіка, і я завжди його підтримувала й розуміла, адже знала, наскільки служба є для нього важливою. Так сталось і того вечора: він затримався на роботі, а я хвора чекала вдома. Близько дев'ятої вечора Єгор прийшов. Він увімкнув камеру, ніби хотів зафіксувати цей момент для історії, і вручив величезний пакет солодощів: приблизно п'ять кіндерів та купа жуйок “love is…”. Він пояснив, що вони з Вадимом Благовісним (найкращим другом Єгора, а згодом хрещеним їхньої донечки, який трагічно загинув 7 вересня 2022 року, ставши ще однією болючою втратою) вирішили зробити їй приємність, підняти настрій солодким. В одному з кіндерів замість іграшки була каблучка. Я розплакалась, а він попросив стати його дружиною, – згадує Тетяна.
Це був момент абсолютного щастя, щирості та ніжності. Пізніше виявилося, що вся "робоча перевірка" відбувалася не деінде, а на кухні у Вадима, де двоє друзів ретельно готували цей сюрприз, намагаючись знайти спосіб заховати обручку так, щоб Тетяна нічого не запідозрила. Ця історія яскраво демонструє, яким романтиком і винахідником був Єгор.
ТИХА РАДІСТЬ ДУШ, ЩО ПОЄДНАЛИСЯ
Багато хто мріє про пишне весілля, білу сукню, сотні гостей та гучні гуляння. Але у Тетяни та Єгора були інші пріоритети, інші цінності.
– Ми неодноразово обговорювали майбутнє, і в кожному сценарії весілля в класичному розумінні цього слова в нас не було, ми не хотіли. Я не бачила себе в білій сукні, а Єгор вважав, що краще розділити емоції з найближчими, ніж влаштовувати пишне святкування. До того ж пандемія COVID-19 додавала своїх корективів, створюючи складнощі для масштабних зібрань, та й складна ситуація у військових завжди потребувала максимальної стриманості. Тож у відпустці ми просто розписались у моїх батьків на Житомирщині, – розповідає Тетяна.
На церемонії були лише найрідніші люди: батьки, брати. Після офіційної частини –зворушлива фотосесія, де кожен кадр дихав справжніми почуттями, святковий стіл вдома і "тиха, справжня радість". Для них це було ідеальне свято: не заради фотографій у глянцевих журналах, а задля глибини почуттів і близькості тих, хто був поруч. Це весілля стало відображенням їхньої сутності: щирості, скромності та безмежної любові.
МОВА КОХАННЯ, ЩО ЗБЛИЖУЄ
Єгор був надзвичайно уважним до дрібниць, умів слухати і, головне, чути свою Тетяну. Ця риса була ключовою у їхніх стосунках.
– Ми обидвоє дуже захоплювались книжками. Я збирала свою бібліотеку, Єгор – свою. Саме тому першим його подарунком стала серія книг, але це були не просто книги. На обкладинці кожної з них – короткі, але такі промовисті записки від Єгора. Їх я і зараз інколи перечитую, – зізнається Тетяна.
Їхній зв'язок був глибоким і багатогранним, побудованим на довірі та розумінні.
– Ми були кращими друзями майже 6 років, знали все одне про одного, кожну дрібницю, – каже Тетяна. – Він підкорив моє серце своєю щирістю, уважністю, кмітливістю і, що найважливіше, з таким же почуттям гумору, як у мене. Це було те рідкісне поєднання, коли люди знаходять не просто другу половинку, а споріднену душу. З ним не було страшно бути собою. Я завжди знала, що він підтримає, а він знав, що я зроблю все те саме для нього. Героїня культового серіалу "Друзі" вийшла заміж за найкращого друга. Ці слова завжди повторювала і я.
Це була та ідеальна гармонія, про яку мріють мільйони, – бути одруженим з тим, хто став твоїм найкращим другом.
НЕБО ЯК ДРУГА ДОМІВКА
Для Єгора небо було не просто роботою, а справжнім покликанням, стихією, де він відчував себе вдома. Тетяна вперше побачила бойові літаки над Миколаєвом у момент, який назавжди закарбувався в її пам'яті.
– Йшла в лікарню, знаючи, що Єгор в певну годину має повертатись з польоту, – пригадує Тетяна. Ми домовились, що чекатиму на нього на певному місці, щоб мати гарний огляд. Пролітаючи над місцем, де я чекала, хлопці (Єгор і його побратим) помахали крилами. Це було неймовірно.
Це був їхній таємний знак, їхній спосіб зв'язку між небом і землею, момент чистої, неповторної радості.
Польоти були їхньою "рутиною, невід’ємною частиною роботи". Єгор готувався до них ретельно, з військовою точністю.
– У хлопців доволі серйозна підготовка щоразу перед льотною зміною, тому весь час він готувався на роботі. Згодом приводив до ладу документи вдома, збирав форму та їхав, – ділиться Тетяна.
Це було життя, підпорядковане небу, і вона як дружина приймала це. Щодо прикмет, яких дотримувався Єгор, як і більшість льотчиків, то це була одна незаперечна аксіома: "Ніколи не фотографуватись перед вильотом". Це було не просто марновірство, а своєрідний ритуал, що допомагав зберегти концентрацію та віру в успіх.
ЖИТТЯ ДО І ПІСЛЯ ЄВИ
Єгор був досить різнобічною особистістю, захоплювався багатьма речами. До появи доньки в їхньому житті він багато читав, поглинаючи сторінки книг із такою ж жагою, як і Тетяна. Він дивився фільми, знаходив задоволення в простих речах, любив кататися на велосипеді, відкриваючи для себе нові маршрути та відчуття свободи.
Але з народженням Єви у серпні 2022 року все змінилося.
– Відтоді кожну вільну хвилину він присвячував їй та мені. Завжди казав, що з нами поруч він відпочиває, – з ніжністю розповідає Тетяна.
Єва стала центром його світу, джерелом невичерпної енергії та спокою. Для нього їхня родина була тим тихим прихистком, де він міг скинути тягар військових буднів, розслабитися і бути просто татом і чоловіком. Вона ж "не могла натішитись ними" – цим дивовижним тандемом батька і доньки. Це було їхнє маленьке щастя, їхня фортеця в буремному світі.
СВІТАНОК ВІЙНИ ТА "ВИВЕДЕНІ ПТАШКИ"
24 лютого 2022 року для кожної української родини стало лінією, яка розділила життя на до і після. Для сім'ї Середюків він також був позначений незворотними змінами. Наприкінці лютого 2022 року Єгор мав летіти на планову ротацію на Схід.
– Часи були тривожні, тому рішення поїхати до моїх батьків на Житомирщину ухвалили одразу, – розповідає Тетяна.
Передчуття біди висіло у повітрі, і вони хотіли убезпечити свою маленьку донечку. 24 лютого о 21:00 вони мали виїхати потягом до Києва.
– Та склалось так, що друг сім’ї був проїздом у Миколаєві й забрав нас з Євою на авто. Єгор був упевнений, що його з міста не відпустить служба, так і вийшло, – пригадує Тетяна.
Це було прощання, про яке ніхто не знав, що воно стане останнім.
– 24 лютого я прокинулась вночі годувати доньку. Єві на той час було 6 місяців, за звичкою взяла телефон і побачила смс: “Ми живі, вивели пташок”. Почала читати новини і одразу все зрозуміла. Єгор на зв’язок не виходив ще декілька годин після повідомлення. Ці години очікування були пеклом на землі. Пішла до батьків, сказала, що почалась війна. І з тієї хвилини не випускала з рук телефон – чекала на звістку від чоловіка, – згадує Тетяна.
Це був початок нового, невідомого етапу життя, сповненого тривог та нескінченного очікування.
СМАЙЛИКИ НАДІЇ ТА ДВОМІСЯЧНА РУТИНА
Перший тиждень повномасштабного вторгнення був сповнений невизначеності, страху та постійного відчуття загрози. Зв'язок був уривчастим, слова – скупими.
– У перший тиждень ми майже не спілкувались, він скидав якийсь смайлик або просто писав, що "живий", а більшого мені й не було потрібно, – згадує Тетяна.
Цей смайлик, коротке "живий" було найціннішим повідомленням, яке вона могла отримати. Це було дихання, що давало їй можливість дихати.
Почалися перші втрати серед побратимів Єгора, шалений потік новин із фронту, який щодня приносив жахливі звістки.
– Під час кожної нашої розмови я намагалася абстрагувати його від всього, перемкнути його увагу на нас із донькою, хоч виходило погано. Згодом завжди писав: "напишу пізніше" – і я знала, що він пішов працювати. Я відраховувала дві години, за цей час він мав повернутись, – поділилася Тетяна.
Ці дві години були для неї вічністю, наповненою молитвою та очікуванням.
15 КВІТНЯ 2022: ВОДОДІЛ ЖИТТЯ, ПЕРЕДЧУТТЯ ТА ДЗВІНОК, ЩО ЗМІНИВ ЖИТТЯ
Із 5 по 10 квітня Єгор Середюк був у відпустці вдома, провівши цінні днііз дружиною та донькою.
– Ми багато розмовляли, він намагався проговорити зі мною всі мої дії в разі його загибелі. Я слухала і просила не згадувати про це, вірила, що з нами цього не станеться… Згодом ці настанови давали мені силу жити перші пів року після його загибелі, – каже Тетяна.
Тетяна туманно пам'ятає той день, 15 квітня. Листування із чоловіком допомагає їй відтворити події.
– Ми багато гуляли з донькою, Єгор хвалився, що проспав сьогодні і зміг виспатись. Здавалося б, звичайний день. Близько третьої дня прийшло смс: "напишу пізніше" – і я, за звичкою, почала відраховувати години.
Десь за годину я дуже розплакалась, готуючи вечерю, передчуття було жахливе. Моя мама та мама Єгора, що були поруч, заспокоювали, списували все на емоційне виснаження, адже дві години ще не минули. Згодом я зрозуміла, що саме в той час, коли плакала, він боровся за своє життя, – пригадує Тетяна.
Це усвідомлення розриває душу на частини.
Коли повідомлення не надходило ані через годину, ані через дві, ані через чотири, Тетяна вже знала, що сталося щось погане. Вона розуміла, що кожна хвилина тиші несе жахливі новини.
– Остаточне розуміння прийшло, коли близький друг Єгора прочитав моє смс і не відповів – лишалось тільки дочекатись дзвінка. О 21:16 мені подзвонили і повідомили, що Єгор загинув від отриманих травм. Усі інші дні були як в мильній бульбашці. Організація похорону, підтримка мами Єгора та догляд за дитиною давали сили триматись. У день похорону, коли тіло Єгора опустили під землю, з ним тихенько померла і молода закохана дівчина, яку тепер називають дружиною Героя України, – пригадує Тетяна.
Тетяна рідко розповідає про свій біль у соціальних мережах. Молода жінка намагається робити це мінімально, бо не бажає транслювати свій біль на інших людей. Пояснює, що, переживши втрату, хочеться забрати біль кожного і кожної, щоб жодна людина більше не проходила через це. Її біль став всеосяжним, універсальним, і вона прагне вберегти від нього інших.
МОСТИ МІЖ СВІТАМИ Й ОБІЦЯНКА ОФІЦЕРА
Пам'ять про Єгора живе не лише в серці Тетяни, а й у її снах, стаючи своєрідним мостом між їхніми світами.
– У перші 40 днів снився постійно, але сни були завжди однакові: я з ним взаємодію, чую його голос десь у темряві, але знайти не можу. Із часом сни стали іншими, але завжди з одним посилом: "Я живий, так було потрібно зробити, тепер я тут…". Я розумію, що це підсвідомість видає бажане за реальне, але завжди намагаюсь записувати або запам’ятовувати кожен із них – так відчуваю себе трошки ближче до нього. Через рік після загибелі Єгор приснився знову. На моє прохання снитися частіше він відповів: "Не хочу робити тобі боляче." І тепер сниться дуже рідко. Слово офіцера, – із гіркотою каже Тетяна.
ВІДЛУННЯ БАТЬКА В КОЖНІЙ РИСІ
Єва, їхня донечка, є живим продовженням Єгора, його відлунням у цьому світі.
– Донька дуже схожа на Єгора очима та поглядом. Інколи дивуюсь, як у цієї маленької дівчинки є стільки силі волі та характеру, як було в її татка. Це його сила, його характер, що передався маленькій Єві, – зауважує Тетяна, і в цих словах читаються одночасно радість і сум.
Єва не пам'ятає батька, була надто маленькою, коли він пішов у вічність, та з розповідей знає про нього все: тато захищав її та Україну, тепер він на небі. Щоночі вона бажає йому "На добраніч". Каже, що він махатиме їй із зірочки і прийде, коли вона засне. Такий ритуал в їхній сім’ї. Це їхня маленька, але така важлива традиція, що дає змогу зберегти пам'ять про тата. Донька знає, що кожного тижня вони привозять татові до прапорців свіжі квіти, і щоразу сумлінно з мамою їх обирає. Це її спосіб спілкування з ним, її внесок у пам'ять.
ГОЛОС, ЩО МАЄ ЗВУЧАТИ ВІЧНО
Єгор Середюк – Герой України (посмертно). Його ім'я вже увічнено у назвах вулиць, його фотографії та особисті речі є частиною музейних експозицій, його історія звучить у книгах. Але Тетяні завжди хочеться більшого, вона розуміє, що це – лише початок.
– Він не любив публічності, але його історія має звучати, його ім’я мають знати. Його жертвою вибудовується нова, сучасна Україна, і я зроблю для цього все від себе можливе, – наголошує Тетяна.
– Я живу зі шаленою любов’ю в серці, неймовірною гордістю та невимовним болем, який буде зі мною завжди. Єгор – невідʼємна частина мене, моя душа та серце. Памʼять про нього – це не лише спогади про мужність у небі, а й про людяність, вірність обов’язку та незламну віру в Україну. Для мене небо тепер – це не тільки простір для польотів, а й символ свободи, за яку він боровся, – підсумовує Тетяна.
І на завершення Тетяна звернулася до всіх читачів:
Шануйте живих, пам’ятайте полеглих і кричіть про тих, хто в полоні!
Герой України Військові Сім'я Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
