Автор фото, BBC News
Підпис до фото, Мати прощається з сином перед його евакуацією
Донецький регіон на сході України тривалий час є об’єктом інтересів Москви. Володимир Путін, за даними джерел, запропонував призупинити військові дії в обмін на повноцінну владу над цими територіями.
Росія вже оволоділа 70% території Донеччини та майже усією сусідньою Луганщиною – й продовжує повільно просуватися наперед.
Я прямую до прифронтового Добропілля разом із двома волонтерами, лише за 8 км від російських позицій. Їхнє завдання – транспортувати хворих, людей похилого віку та дітей у безпечніші зони.
Спочатку все проходить гладко. Ми рухаємось броньованим авто з системою РЕБ на даху для блокування дронів, розвиваючи швидкість до 130 км/год. Шлях укритий високою зеленою сіткою, що маскує його з повітря – це захист від російських безпілотників.
Підпис до фото, Сітка проти дронів
Це вже другий рейд волонтерів сьогодні, вулиці майже безлюдні. Ті небагаті жителі, що залишились, виходять лише за необхідними речами. Ворожі обстріли тривають щодня.
Місто спорожніло, більше тижня тут відсутня вода. Кожна будівля на нашому шляху має пошкодження, деякі зруйновані дощенту.
За останні п’ять днів 31-річний німець Лаарц та 19-річна українка Варя з організації Universal Aid Ukraine здійснили десятки евакуаційних рейдів.
Тиждень тому невеликі групи російських військових прорвали українську оборону поблизу міста, що викликало тривогу: лінія так званих “фортечних поясів” – одна з найбільш захищених ділянок фронту – може бути порушена.
До зони негайно перекинули додаткові сили, й українська влада стверджує про стабілізацію. Проте більшість мешканців Добропілля відчувають – час тікати.
Автор фото, BBC News
Підпис до фото, Лаарц і Варя здійснюють евакуацію для благодійної організації Universal Action Ukraine
Коли евакуаційна команда прибуває, 56-річний Віталій Калініченко зустрічає їх біля під’їзду з пакетом особистих речей.
“Вікна вибиті, подивіться – на другому поверсі все розтрощено. Я залишився тут самотній”, – розповідає він.
На ньому сіра футболка й темні шорти, права нога в бинтах. Чоловік вказує на кратер серед кущів троянд – тут кілька днів тому влучив дрон-камікадзе, знищивши вікна й поранивши його. У сусідньому саду лежить двигун від іншого безпілотника.
Коли ми збираємося від’їжджати, Лаарц помічає дрон у повітрі, і ми знову ховаємось під деревами. Його портативний детектор фіксує кілька російських апаратів у зоні.
Підпис до фото, Варя тримає детектор дронів, стоячи поруч із жителем Добропілля Віталієм Калініченком
Поруч йде жінка похилого віку в сукні та солом’яному капелюсі, тягнучи візок. Лаарц попереджає її про загрозу, й вона прискорюється. Навколишні багатоповерхівки лунають відгомоном вибуху.
Перш ніж виїхати, потрібно врятувати ще одну сім’ю з сусідньої вулиці. Лаарц йде пішки, тимчасово вимкнувши систему РЕБ для економії заряду.
“Якщо почуєте гул дрона – увімкніть два центральні перемикачі на панелі”, – інструктує він, зникаючи за будівлею. Система ефективна лише проти частини безпілотників.
Серія вибухів лунає в районі. Жінка з собакою, яка вийшла за водою, біжить до сховища.
Підпис до фото, Жителі Добропілля залишають своє місто
Лаарц повертається з новими людьми. Попри загрозу з повітря, він везе машину з міста швидше, ніж в’їжджав.
Всередині авто поруч зі мною сидить 31-річний Антон. Його мати залишилась вдома. Під час його від’їзду вона плакала, й він сподівається, що вона теж погодиться їхати.
На війні межі змінні, але враховуючи російський тиск та невизначеність майбутніх угод – можливо, це останній раз, коли Антон та інші бачили рідні домівки.
Антон розповідає, що ніколи не покидав місто. Через гул двигуна я питаю, чи варто Україні віддати Донбас – багатий ресурсами регіон.
“Потрібно сісти за стіл переговорів і вирішити конфлікт мирно. Без крові й жертв”, – відповідає він.
Але 19-річна Варя має іншу думку.
“Ми ніколи не зможемо довіряти Путіну. Якщо віддамо Донбас – це лише дасть Росії новий плацдарм для атак”, – говорить вона.
Ситуація на Донеччині погіршується для України через повільне просування росіян. Президент Зеленський відкинув ідею втрати регіону до кінця року, заявивши, що Москві знадобиться щонайменше чотири роки для повної окупації.
Проте без нової зброї чи додаткової підтримки Україна навряд чи поверне втрачені землі.
Ця частина Донеччини вирішальна для оборони. Її втрата підвищить ризики для сусідніх Харківщини, Запоріжжя та інших регіонів.
Підпис до фото, Поранених доставляють у польові госпіталі вночі
Утримання позицій коштує Україні життів та здоров’я солдатів.
Вночі я відвідую польовий госпіталь неподалік. Робота дронів не припиняється, й евакуація можлива лише під покровом темряви.
Ворог втрачає більше особового складу, але Росія має ресурси для компенсації втрат.
Першим доставляють пораненого в груди. Далі – чоловіка з численними уламковими пораненнями. Його евакуювали двічі через інтенсивність боїв.
Наступний пацієнт втратив праву ногу під час атаки дрона на дорозі з Покровська до Мирнограда.
42-річний хірург Діма працює без перерви. Його завдання – стабілізувати стан поранених перед відправкою до лікарень.
“Важко знати, що міг би зробити більше, але час обмежений”, – ділиться він.
Я питаю його думку про можливі територіальні поступки. “Ми маємо повернути свої землі й покарати Росію”, – відповідає він.
Він виснажений – після останніх російських атак кількість тяжкопоранених зросла, переважно через дрони.
“Ми хочемо миру. Без крові й смерті”, – промовляє лікар.
Автор фото, BBC News
Підпис до фото, Хірург польового госпіталю сказав, що це найтяжчі травми, які лікарі бачили з початку війни
Під час денного від’їзду в полях кукурудзи й соняшників виблискують кілометри нових колючих загороджень. Порідок окопів і бетонних “зубів дракона” має стримувати російські прориви.
Росія тримає у резерві понад 100 тисяч солдатів, чекаючи на нові можливості, як-от недавній наступ під Добропіллям.
Ці укріплення відображають складність ситуації. Те, що залишилося під контролем, може стати предметом переговорів – але поки що Україна продовжує боротьбу за кожен сантиметр.
