Вищий антикорупційний суд розглянув справу, що стосується бригадного генерала СБУ Іллі Вітюка, обвинуваченого у незаконному накопиченні багатства. Захист стверджував, що Вищий антикорупційний суд не мав юрисдикції, стверджуючи, що ймовірні дії мали місце до того, як Вітюк досяг свого нинішнього посади старшого офіцера.
Нещодавні судові процеси, пов'язані з рішенням Вищого антикорупційного суду про внесення застави до складу бригадного генерала Іллі Вітюка, обвинуваченого у незаконному збагаченні та фальсифікації декларацій про майно, привернули увагу громадськості. Під час початкових аргументів адвокати захисту клопотали про перенесення судового засідання, стверджуючи, що суд не має належних повноважень для розгляду справи. Клопотання було відхилено. Це рішення, яке на перший погляд виглядає незначним, але свідчить про суворе дотримання судом протоколу під час слухання. УНН розглядає основні причини.
Кримінально-процесуальний кодекс України визначає умови, за яких справи про корупцію підпадають під розслідування НАБУ та юрисдикцію Вищого антикорупційного суду. Просте позначення справи як корупційної не гарантує її придатності для розгляду цими інституціями.
Суд діє відповідно до визначеного переліку кримінальних правопорушень — конкретних статей Кримінального кодексу, — які він має розглядати. Зокрема, звинувачення проти Вітюка за статтями 368-5 та 366-2 можуть підпадати під юрисдикцію Верховного Суду лише за умови відповідності критеріям, викладеним у статті 216(5) Кримінально-процесуального кодексу. Законодавці встановили додаткові вимоги для справ про корупцію, щоб вони могли підпадати під юрисдикцію Верховного Суду.
Прокурори посилалися на статтю 216(5)(1), стверджуючи про юрисдикцію на основі статусу Вітюка як старшого офіцера СБУ (бригадного генерала або вище). Однак, докази свідчать про те, що ймовірна порушниця службових обов'язків була скоєна до його підвищення до цього звання, що викликає питання щодо слідчих повноважень НАБУ та юрисдикційної легітимності Верховного Суду в цьому випадку.
Ілля Вітюк під час судового засідання
Передбачаючи юрисдикційні конфлікти, законодавці надали виключні повноваження вирішувати такі спори апеляційній колегії з п'яти суддів у складі Верховного Суду, а не суду першої інстанції, який розглядав цю справу.
У клопотанні захисту наголошувалися на очевидних юрисдикційних недоліках як у розслідуванні, так і в повноваженнях суду виносити рішення про досудові заходи. Адвокати дотримувалися процесуальних принципів, офіційно порушивши ці питання перед головуючим суддею.
Найважливіше те, що клопотання про відкладення стосувалося незавершених юрисдикційних спорів, які потребують вирішення уповноваженим судовим органом. Недотримання цього рішення ризикує перевищенням процедурних вимог, що потенційно може призвести до недійсності судових рішень.
Це породжує процедурну дилему: як судді повинні реагувати на такі юрисдикційні виклики?
Юридичні протоколи пропонують зупинити провадження, доки призначена апеляційна колегія не вирішить юрисдикційні конфлікти. В іншому випадку провадження вважається одностороннім прийняттям рішення суддею першої інстанції, що створює підстави для апеляції.
Незважаючи на це, суддя вирішив безпосередньо розглядати питання юрисдикції, минаючи встановлені процесуальні норми за відсутності нагального обґрунтування.
Постійне суспільне питання залишається без відповіді: коли антикорупційні установи обмежать свою роботу законодавчо встановленими юрисдикціями? Суворе дотримання процедурних обмежень підвищить операційну ефективність, зменшить потребу в персоналі та заощадить державні ресурси — довгоочікувані покращення в судовому ландшафті України.
