«Ні Сполучені Штати, ні Європа не були готові до того, що сталося в Китаї», — політолог Вадим Денисенко

Головною геополітичною подією минулого тижня став 25-й ювілейний саміт ШОС (ця організація об'єднує країни, що представляють приблизно чверть світової економіки та понад 40% населення планети) та рекордний для Китаю парад (офіційна назва – «Святкування 80-ї річниці Перемоги китайського народу в боротьбі з японською агресією та у Світовій антифашистській війні»), у якому взяли участь глави 26 держав.

Власне, це було вигодою для товариша Сі. До речі, він, як і Путін, також переписує історію, оскільки постійно наголошує на значному внеску Росії, Китаю та його Комуністичної партії у перемогу, хоча в 1945 році не було ні Росії в її нинішньому вигляді, ні КНР.

На цих урочистостях китайський лідер, серед іншого, запропонував розпочати дискусію про повний перегляд системи глобальної безпеки. «Сьогодні людство стоїть перед вибором — мир чи війна, діалог чи конфронтація, виграш для всіх чи нульова сума», — сказав Сі Цзіньпін у своїй промові на параді, одягнений у піджак у стилі засновника Китайської Народної Республіки Мао Цзедуна (символіка надзвичайно важлива на Сході). Концепція Сі — «більш справедлива та розумна система глобального управління» та «впорядкований багатополярний світ».

Щодо значення чотириденного візиту Путіна до Китаю, західні ЗМІ пишуть, що воно перебільшене, мовляв, для представників так званого Глобального Півдня Путін був просто одним із багатьох гостей, а результати його зустрічей насправді були мізерними.

Про результати цих подій та інше «ФАКТИ» поспілкувалися з Вадимом Денисенком, доктором історичних наук, політологом, журналістом, народним депутатом України 8-го скликання та одночасно представником Кабінету Міністрів у Верховній Раді, колишнім виконавчим директором Українського інституту майбутнього, а нині керівником аналітичного центру «Ділова столиця».

«Путін досяг двох речей у Пекіні»

— Вадиме, на параді на площі Тяньаньмень у Пекіні світ вперше побачив одночасно Сі Цзіньпіна, Кім Чен Ина та Путіна. «На наших очах утворився союз слона, дракона та ведмедя проти Заходу», — прокоментували кремлівські пропагандисти безпрецедентну демонстрацію консолідації та єдності лідерів трьох ядерних держав. Китай відкрито продемонстрував, що готовий бути світовим гегемоном, а Сі Цзіньпін — лідером альтернативного світового порядку. Трамп написав про це тріо в соціальній мережі Truth Social: «Будь ласка, передайте мої найтепліші вітання Володимиру Путіну та Кім Чен Ину, поки ви змовляєтеся проти Сполучених Штатів Америки».

ВІДЕО ДНЯ

Якими будуть наслідки «китайської Ялти», якщо провести паралелі із зустріччю 1945 року? Чи існувала якась світова змова щодо спільної участі у Третій світовій війні, яка де-факто вже триває? До чого людству варто готуватися зараз?

— По суті, головний висновок цих подій полягає в тому, що Китай дуже чітко заявив: «Ми — другий полюс світу». З чого випливає, що він поводитиметься відповідно з усіма наслідками, що з цього випливають.

Щодо заяви Сі Цзіньпіна про те, що сьогодні потрібна нова система світового управління, то насправді цими словами він сказав наступне: «Добре, я приймаю виклик Сполучених Штатів Америки, які в останні роки і особливо в останні місяці займалися руйнуванням Світової організації торгівлі та системи торговельних угод між державами. Однак, далі ми будемо говорити не лише про це, а й про глобальну систему безпеки».

Але це було сказано абсолютно по-китайськи, без жодної конкретики. На питання, як це відбуватиметься, поки що немає відповідей. Ми розуміємо, що цей процес буде розтягнутий у часі. Це перший пробний шар, який вони закинули, і який так чи інакше почне працювати.

Другий момент. Немає багатополярного світу в тому вигляді, який зараз декларує Путін. Більше того, немає військово-політичного альянсу Китай – Іран – Росія – Північна Корея, як багато хто почав говорити цього тижня. Для цього немає жодних підстав. Китайцям наразі не потрібен військовий союз з Росією. Бо такий союз передбачає, що потрібно боротися за свого партнера. А Пекін такого бажання не має.

«Головний висновок цих подій полягає в тому, що Китай дуже чітко заявив: «Ми — другий полюс світу». З чого випливає, що він поводитиметься відповідно з усіма наслідками, що з цього випливають», — вважає Вадим Денисенко РЕКЛАМА

Читайте також: «Москва разом з Китаєм намагаються довести США до статусу ізольованої держави»: Роман Безсмертний про те, що ситуація в Україні та світі погіршиться

— Цитую вас: «3 вересня Китай голосно заявив, що я — другий полюс світу, і я поводитимуся відповідно. Ні Вашингтон, ні Європа не були готові до цього логічного твердження. А Україна вдає, що нічого не відбувається». Ваш висновок: «Наша головна проблема полягає в тому, що навіть на експертному рівні ми не хочемо дивитися на ці речі хоч трохи ширше. Ми або тривіалізуємо процеси, або граємо в теорію змови. У світі почалися тектонічні зрушення, до яких ми зовсім не готові. А найгірше те, що ми навіть не хочемо вірити, що ці зрушення почалися». Чому ми їх не бачимо?

— Якщо діагноз неправильний, то належного лікування не буде. Чому Україна не помітила того, що сталося цього тижня, я не знаю. Але навіть якщо говорити про експертне середовище, мінімальна кількість аналітиків почала тверезо оцінювати те, що відбувається.

На жаль, ми живемо в парадигмі кліше про демократію, свободу слова та щось інше, а тим часом світом починають керувати якісь інші речі. У ньому відбуваються глобальні зрушення, які не дуже вписуються в попередню матрицю, в якій ми перебували останні кілька десятиліть. Тож, мабуть, нам потрібно почати з постановки діагнозу та розуміння того, що в цьому біполярному світі, який точно буде зовсім іншим, ніж він був під час Холодної війни, діятимуть дещо інші правила, ніж ті, що існували досі, і що, очевидно, ні Сполучені Штати Америки, ні Європа не були готові до того, що сталося.

— Невже для них стало новиною, що будується зовсім інша конфігурація сил та інша концепція існування людства? Це лише на поверхні.

— Це не було новиною. Принаймні останні чотири-п'ять років усі про це говорили. Але це сталося, як перший сніг для комунальників. Усі цього чекали — але ось сюрприз. Поки що світ переосмислює цю історію. Тому наше завдання зараз — не відставати від цього процесу та почати думати про те, як виглядатиме цей майбутній біполярний світ і яке в ньому місце України.

— Путінська Росія стала васалом КНР. Під час параду китайські журналісти за кадром коментували: «Зараз відносини між Росією та Китаєм переживають найкращий період в історії». Хоча ви вважаєте, що між ними немає військово-політичного союзу, чи вийшли ці відносини зараз на новий рівень? І взагалі, де місце Росії в цій сучасній системі координат?

— Річ дуже проста. Китаю потрібна слабка Росія, яка не виграє цю війну і яка має цілком передбачуваний і зрозумілий центр для Пекіна.

Щодо того, чого Путін досяг у Пекіні, є дві речі.

Перший пункт. Можна зі 100% упевненістю сказати, що Китай пообіцяв не змінювати правила торгівлі, які існували до сьогодні. Іншими словами, фінансові та логістичні ланцюжки не є складними. В принципі, це фактично прогалина в стабільності на наступні кілька місяців.

Другий пункт, про який ми можемо лише здогадуватися, але я вважаю, що його ймовірність дуже висока. Це те, що Китай пообіцяв купити хоча б частину нафти, яку Індія не зможе купити через санкції. Іншими словами, якщо тиждень тому можна було прогнозувати, що до кінця року падіння доходів Російської Федерації від нафти і газу становитиме до 30%, то зараз мова йде вже про 10-15%. Це проблематично для російського бюджету, але не так боляче, як могло б бути.

Читайте також: «Хто вам сказав, що навіть найжорсткіші санкції з боку США зупинять цю війну?» — Роман Цимбалюк

— Водночас ви вважаєте, що «за будь-яких обставин це повна економічна пастка для Путіна».

— Чому? Тому що до цього Китай був покупцем останньої надії для Російської Федерації, а тепер він стає зайвим покупцем останньої надії, який через пару місяців матиме всі шанси викручувати росіянам руки, вимагаючи максимальних знижок на ціну на нафту. Росіянам буде дуже важко, бо, фактично, ніхто, крім Китаю, не зможе купити ці надлишки нафти. А це, звичайно, зробить Росію ще більш залежною не лише технологічно, а й політично від Китайської Народної Республіки.

«Китайцям зараз не потрібен військовий союз з Росією. Бо такий союз передбачає, що треба боротися за свого партнера. А Пекін такого бажання не має», – каже Вадим Денисенко.

«Світ вступає у ключові переговори 2025 року — між Вашингтоном і Пекіном»

— Генеральний директор «Газпрому» Міллер оголосив, що Путін і Сі домовилися завершити довгоочікуваний газопровід «Сила Сибіру-2». За його словами, гілку, яка проходитиме через Монголію, планують завершити до кінця 2027 року. Однак у цей трубопровід ще потрібно інвестувати. І підписано лише меморандум, а не конкретну угоду.

— Китайська сторона нічого не говорила про «Силу Сибіру». Тому ми не знаємо, чи розпочнеться будівництво, і якщо так, то за яких умов.

— Відомий економіст і громадський діяч Андрій Клименко написав на своїй сторінці у Facebook: «Фактично, в Пекіні відбулася зустріч режимів, які постачають Китай природними ресурсами». Telegram-канал «Ватне болото» також прокоментував: «Я думаю, що Індія та Китай найбільше зацікавлені в тому, щоб війна Росії проти України тривала якомога довше. Ще рік такої «спецоперації» — і Путін дасть їм нафту і газ безкоштовно або в обмін на їжу та боєприпаси». Чи реалістичний цей прогноз?

— Це метафорично. На жаль, через рік росіянам буде що їсти, їм не потрібно буде продавати нафту в обмін на їжу. Але я повторюю, що Китай викручуватиме руки щодо ціни на нафту і стане монопольним покупцем останньої надії. Тому він матиме можливість впливати не лише на економічні, а й на політичні питання. І це фактично буде глобальна історія. Тому Путін, окрім тимчасової негативної реакції в умовні шість-дев'ять місяців, більше нічого не отримав.

Передбачаючи ваше наступне запитання про нас, скажу, що ми повинні розуміти, що світ у 2025 році вступає в ключові переговори – між Вашингтоном і Пекіном. Вони стосуватимуться двох основних питань: як запобігти прямому військовому зіткненню між Китаєм і Сполученими Штатами, і які правила гри застосовуватимуться до торговельних операцій по всьому світу в наступні 10-15 років, враховуючи, що їхня загальна логістика змінюється.

Я вважаю, що переговори між Сі Цзіньпіном та Дональдом Трампом мають шанси завершитися успішно. Якщо так, то цілком можливо, що через кілька місяців відбудуться підпереговори в трикутнику США – Китай – Європейський Союз, можливо, Велика Британія, Україна, Росія. І в рамках цих зустрічей відкриється нове вікно переговорних можливостей щодо завершення війни.

«Я вважаю, що переговори між Сі Цзіньпіном та Дональдом Трампом мають шанс завершитися продуктивно», – сказав Вадим Денисенко

Читайте також: «Трампу зараз нічого запропонувати Путіну, а Путіну нічого запропонувати Трампу», — політолог Олег Сагакян

— Вперше за сім років прем'єр-міністр Індії Моді прибув на саміт ШОС. У п'ятницю Трамп опублікував у соціальній мережі Truth Social фотографію лідерів Китаю, Індії та Росії з коментарем: «Здається, ми втратили Індію та Росію, які перейшли до глибокого та темного Китаю. Бажаю їм довгого та процвітаючого майбутнього разом». Західні ЗМІ обурені тим, що «США буквально кинули Індію в обійми Пекіна».

— Індія справді зараз зблизилася з Китаєм, але це ситуація. Китай — їхній екзистенційний ворог, а опосередкований Китаєм Пакистан — їхній екзистенційний ворог у квадраті. Тому ця ситуація тимчасова. Індія все одно буде змушена дрейфувати на Захід.

— За вашими словами, завдання Путіна — стати посередником між Вашингтоном і Пекіном, ви пишете, що це золота мрія Кремля. Однак ми бачимо, що Путін відкрито розлучається з Трампом, а Сі Цзіньпін — з Путіним. Вимальовується своєрідний трикутник.

— Путін справедливо вважає, що для збереження своєї суб'єктивності йому потрібно вести переговори між Вашингтоном і Пекіном і намагатися стати своєрідним посередником. Тому він говорить про свою готовність створювати спільні китайсько-американо-російські підприємства для роботи на арктичному шельфі та логістики на Північному морському шляху. Звичайно, таких підприємств не буде. Однак Путін намагається грати в ці ігри. Насправді, йому є що запропонувати і американцям, і китайцям. Однак у них діаметрально протилежні інтереси. Тому в цьому випадку я мало уявляю, як такі конфігурації працюватимуть.

Єдине питання тут полягає в тому, чи зможе Путін спробувати диверсифікуватися, відійти від США, чи ні. Багато що залежатиме від того, як поведе себе Європа. Але поки що ситуація виглядає так, що йому це не вдасться. Тож, повторюю, єдине, що він виграв, це кілька місяців негативної реакції.

— Президент Зеленський припускає, що в майбутньому для України може бути частково реалізований корейський сценарій. Північна та Південна Корея формально досі перебувають у стані війни, оскільки не підписали офіційного мирного договору після протистояння 1950-1953 років. Однак на той час їм вдалося заморозити лінію фронту та створити демілітаризовану зону. Південна Корея перетворилася з бідної післявоєнної країни на високорозвинену успішну державу, хоча корейці продовжують жити в умовах постійного ризику, оскільки загроза повністю не зникла. Чи має сенс нам обговорювати такий варіант?

— Дивіться. Такий сценарій став можливим у той момент, коли, з одного боку, Радянський Союз, а з іншого, Сполучені Штати заявили про необхідність зупинити цю війну та запобігти подальшій ескалації. Тобто, було два потужних гаранти перемир'я. Тому, виходячи з цього контексту, можна говорити про якийсь новий умовно-корейський варіант, якщо Китай і Сполучені Штати домовляться про припинення російсько-української війни. Але поки що це дуже далеко.

— Слабкість сучасного західного світу, зокрема США, очевидна. Тому вісь зла нікого не боїться. Нещодавно в Парижі, як жартують українці, зустрілася «коаліція нерішучих». Хтось прокоментував у соцмережах: «Ми знову поговорили і розійшлися. Як і очікувалося, ця зустріч нічого не змінила для Кремля. Хоча добре, що вона не погіршила нам ситуацію». Європа зараз активно обговорює гарантії безпеки для України. Усі щиро хочуть, щоб цей жах закінчився якомога швидше, ініціатив забагато, але коли справа доходить до чітких і конкретних зобов’язань, починаються довгі дискусії та відмови від участі.

— Гарантії безпеки для України сьогодні, що б мені хто не казав, єдині — продовження фінансування українського військово-промислового комплексу та закупівля озброєння для Збройних сил України. Інших гарантій наразі немає. А екзотичні варіанти, що військовослужбовці з Саудівської Аравії чи Бангладеш могли б бути розміщені в демілітаризованій зоні у разі підписання мирної угоди між Росією та Україною, відверто кажучи, поки що немислимі.