Андрій Нашора, спецпризначенець Національної гвардії, загинув, прикриваючи побратимів. Йому було 25 років.
Народився Андрій 2 грудня 2000 року в місті Дубровиця на Рівненщині. Після закінчення місцевої школи №2 вступив до Державного податкового університету в Ірпені. Навчався заочно, працював. У 2021 році здобув спеціальність «Митна безпека».
Андрій любив спокійний відпочинок, зокрема риболовлю, але також захоплювався автомобілями та мотоциклами. Для своєї родини він був опорою. «Андрій був не лише старшим братом, а й найкращим другом, якому можна було довірити всі таємниці. Змалку обожнював риболовлю. Як тільки з’являвся вільний час, одразу брав вудочку. Коли трохи подорослішав, то захопився технікою – мотоциклами та автомобілями. З хлопцями часто збиралися й виїжджали відпочивати», – розповідає молодша сестра Лілія.
«Я любила ходити з братом до лісу, на прогулянки. Коли він навчався в Києві, я їздила до нього, і ми весь час розмовляли. Коли приїжджав додому зі служби, ми сідали з мамою на кухні й просто спілкувалися. Він був дуже мудрим і завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації. У нас було багато планів та незавершених справ. Але він зробив більше, ніж будь-хто міг би», – згадує сестра.
З юності Андрій мріяв про військову службу, рівнявся на свого дядька-прикордонника і прагнув присвятити життя захисту України. З 2020 року служив за контрактом у Національній гвардії України у Сарнах на Рівненщині.
Початок повномасштабної війни в лютому 2022 року Андрій зустрів у військовій частині в Сарнах, служив у патрульній роті, часто їздив на навчання. Його мали відправити на навчання до Канади, чого він дуже чекав. Побратими розповідають, що саме через це він отримав позивний «Канада», бо часто питав: «Коли вже та Канада буде?». Проте поїхати за океан йому не судилося.
Влітку 2024 року, після інтенсивних навчань, Андрій вирушив на Покровський напрямок. Спочатку служив разом із побратимами зі своєї частини, неодноразово виконував ризиковані завдання, ведучи за собою інших. У березні 2025 року перевівся до 4-го окремого загону спецпризначення «Омега», де продовжив службу в складі бойової групи. «Він просто марив тією «Омегою», дуже хотів саме до них перевестися», – розповідає Лілія.
Побратими цінували Андрія за рішучість і відповідальність. У небезпечних ситуаціях він умів діяти швидко й точно. 1 листопада він виконував бойове завдання в районі міста Родинське на Донеччині. У складі пошуково-ударної групи проводили зачистку лісосмуги та покинутих будівель, які часто слугували укриттям для російських окупантів. Військова інтуїція не підвела – ворог справді влаштував засідку. «Канада» грамотно керував підрозділом, завдання було виконано, ніхто з українських захисників не постраждав. А через кілька днів, 9 листопада, він допоміг виявити та знищити два важливі ворожі укриття, зірвавши перегрупування сил противника. «Побратими розповіли нам лише про декілька епізодів, але я впевнена, що їх було чимало. Мені він колись розповів лише про один випадок, вже через рік після того. Андрій був дуже близько до ворога», – розповідає сестра. Про бойові подвиги «Канади» родина дізналася вже після його загибелі.
2 грудня 2025 року, у день свого 25-го дня народження, Андрій перебував на позиції поблизу Родинського, коли розпочався штурм російських окупантів. Підрозділ потрапив під сильний обстріл, потім зав’язався ближній бій. Андрій до останнього прикривав побратимів. Під час бою він отримав важке кульове поранення, але не залишив командування. Побратими змогли витягнути його в укриття і надати допомогу, проте через щільний вогонь не змогли евакуювати. Всю ніч він підтримував своїх бійців, давав настанови. Але вранці 3 грудня 2025 року Андрій Нашора помер від отриманого поранення.
«Ми встигли його привітати, він навіть якесь відео мені записував. Планували, що як тільки приїде у відпустку, зберемось родиною і трохи відсвяткуємо. Не судилося», – ділиться Лілія.
Поховали Андрія Нашору в рідній Дубровиці. У нього залишилися батьки та сестра.
Захисник посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та медаллю Православної Церкви України. Також йому посмертно присвоїли звання молодшого лейтенанта.
Родина створила петицію щодо надання воїну звання Героя України, яка перебуває на розгляді Президента.
Вічна пам’ять та шана Герою!