Коли росіяни пішли з села Новопетрівка у Миколаївській області, вони залишили по собі тіла закатованих мешканців. Вони розграбували будинки і магазини, забирали гроші і телефони.
А ще забрали дітей.
15 липня 2022 року російські військові посадили у машини 15 школярів з Новопетрівки та вивезли.
Так почалася довга та вимушена їхня мандрівка завдовжки у кілька тисяч кілометрів.
Через Дніпро і Азовське море, на човнах, автобусом і потягом дітей вивезли до Росії.
Від початку повномасштабного вторгнення, за даними української влади, росіяни примусово вивезли до анексованого Криму та Росії понад 19 тисяч дітей.
Ця історія про те, як п'ятнадцять з них змогли звідти втекти.
- "Майже кожна сім'я втратила когось з рідних". Жахи Маріуполя під окупацією
- "Особиста проблема батьків". У таборі в РФ лишаються десятки українських дітей, розлучених з родинами
- Як Росія краде і вивозить українських дітей. "Ніби реквізит для пропагандистських шоу"
Новопетрівка. Початок вторгнення
Новопетрівка – це невелике село на півдні України з квітучими садами, теплицями і фермерськими господарствами навколо. Тут до вторгнення жило близько тисячі людей. У селі є магазини і дитсадок, пошта і дві школи. Одна школа – спеціальна, де жили і навчалися близько 100 дітей. Серед них були діти-сироти, і діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав.
У лютому 2022 армія РФ, вийшовши з Криму, швидко просунулась на півдні України. На початку березня росіяни захопили Херсон, майже дійшли до Миколаєва. Село Новопетрівка, що розташоване між цими двома обласними центрами, опинилося в окупації.
Коли почалися перші обстріли, частину дітей зі школи забрали родичі. Але не всіх. У когось батьки померли. За кимось приїхати не змогли.
Так у школі в окупованому селі залишилось 15 дітей – 11 хлопчиків і четверо дівчаток. Наймолодшому Назару було 8 років, найстаршій Юлі – 17.
Директорка школи Наталія Луцик та її чоловік Валерій Мандзюк переїхали до школи, щоб доглядати за ними.
Окупація. "Запам'ятайте, діти, війна – це погано"
Коли Новопетрівка опинилась під контролем росіян, вони забирали у місцевих телефони і машини, обшукували будинки у пошуках цінностей та зброї. Шукали атошників.
За час російської окупації у селі загинули люди. За даними генпрокуратури, на тілах трьох убитих чоловіків були сліди тортур.
24 березня на територію школи, де залишалися діти, заїхала машина з літерою Z. Всередині сиділи озброєні чоловіки у балаклавах.
"Коли я вперше їх побачила, було так страшно. Я не могла говорити. Вони сказали, що дізналися, що тут "детский дом" і привезли дітям солодощі".
"Я придивилася і зрозуміла, що це були українські цукерки з наших розграбованих магазинів, – розповідає Наталія Луцик – Військовий вийшов з машини і наказав привести дітей. Я сказала йому відкласти зброю і не лякати їх. Послухав. Я покликала дітей".
Росіянин з прихованим балаклавою обличчям роздав дітям цукерки і сказав: "Запам'ятайте, діти, війна – це погано".
За місяці окупації до школи приїжджали багато російських військових. Заходили у будь-який час, перевіряли, які книжки читають діти. Іноді привозили продукти. Були у різній формі та з різними шевронами, ніколи не називали своїх імен чи звань.
Росіяни говорили директорці, що дітей треба вивезти з Новопетрівки. Наталія Луцик відповідала, що діти зі свого дому нікуди не поїдуть.
Удень діти вчилися, гралися, навіть садили город. Уночі йшли спати до підвалу. Там же ховалися під час обстрілів. Лінія фронту проходила зовсім поруч.
У селі швидко не стало світла та води. Їжу готували на дровах, воду носили з колодязя.
"Воду економили. Купалися, а потім прали у цій воді речі. Коли стало тепло, гріли воду на сонці, щоб економити дрова. Тією водою потім поливали квіти. У нас навіть у війну росли квіти", – розповідає Наталія Луцик.
Навесні 2022 року біля школи, як і завжди, посадили город – картоплю, цибулю, квасолю, огірки та кабачки. Влітку зібрали перший урожай.
"Росіяни приходили і дивувалися, що ми тут під обстрілами город садимо. У нас був розпорядок дня, меню. У нас був план, як вижити, – говорить директорка, – Тоді я була сильна жінка, я не плакала, бо біля мене були діти. Я їм весь час повторювала, що все буде добре".
Розповідаючи нам про окупацію, Наталія плаче.
Спроба виїхати. Допит
Через стрімкий наступ росіян і те, що у велику війну мало хто вірив, багато українських шкіл-інтернатів опинилися на окупованих територіях.
Дітей з Новопетрівки намагалися вивезти на підконтрольну Україні територію, але зробити це було нелегко – дороги обстрілювали, все навколо було заміноване.
Влітку 2022 року в школі спробували організувати втечу. Але не вийшло. Про це дізналися російські військові й розлючені увірвалися до школи.
"Один схопив мене за кофту і почав трусити. Стукав автоматом по підлозі і кричав: "Хто ти така, куди ти зібралася вивозити дітей?".
Наталю забрали на допит.
"Я думала, мене розстріляють. Вони так мені погрожували через цю спробу втекти".
15-річна Лідія з жахом згадує той момент, коли російські військові прийшли за директоркою: "Ми чекали у підвалі і хвилювалися. Наталії Володимирівни не було кілька годин. Ми плакали, бо не знали, що з нею. Коли її відпустили, ми дуже зраділи і теж плакали".
На думку Наталії Луцик, ймовірно, той момент став поворотним у рішенні росіян вивозити дітей з Новопетрівки.
Викрадення. "Я думала, що нас розстріляють"
15 липня 2022 року до школи заїхали машини з десятком озброєних солдатів, серед них був Іван – представник місцевої окупаційної адміністрації.
"Ця людина (Іван – Ред.) ненавидить мене, і я його ненавиджу. Ми зустрічаємось посередині подвір'я. Він каже: "Ми приїхали за вашими дітьми". Я кажу, що ніяких дітей ви не заберете".
Так вони і простояли якийсь час – один навпроти одного – директорка української школи і російський військовий.
"Це був жах. Ми благали військових нас не забирати. Плакали. Хотіли залишитися у своїй школі", – розповідає 14-річна Даша, одна з вихованок Наталії.
"Вони просто загрузили дітей у машини. Що тут творилося. Це була така сцена, досі серце щемить, як згадую. Ми всі ридали. Але що могли зробити? Вони були з автоматами", – згадує той день вихователька спецшколи Оксана Горєлко, яка залишилися в селі.
Росіяни все це знімали на телефони.
Згодом у телеграм-каналі Росгвардії вийшло відео, на якому налякані діти, стискаючи у руках м'які іграшки, сідають у авто під контролем озброєних військових. У ролику російський військовий у масці говорить, що у Новопетрівці врятували дітей від обстрілів ЗСУ.
"У той день, коли нас вивозили, я плакала і нічого не бачила. Я думала, що нас розстріляють", – говорить Наталія Луцик.
14-річну Дашу і ще двох дівчат посадили в авто до військових: "Було страшно бути з ними в одній машині. Ми їхали, а навколо горіли поля. Тоді один росіянин так з осудом каже: "Ну нікому ж гасити".
Степанівка. "Про вас знають на кожному блокпосту"
Дітей привезли у селище Степанівка, що на Херсонщині, у глибину окупованих росіянами територій. Того літа тут було майже тихо у порівнянні з Новопетрівкою, яка була на лінії фронту.
Тимчасовим притулком для дітей став розташований у Степанівці центр соціально-психологічної реабілітації, окремий двоповерховий будинок з двором і садом. Тут росли троянди, було футбольне поле і спортивний майданчик.
Тут діти з Новопетрівки провели три місяці. За парканом, коли ніхто не бачив, слухали українські пісні, малювали жовто-сині прапори, вчилися за українським підручниками.
Росіяни попередили Наталію, щоб навіть не думала про втечу. Навколо було багато російських військових та місцевих, які з ними співпрацювали.
"Сказали, що про нас знають на кожному блокпосту. Погрожували. Якби ж ми там залишилися, ми б дочекалися наших. Діти виглядали військових щодня", – згадує Наталія.
Але за кілька тижнів до звільнення Херсону їх депортували до Росії.
Підпис до фото,
Карта примусового переміщення дітей
Друге викрадення. 10 хвилин на збори
"Я розумів, що їх не залишать у спокої і рано чи пізно заберуть", – згадує Володимир Сагайдак, директор центру в Степанівці.
19 жовтня до будинку під'їхали авто. З нього вийшла білява жінка, яка представилася "Євгенією з управління освіти Херсона". Вона наказала дітям виїжджати.
"Ми говорили, що нас не треба нікуди везти. Що нам тут добре, але нас ніхто не слухав", – розповідає Наталія Луцик.
Євгенія дала Наталії телефон. У ньому різкий чоловічий голос сказав: "На збори – 10 хвилин. Якщо буде спротив, приїдуть військові і розмова піде інакше".
Чоловік назвався "заступником міністра молодіжної політики, сім'ї і спорту Херсонського регіону", але імені не назвав.
Збиралися поспіхом, згадує Наталія, речі поскладали у пакети для сміття та у наволочки для подушок. Поки діти збиралися, Євгенія обійшла всі кімнати центру, щоб перевірити, чи нікого не сховали.
Так з наволочками і сміттєвими пакетами в руках діти поїхали.
Наталія згадує той момент: "Ніхто не знав, куди нас везуть і що з нами буде. У Степанівці всі плакали, Євгенія з водієм посміхалася. У машині я зрозуміла, що їду у шльопанцях чоловіка".
Переправа через Дніпро
Наприкінці жовтня 2022 українські війська наближалися до окупованого Херсона. Російська адміністрація оголосила про евакуацію з міста, яка по суті була примусовим виселенням.
Росіяни і ті, хто їх підтримували, тікали на лівий берег всіма можливими способами. Іноді на човнах, які забирали у місцевих мешканців.
Під вечір Наталію, Валерія та 15-х дітей висадили на березі Дніпра поблизу Херсона.
Євгенія далі не їхала. На березі стояв чоловік у джинсах з пляшкою пива в руках, який заявив, що буде супроводжувати їх під час переправи. З ним були озброєні люди. Всім наказали сісти у човни.
Дніпро в цьому місці дуже широкий. Пливти довелося довго. Середина жовтня, вечір, було холодно, згадують переправу діти.
"Хвилі були великі. А човни – старі й іржаві. Ми весь час боялися, що перевернемось", – розповідає 15-річна Ліда, одна з вихованок Наталії.
Дорога через Кримський міст
Далі їх всіх автобусом перевезли у Джанкой, вузлову залізничну станцію на півночі Криму.
"У Криму людей зі зброєю поруч вже не було. Якби ж там у Джанкої я могла загубитися. Але з 15-ма дітьми без жодних контактів тікати нам було нікуди", – говорить Наталія.
З Криму їх потягом через Кримський міст примусово відправили до Росії.
"Я так не хотіла їхати, якби я могла, я б вистрибнула з того потяга. Ми хотіли додому", – говорить про дорогу до Росії Даша.
Наталія попросила у провідниці телефон і відправила рідним смс: "Живі. Везуть у Росію".
Автор фото, ВВС
Скількох дітей викрали?
Точна кількість дітей, вивезених під час вторгнення з України до Росії, невідома.
За даними порталу Діти війни, який спеціально створили для пошуку, таких щонайменше 19 тисяч. Це діти, щодо яких відомі точні дані – ім'я, прізвище, обставини депортації.
"Насправді викраденими можуть бути сотні тисяч дітей, адже велика частина України досі окупована і що відбувається там, ми не знаємо", – зазначила в інтерв'ю ВВС Дарія Герасимчук, радниця і уповноважена президента України з прав дитини.
В окупованій Херсонщині не було жодного міста та села, звідки росіяни не забирали дітей, говорить ВВС Олександр Самойленко, голова Херсонської облради.
- "Лаяли Путіна, співали гімн України". Як у Росії "перевиховують" українських дітей
- Як Росія краде і вивозить українських дітей. "Ніби реквізит для пропагандистських шоу"
Їх забирали з дитячих закладів і з родин, обіцяючи відпочинок у санаторіях, під час фільтрації при виїзді з окупованих територій, говорить Самойленко.
Російські чиновники самі підтверджують, що тисячі українських дітей опинились у РФ. Вони називають це евакуацією і порятунком. Бо на Донбасі зараз немає безпечних місць, говорила в ООН уповноважена президента РФ з питань дитини Марія Львова-Бєлова.
Станом на квітень 2023, вона озвучила цифру у 730 тисяч дітей, яких росіяни "врятували з-під обстрілів" і розмістили у різних регіонах Росії.
На думку Самойленка з Херсонської облради, росіяни не могли організувати настільки масову депортацію дітей самі, без допомоги місцевих колаборантів. На росіян у багатьох окупованих містах і селах, за даними Самойленка, працювало і зараз працює чимало чиновників різних рівнів.
"80% роботи з вивезення дітей було зроблено колаборантами. Їхня роль – величезна. Росіянам же хтось передавав списки дітей, адреси інтернатів", – говорить голова Херсонської облради.
Кримінальний кодекс України дає таке визначення колаборантів: це ті, хто заперечує збройну агресію проти України, закликає підтримувати державу-агресора, добровільно обіймає посади в окупаційній владі, співпрацює з нею, організовує незаконні референдуми.
Хто за цим стоїть?
Ще в березні 2023 Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна, а також Марії Львової-Бєлової через незаконну депортацію дітей з України до Росії.
Але хто організовував ці вивезення на місцях?
- Чому ордер на арешт Путіна видали саме за підозрою у депортації українських дітей
- "Сниться, що мою сім'ю вбили росіяни". Як війна руйнує життя дітей
Серед численних фото та відео людей з Херсона, які ми показали Наталії Луцик, вона упізнала людину, яка змусила її та дітей виїхати до Росії.
Жінка, яка приїхала виганяти їх зі Степанівки, за словами Наталі, це Євгенія Чернишова.
По фото та відео Чернишову також упізнав директор реабілітаційного центру у Степанівці Володимир Сагайдак.
40-річна Євгенія Чернишова до вторгнення працювала в управлінні фітосанітарної безпеки. Цей підрозділ займається проблемами розмноження шкідників, хворобами рослин та бур`янами.
Під час російської окупації Херсона Чернишову призначили "ректоркою" Херсонського аграрного університету.
Вона агітувала на псевдореферендумі про приєднання Херсонщини до РФ, разом з місцевими студентами знімалась у пропагандиському відео до дня народження Путіна. За даними сайту "Єдина Росія", є членом цієї партії і висувала свою кандидатуру на попередньому голосуванні.
Її, як прихильницю Росії, цитує у своїх соцмережах проросійська адміністрація Херсона.
Генпрокуратура України підозрює Чернишову у пособництві державі-агресору. Проти неї відкрили кримінальну справу.
Про свою участь у вивезенні дітей до Росії неодноразово говорили самі представники російської окупаційної адміністрації Херсона. Нині покійний Кирило Стремоусов, так званий заступник губернатора Херсонщини, призначений росіянами, розповідав, що 21 жовтня 2022 року з Херсона до Росії вивезли майже 50 дітей. У цей же час 15 дітей зі Степанівки переправляли до РФ.
У соцмережах так званого "Міністерства молодіжної політики, сім'ї та спорту Херсонської області" та в "Адміністрації Херсонської області" є заклики до батьків "вивезти дітей з України" і численні повідомлення про успішну "евакуацію тисяч юних херсонців" до різних регіонів Росії.
ВВС звернулась до так званої "Адміністрації Херсонської області" за коментарем щодо депортації 15-ти дітей з Новопетрівки і участі у цьому Євгенії Чернишової.
На момент публікації відповідь ми не отримали. Телефон Чернишової не відповідає.
Іван і Каха – викрадачі дітей
Спираючись на дані OSINT-карт та свідчень жителів Новопетрівки, ми можемо говорити про те, що наприкінці весни та на початку літа в регіоні перебувала 205 окрема мотострілецька бригада Сухопутних військ Росії, представники якої неодноразово приїздили до школи.
На це вказують і фото, опубліковані у фейсбуку миколаївським виданням СНІГ – журналісти розмістили фотографії російських солдатів, яких бачили у Снігурівському районі.
За допомогою програми з розпізнавання облич, ми встановили, що щонайменше шестеро з тих, кого бачили у Новопетрівці, належать до 205-ї бригади армії РФ. У кількох із них номер військової частини був вказаний на сторінках у соціальних мережах. Імена інших збігалися з іменами у списку тих, кого ГУР вважає воєнними злочинцями. Вони також з 205-ї бригади.
Крім того, Миколаївська обласна прокуратура опублікувала фото шевронів та погонів, які залишили російські війська у Новопетрівці. Вони мають розпізнавальні знаки 205 ОМСБР.
Ми також знаємо, що у вивезенні дітей брали участь бійці Росгвардії – саме на їхньому каналі у телеграмі вийшло відео з "евакуацією" з Новопетрівки до Степанівки.
З російських військових, які приходили до школи, відомі позивні трьох – Алмаз, Іван та Каха, – останній іноді також представлявся Ніколаєм.
Іван та Каха безпосередньо брали участь у насильницькому вивезенні дітей.
У Генпрокуратурі України ВВС розповіли, що розслідують це викрадення, але не надали ніяких деталей.
Дітей не відпускали з Росії
Марія Львова-Бєлова заявляє, що, за бажанням, українські діти можуть спокійно їхати додому. За офіційними даними України, повернутися вдалося лише 380 дітям з понад 19 тисяч викрадених.
Діти з Новопетрівки теж не могли виїхати з Росії просто так. Організація їхньої втечі потребувала багатьох зусиль і тривалих приготувань. Це була справжня спецоперація з чітким сценарієм, спеціально оформленими документами і секретними зустрічами.
Частина учасників операції навіть не знали, що допомагають тікати українським дітям.
ВВС свідомо не оприлюднює подробиць втечі з Росії Наталі та дітей під її опікою, аби не зашкодити їхній безпеці та безпеці інших українських дітей, які опинилися у схожій ситуації.
У санаторії все ще можуть перебувати діти з України, які потребують допомоги з виїздом.
Санаторій. "Діти не повинні говорити про Україну"
Санаторій, куди привезли дітей, був звичайним дитячим закладом радянського зразка, яких у Росії сотні. З великою зеленою територією навколо корпусів, довгими коридорами, встеленими килимами, і окремою їдальнею. Наталію, Валерія і дітей поселили у кімнатах неподалік.
У цьому закладі, за оцінкою Наталії, станом на листопад 2022 року, перебували близько 500 дітей з України – зі Скадовського району Херсонської області, з Генічеська та з Олешок.
"Я чула, як українські вчителі скаржилися керівництву санаторію, що їх не відпускають додому. Чула, як хлопчик просив, щоб його забрав тато. Таких дітей, які хотіли додому, було багато".
У дітей з Новопетрівки, коли вони приїхали до російського санаторію, були спортивні костюми з написом "Україна", а 15-річний Саша любив розповідати місцевим вихователям, яка Україна гарна.
Після кількох таких розмов російські вихователі попросили Наталію це припинити – діти не повинні говорити про Україну і носити синьо-жовту символіку. Працівники санаторію сказали Наталії, що їхній заклад "поза політикою".
"У Росії ми поводилися дуже обережно. Майже не розмовляли з іншими дітьми. Ми ж розуміли, що тут всі за Росію. Що можна було їм казати?" – говорить 14-річна Даша.
Одного дня всередині листопада діти, як завжди, зібралися у кімнаті Наталії Луцик, щоб тихенько послухати новини з України. Так вони дізналися про звільнення свого села Новопетрівка та Херсону.
"Ми так зраділи, ми так пакали. Але голосно радіти не можна було. Лише тихенько", – говорить про той момент 15-річна Ліда.
Втеча. "Ми молилися, щоб все вийшло"
У Росії у Наталії було постійне відчуття, що дітей заберуть.
Тому з першого дня перебування у санаторії вони з чоловіком планували втечу – дослідили територію і охорону периметра, правила в'їзду і виїзду.
"Я жартувала, що ми з чоловіком розвідники", – згадує Наталія.
Вони вийшли на зв'язок з людьми, які могли допомогти. Підготували документи. Наталія Луцик, як директор спецшколи, станом на початок вторгнення, була офіційним опікуном дітей.
Коли все було готове і за дітьми приїхав автобус, Наталя згадує, як всі трималися за руки.
"Ми молилися, щоб все вийшло, щоб нас не повернули. Я дуже рада, що нас звідти забрали", – каже про ту поїздку Даша.
Підпис до фото,
З Росії 15 українських дітей втекли до Грузії
Грузія. "Ми видихнули"
Наприкінці листопада діти з Новопетрівки прибули до Тбілісі.
"Їхати по Грузії – це була дорога щастя. Ми плакали, знімали на відео всю цю красу, гори. Ми тут видихнули", – каже Наталія.
У Грузії утікачам з Росії допомогли волонтери. Діти разом з вихователями живуть у затишному будинку на околиці міста. Навчаються, граються і ходять на екскурсії. З ними нещодавно зустрічалася президентка Грузії.
Одна з вихованок Наталії, Юля, була всиновлена напередодні війни, але батьки, які є громадянами США, не встигли її забрати. У Грузії батьки нарешті змогли побачити свою дитину і забрати її додому.
Розповідь Наталії ми записали минулої зими, ледь втиснувшись у її щільний графік – вона організовує дітям навчання, готує їсти, возить до лікарів.
"Ви можете уявити, що це таке – мати 15 дітей?" – сміється жінка. Її рідний син вже дорослий, живе в Україні.
Повернутись колись до України мріє і сама Наталія.
Чи є куди повертатися?
У Новопетрівці через бої зруйновано понад 30 будинків. Але школа, де жили діти, вціліла – там є опалення та світло.
Після звільнення до села ще взимку почали повертатися люди, розповідає ВВС староста Валентина Касапа. Проте нещодавно велику територію Снігурівської громади, до якої входить Новопетрівка, затопило внаслідок підриву ГЕС.
У регіоні, як і багато де на півдні України, – проблеми з питною водою, обстріли.
Де далі житимуть діти з Новопетрівської спецшколи, ще невідомо.
"Зараз наша доля в руках у чиновників. Поки ми у Грузії. Тут тихо. Діти трохи заспокоїлися, а на початку дуже лякалися салютів", – говорить Наталія Луцик.
Навіщо вони це роблять?
Навіщо росіянам стільки українських дітей? Чому вивезення їх з України відбувається так масово? І що вони планують з ними робити?
Російські чиновники весь час повторюють, що рятують дітей від війни. Навіть коли про цей порятунок їх ніхто не просить.
"Ми не хотіли нікуди їхати, але нас примусили. Навіщо? Заради картинки, щоб показати турботу, що вони нас рятують. Але від чого?" – говорить Наталія, згадуючи довгу дорогу до Росії.
Нещодавно у РФ пришвидшили процедури зміни громадянства для українських дітей. Російська уповноважена з прав дітей Марія Львова-Бєлова взяла під свою опіку підлітка з Маріуполя.
- Росія змінює громадянство українських сиріт. Чи зможе Україна їх повернути?
- Віддала сина росіянам і пошкодувала про це. Як українська мама повернула дитину з Росії
"Всі чудово розуміють, що це жодним чином не евакуація, а саме депортація. Вони не збираються повертати українських дітей", – говорить ВВС Дарія Герасимчук, уповноважена президента України.
"Навіщо їм діти? Відірвати від коріння, депортувати, обміняти на військовополонених", – розмірковує Володимир Сагайдак зі Степанівки.
Наталія Луцик боялась, що в Росії дітей у неї заберуть і віддадуть у якийсь сиротинець. Тому вона зробила все для втечі.
"Коли ми проїжджали той Кримський міст, в мене було відчуття, що мені душу вирвали. Я ридала. Дітям я пояснила, що нас везуть до Росії проти нашої волі, але все буде добре, бо ми завжди можемо втекти", – говорить Наталія.
Вона каже, що у житті завжди треба мати план – посадити город, щоб була їжа, план втечі, щоб вижити.
Схоже, її план спрацював.
За участі Єлизавети Жарких і Олександра Клокола
Ілюстрації – Ангеліна Корба.