Мотоциклетна рота ЗСУ: невиправданий ризик чи тактична необхідність? 27.05.2025 18:27 Укрінформ Поки командування шукає нові рішення в умовах високотехнологічної війни, експерти дискують щодо «залізної кінноти» ХХІ століття
Російсько-українська війна, яка триває уже дванадцятий рік, з яких три з лишком – у фазі повномасштабної, вимагає невпинного пошуку. Пошуку слабких місць ворога, нових тактик, асиметричних відповідей. Нещодавнє повідомлення про формування першої мотоциклетної роти у складі 425-го окремого штурмового полку «Скала» та її дебютний нічний штурм ворожих позицій на Курщині є саме таким – сміливим тактичним експериментом. Як виявляється, це не сліпе копіювання досвіду ворога, який вже застосовує мотоцикли для штурмів українських позицій. І на питання, чому б не застосувати легку бронетехніку, існує відповідь.
Втім, подія миттєво розпалила запеклі дебати в експертних колах: чи є «сучасна кавалерія» ефективним інструментом на полі бою XXI століття, чи це невиправдано ризикована гра з життями бійців?
«Сучасна кавалерія» чи гра з вогнем? Експерти на роздоріжжі оцінок
Поява мотоциклетної роти в ЗСУ розділила експертне середовище на два табори. Їхні аргументи «за» і «проти» виявилися настільки ж діаметрально протилежними, наскільки непередбачуваним є саме поле бою.
На одному полюсі – ті, хто бачить у швидкості та маневреності ключ до успіху. Військовий експерт Сергій Грабський є одним із найпалкіших апологетів такого підходу. Він наполягає, що «Україні потрібні такі частини і вона має переймати відповідний досвід у Росії», відкидаючи зневажливе ставлення до тактичних знахідок противника. «Цю практику можна порівняти з атаками крилатої гусарської кінноти Речі Посполитої, яка таранила на великій швидкості позиції противника, виходила на оперативний простір і сіяла хаос і паніку в тилах», – проводить він яскраву історичну паралель.
Ключовий аргумент на користь мотоциклів, на його думку, – це кардинальна зміна динаміки бою. «Одна справа, коли ви бачите, що йде в пішому порядку група піхоти, ви передаєте відповідні цілевказання… А коли динаміка бою принципово змінюється, коли швидкість зростає в чотири рази, то, відповідно, та інформація, яку ви передаєте, миттєво стає застарілою, – пояснює Грабський. – Тобто ви, знов-таки, не лише від дронів рятуєте людей, а так само й від артилерії та мінометів». Експерт переконаний, що «на великій швидкості можна прорвати лінію фронту, обійшовши опорні пункти у разі слабкої вогневої взаємодії, та посіяти паніку в тилах противника». Для нього це не сліпе «мавпування», а «використання досвіду противника, який може бути, скажімо так, органічно і доцільно використаний в наших умовах». «Війна вимагає підвищення швидкості. Швидкість – це сьогодні життя», – резюмує Грабський, висловлюючи повну підтримку таким діям.
Його підтримує й військовий експерт та ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман, пригадуючи успішні мотоциклетні рейди в тилу ворога ще у 2014-15 роках: «Це може бути дуже ефективним. Так можна прориватися в глибину ворожих позицій, завдавати ударів і навіть можна не закріплюватися, а повертатися, тобто наводити паніку». Військовий Станіслав Бунятов із позивним «Осман» додає прагматичний погляд з передової: «Те, що сьогодні здається неефективним, завтра починає працювати. Ми всі бачимо ефектні відео, де противника на мотоциклах знищують наші FPV-дрони. Але ми не бачимо іншого – як ці ж мотоцикли дозволяють їм [противнику] швидко пересуватись, обходити позиції, проривати оборону й займати нові рубежі».
Проте, на іншому полюсі – шквал критики та серйозних застережень. Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко не приховує свого глибокого скепсису. Називаючи романтичні уявлення про мотоцикли як «кавалерію XXI століття» «абсолютно неадекватним уявленням про реалії високотехнологічного, насиченого вогневими засобами поля бою», він формулює свою позицію категорично: «В сучасній війні не виживає той, хто швидший, а той, хто краще захищений, точніше працює і зберігає особовий склад. А мотоцикл – це не про захист. Це перше». Коваленко ставить під сумнів саму потребу в таких підрозділах на поточному етапі війни, принаймні «в тому вигляді, в якому зараз про них ідеться». Він вказує, що Росія активно використовує мотоцикли та інші легкі транспортні засоби (ЛТЗ) «як вимушену заміну бронетехніці… якої у неї вже критично не вистачає». Наслідком цього, за його словами, є неминуче «зростання втрат особового складу», адже «людина на мотоциклі – це легка ціль». «Ми всі бачили сотні, тисячі відео, як такі мотоциклетні групи знищуються нашими FPV-дронами, артилерією, кулеметними розрахунками, мінами», – нагадує експерт.
За його вельми песимістичними оцінками, «в середньому мотоциклетна рота в умовах активних бойових дій "живе" до 48 годин. Ми створюємо підрозділ – і через два дні його не існує. Який у цьому сенс?». Саме тому використання мотоциклів для штурмових дій він вважає «нонсенсом». Водночас Коваленко не заперечує потенційної користі мототехніки «в тилу або прифронтовій зоні: для оперативної доставки боєприпасів, провізії, евакуації поранених, логістики, проведення ротацій», або ж «для виконання диверсійних завдань обмеженого характеру», але категорично проти її використання для прориву ліній оборони. «Ми не можемо дозволити собі такої розкоші, як підвищення втрат особового складу. Україна воює не "м’ясом", а розумом і технологіями», – наголошує він. За його словами, наша стратегія – це оборонне виснаження противника: «Ми значною мірою виснажили бронетанковий потенціал Росії. Але тепер починається, можливо, найважча фаза – боротьба з її людським ресурсом. І ми маємо зробити все, щоб із поточного співвідношення втрат 1 до 7 на нашу користь (на одного загиблого українського воїна припадає сім знищених окупантів, – ред.), вийти на співвідношення 1 до 10, 1 до 20. А для цього ми повинні берегти людей».
В коментарі відео «Скали», Олександр Коваленка каже, що його найбільше вразив рівень мотивації бійців підрозділу: «Вони щиро вірять у свою місію. Вони хочуть бути корисними, хочуть боротися, помститися ворогу. У кожного є своя причина, чому він бере в цьому участь. І саме це, чесно кажучи, стискає серце. Бо в Україні кожен боєць – на вагу золота. І якщо таких людей відправляють у мотоциклетну штурмову роту, де ризики втрат надзвичайно високі, я з цим категорично не згоден», – знову наполягає він.
Його тривогу поділяє ексначальник штабу 12-ї бригади «Азов» Богдан Кротевич. Він прямо вказує на те, що російська тактика «працює за принципом одноразовості особового складу та "нескінченного" мобілізаційного ресурсу». Його вимога прагматична й жорстка: «Покажіть мені мотоциклетну штурмову роту, яка пережила більше двох штурмів (і хоча б половина особового складу залишилася в строю), тоді я визнаю, що помилявся». Він допускає використання мотоциклів в обороні для швидкої доставки бійців, як це робиться з 2014 року, але закликає зосередитись на обороні та створенні резервів, а не на штурмах в умовах обмеженого людського ресурсу України.
Подібний погляд й у Владислава Селезньова, ексспікера Генштабу, який вважає мотоцикли «непоганим рішенням» для розвідки чи логістики, але категорично «не раціональним» для атак: «Те, як діють росіяни – це суїцид. Практично всі штурмовики на мотоциклах знищуються вдалими «скидами» за допомогою дронів і мінувань відповідних територій».
Ізраїльський військовий експерт Давид Шарп додає важливе застереження: «Українці не можуть діяти такими самими підходами, як росіяни, наприклад, не рахуватися зі втратами заради того, щоб захопити якусь посадку, або загалом допускати великі втрати. З одного боку, побачили певну перевагу – це нормально. Швидкість і маневр дозволяють із меншою ймовірністю потрапити під удар. Але важливо розуміти: заграватися не можна. Перейти певну межу – означає зазнати непоправних, катастрофічних втрат».
Крізь «killzone» на двох колесах: тактична ніша чи вимушена необхідність?
Ключовим аргументом на користь мотоциклів є їхня здатність швидко долати так звані «killzone» – відкриті ділянки місцевості, що знаходяться під щільним вогневим контролем противника, зокрема FPV-дронів. Теоретично, висока швидкість та малий розмір мотоцикла ускладнюють прицілювання та скорочують час перебування під загрозою. Так, у бронетранспортер поцілити легше. Втім, той же Олександр Коваленко невблаганний: «Чи здатна мотоциклетна рота пройти killzone без втрат? Втрати будуть гарантовано. І тут потрібно поставити принципове питання: чи ми зараз маємо ризикувати людьми, чи зберігати їх і займати грамотну, гнучку оборону? Моя відповідь однозначна: ми повинні зосередитися на обороні».
Дмитро Жмайло, виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці, наголошує на принциповій відмінності у філософії застосування мототехніки українцями та росіянами. Якщо окупанти, за його словами, використовують мотоцикли як дешевий замінник дефіцитної бронетехніки, намагаючись «проскакувати зону у 8-10 кілометрів, сподіваючись на те, що хоча б 10-20% доїдуть до українських позицій», то для ЗСУ пріоритетом є «виключно мобільність» для виконання специфічних завдань. Особливо актуально це стає в період «зеленки», коли, як пояснює Жмайло, «росіяни, маскуючись, намагаються просочуватися», і українським силам «потрібно бути максимально мобільними для того, щоб оперативно «підскочити» до ворога… Штурманути, закріпитися та, відповідно, продовжувати оборонятися». Тобто, йдеться не про бездумні атаки «в лоб» по замінованих полях під перехресним вогнем, а про тактично вивірені, швидкі операції з чітко визначеними цілями та шляхами відходу.
Військовий експерт Петро Черник розглядає масове застосування мотоциклів російською армією радше як акт відчаю та свідчення глибокої кризи з оснащенням. «З’явилося таке явище, як мотоштурми… Виникає думка, що це, мовляв, щось оригінальне… Це далеко не так», – зазначає він, нагадуючи про використання мотоциклів ще у Другій світовій війні. Однак, саме «таке застосування мототехніки, яке зараз роблять росіяни, – це направду є певною новизною. Чому вони це роблять?». Експерт також вказує на «величезну проблему» з бронетехнікою в окупантів, яку масово нищать ЗСУ. «І тут уже з’являється суто ціновий момент», – додає Черник, порівнюючи вартість вантажівки та кількох мотоциклів. Проте він не вірить, що це здатне кардинально змінити перебіг війни: «Адже дрони, кулемети та міни ніхто не відміняв».
Отже, українська тактика застосування мотоциклів, ймовірно, не буде сліпим копіюванням російської. Йдеться про пошук вузької тактичної ніші, де переваги швидкості та маневровості можуть переважити ризики. Окрім спроб прориву «killzone», це може бути:
- Блискавичні рейди та диверсійні дії: Завдання ударів по вразливих об'єктах у ближньому тилу противника зі швидким відходом.
- Маневрена оборона: Оперативне перекидання невеликих груп для посилення загрозливих ділянок або контратак.
- Логістика «останньої милі»: Доставка боєприпасів, медикаментів, провізії безпосередньо на позиції, куди важко дістатися більшою за розмірами технікою.
- Евакуація: Як показав перший досвід «Скали», мотоцикли та квадроцикли ефективні для вивезення поранених або екіпажів з підбитої техніки.
- Розвідка та цілевказання: Використання мобільних груп для швидкого збору розвідданих.
Михайло Жирохов нагадує про досвід війни в Сирії, де мотоцикли «активно використовувалися для перевезення боєприпасів та харчових продуктів, а також вивезення поранених» та для переміщення командирів. Це свідчить про ширший спектр потенційного застосування, ніж суто штурмові операції.
Замість висновку
Поява мотоциклетної роти в полку «Скала» та її перше бойове застосування є свідченням постійного пошуку українськими силами оборони нових тактичних рішень в умовах високотехнологічної війни. Ідея використання мотоциклів не нова, але її адаптація до сучасних реалій, зокрема до протистояння в умовах домінування дронів, викликає обґрунтовані дискусії.
З одного боку, швидкість, маневреність та можливість несподіваного удару є вагомими аргументами «за». З іншого – висока вразливість особового складу на незахищеній техніці ставить під сумнів доцільність використання мотоциклів для масштабних штурмових дій, особливо з огляду на український підхід до збереження життя бійців.
Ймовірно, ефективність мотоциклетних підрозділів залежатиме від низки факторів: специфіки завдань, умов місцевості, рівня підготовки бійців, взаємодії з іншими підрозділами та засобами вогневої підтримки, а також від здатності командування гнучко та адекватно оцінювати ризики. Чи стануть мотоцикли справді «сучасною кавалерією» ЗСУ, чи залишаться нішевим інструментом для окремих, ретельно спланованих операцій – покаже лише час та подальша бойова практика. Наразі очевидно одне: українська армія продовжує адаптуватися та шукати асиметричні відповіді на виклики війни ХХІ століття, і кожна така ініціатива, якщо зважити всі «за» і «проти», заслуговує на право існувати та доводити свою ефективність на полі бою.
Мирослав Ліскович. Київ
Україна ЗСУ Війна Мотоцикл Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
