Мінус «Іскандер»: як нам вдалося знищити установку і що очікує на решту 06.06.2025 16:43 Укрінформ Уразити ворожі комплекси могли допомогти супутникові дані партнерів, власна агентурна розвідка і – наша нова позиція протидії балістичній загрозі
5 червня ЗСУ спільно з СБУ та іншими складовими Сил оборони вперше успішно уразили російські ОТРК «Іскандер» на Брянщині. Комплекс відносився до підрозділу 26 ракетної бригади російських військ і, ймовірно, вже готувався завдавати удару по українських містах з району міста Клінци. Але в результаті успішної операції Сил оборони одна російська ракетна пускова установка здетонувала, а ще дві – з великою ймовірністю зазнали пошкоджень, повідомили в Генштабі. Щоправда, вже в ніч на 6 червня росіяни застосували інші, поки що цілі установки, і атакували Луцьк, Тернопіль, Київ.
Цю подію деякі українські лідери думок вже встигли охрестити «переломним явищем» – мовляв, вдалося підібрати ключик до знищення саме пускових, чого раніше не бувало. Ми запитали експертів, чому так складно полювати саме на ці ОТРК і завдяки чому атака була вдалою – збігу обставин чи знайденому новому підходу.
ВСТИГНУТИ ЗА ПІВ ГОДИНИ
«Я після ураження аеродромів (мається на увазі операція «Павутина», – ред.) так і казав: наступна наша операція буде – знищення пускових установок «Іскандерів». Та не очікував, що так швидко», – зізнається авіаційний експерт Валерій Романенко. Логіка така: джерел небезпеки для території України було три – ракети повітряного базування, морського і наземного («Іскандери»). Спочатку впоралися з морською загрозою («Калібри», випущені з кораблів, – вже рідкість), над рештою міркували майже три роки. «1 червня ми побачили, що нарешті знайшли спосіб боротися з авіаційними пусками, а тепер – і з наземними теж, – каже експерт. –
Ураження мобільних пускових – справа досить складна технологічно і організаційно, дає власну оцінку Костянтин Машовець, військовий оглядач та координатор групи «Інформаційний спротив». «Вдалий випадок. Я б не сказав, що унікальний, але – рідкісний, – говорить він. – Особливо враховуючи, що противник прикриває її наземними засобами ППО і на місці базування, і під час переміщення». Головна проблема в ураженні пускових установок – виявити і оперативно спрацювати, пояснює Олександр Саєнко, військовий експерт-аналітик. Знайти і дати координати можуть ГУР, СБУ, Повітряні сили, Сухопутні війська. Далі – наступний рівень: швидко уразити. «Складність у тому, що вони мобільні, постійно переміщуються, – каже він. – І треба вирахувати закономірність – звідки пускають ракети або планують здійснювати пуск».
На цій позиції уразили установку. Скріншот з відео ГШ
Відбувається це так: на позиції вирушає командна машина, робить прив’язку до місцевості, вводить дані, а далі працює пускова установка, пояснює Валерій Романенко. Час розгортання командної машини – 30 хв. «Це значить, що
ОДИНОЧНА УДАЧА ЧИ ЗАКОНОМІРНІСТЬ?
Хто насправді виявив ворожий комплекс, чия саме розвідка – уточнювати деталі взагалі не варто, каже Саєнко. «Я прихильник думки, що не треба виконавця розголошувати, – говорить він. – Бо це противнику вказує на форму і методи роботи нашої розвідки, тож він може протидіяти цьому». Розвідка любить тишу: виявив – і сиди тихенько. Та навіть розвідувальному дрону той «Іскандер» міг впасти в око, а повідомити, що він висувається в певний район і дати команду черговим силам на ураження – справа техніки.
Могла посприяти і агентурна розвідка, навіть супутникова, міркує Валерій Романенко. «
Вдале починання можна буде розвивати, якщо зуміємо і далі оперативно виявляти установки і матимемо засоби ураження – чим більшої дальності і швидкості, тим краще. Для цього треба моніторити рух пускових з моменту їх висування зі штатного місця базування аж до позиції і швидко готувати пуск. «Як тільки отримаємо достатню кількість ракет Storm Shadow (та їм подібних засобів, – пояснює Валерій Романенко. – Або ж у нас з’явиться більше власних реактивних безпілотників». БПЛА з поршневим двигуном, якими оперуємо зараз, летять зі швидкістю 140 км/год, а з реактивним – учетверо швидше. Якби хоч 500 км за годину – вже було б більше шансів заскочити розгорнутий «Іскандер» на місці злочину.
Досі відстань їх розташування від кордону могла бути лише невелика. Ті ж Клінци – це всього 53 км по прямій від Тимоновичів, одного з прикордонних селищ Чернігівської області. Плюс ще відстань, на якій тримаються від кордону наші пускові установки (а це, за словами Романенка, мінімум 20 км в глибину). «З самого кордону навіть БПЛА не запустиш – на 50 км в глибину все проглядається ворогом, тили під постійним оглядом. Але саме завдяки цьому нам і попався «Іскандер», – каже авіаційний експерт. Тобто загалом довелося летіти не так далеко. Але розуміючи, що вже може прилетіти відповідь, росіяни можуть тепер триматися оддалік і бити з глибокого тилу по прифронтових містах, говорить пан Валерій. Дальність польоту ракети «Іскандер» – до 500 км, а STORM SHADOW та SCALP EG – 300.
"Іскандер" на маневрах. Фото з відкритих джерел
Тож розумніше для росіян було б висовуватися на відстані не ближче, ніж 250-270 км до кордону чи ЛБЗ. Противник, безумовно, зробить висновки, впевнений Машовець. Але може виникати необхідність і далі працювати «Іскандером» досить близько до лінії розмежування. «Все визначається сенсом і змістом бойових завдань, які покладаються на підрозділи ОТРК. Може, їм потрібно буде висуватися ближче, – міркує він. – Хтозна, які вони оберуть способи протидії, варіантів багато». Скажімо, посилять протидиверсійні заходи або прикриття, оборону мобільних установок…
ЯКОЇ ПРОТИБАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ НАМ ТРИМАТИСЬ НАДАЛІ
Перш за все – не розповідати зайвих деталей про операцію, наголошує Олександр Саєнко. «Не думаю, що це був переломний момент. Коли уразили російські літаки з морських дронів над Чорним морем, наші аналітики теж назвали це переломним моментом – але більше жодного літака таким способом не збили», – звертає увагу він. Ймовірно, тому, що противник – не дурень і вміє аналізувати, а на додачу в нашій публічній площині озвучили забагато зайвих подробиць. «Як тільки повідомимо, що знайшли закономірність – все, їй кінець. Бо вони зрозуміють наш шаблон, свою помилку і тут же її виправлять», – говорить Саєнко.
Головне – ми вже зрозуміли, що крім того, щоб захищати наші міста та інфраструктурні об’єкти від атак, нам треба виявляти і активно знищувати всі російські ударні компоненти – і виробничі підприємства, і пускові установки. «У нас позиція змінилась з пасивної на активну», – впевнений Валерій Романенко.
Добре було б вражати «Іскандери» на місцях базування, звісно. Не так давно у Підмосков’ї, наприклад, ЗСУ накрили штаб ракетної бригади, нагадує Романенко. У РФ всього таких бригад 14 і комплекси можуть притягти ближче до лінії фронту з Усурійська, Моздока, Улан-Уде, Оренбурга тощо. І вони тимчасово десь базуються. Та де? Потрібен дуже великий штат кваліфікованих розвідників, говорить Валерій Романенко, щоб знаходити тимчасові позиції ракетних підрозділів. «Устаткування ховається у великих критих цехах, покинутих заводах, складах (їх у Росії вистачає). Бити навмання по даху будівлі сенсу немає – треба влучити точно в місце зберігання пускових», – пояснює авіаційний експерт.
"Іскандер" для росіян завжди був головним аргументом в конфліктах. Фото з відкритих джерел
Лишається задатися метою і ретельно відслідковувати, коли в зоні підльоту наших ракет опиниться наступний «безтурботний Іскандер». «З відео видно, що екіпаж заскочили саме на пусковій позиції. Розслабилися, затрималися», – говорить Романенко.
Роботи тут – непочатий край. Станом на 2024 рік, за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Росія мала 162 комплекси «Іскандер» на озброєнні. Щоправда, досі темпи виробництва нових були невисокі. «Добре, коли
Найпевніший спосіб боротися з ворожою балістикою – розвивати власну ракетну програму, здатну реагувати на ці загрози, підкреслює Олександр Саєнко. А поки що – виявляти, уражати за допомогою авіаційних, безпілотних комплексів і самі установки, і склади ракет. «Найефективніше – уражати склади, місця базування і зосередження, – каже він. – Все це можливо, якщо не озвучувати свої методи роботи».
Перше фото з відкритих джерел
Источник: www.ukrinform.ua
