Люди і дрони: про підготовку до війни за сорок діб Репортаж 24.04.2025 11:45 Укрінформ На фронті потрібно все більше військових, навчених керувати новою високотехнологічною зброєю
Школу операторів безпілотних наземних роботизованих комплексів у Збройних Силах України створили недавно. Перших курсантів набрали минулоріч у листопаді, і за п’ять місяців у навчальному центрі було чотири випуски спеціалістів. Нині майже сотня випускників школи воюють у штатних підрозділах бойових бригад.
Хто і як стає оператором НРК, про їхні долі, характери, мотиви і мрії кореспонденти Укрінформу дізнавалися у навчальному центрі, де готують пілотів наземної роботизованої техніки.
«СОВА» І ПТАШЕНЯТА
Інструктор школи операторів безпілотних наземних роботизованих комплексів одного з навчальних центрів Збройних Сил України «Сова» – веселий і щирий бородань, за сорок із гаком. Каже, що наразі займається найкращою справою в житті – гамселить москалів.
«Сова»
Розмовляємо з ним посеред поритого ярами та перелісками полігонного поля, в оточені групи курсантів – його підопічних, майбутніх операторів-дроноводів. За плечима кожного – фронт і «різного калібру» бойовий, здебільшого піхотний, досвід.
«Сова» – балакучий. Розповідає, як тішиться своєю працею, натхненно виконуючи службові обов’язки ось уже четвертий рік поспіль – із перших днів «повномасштабки». Спочатку він козакував у добровольчій ТрО Київщини, в Ірпені, потім – схід, різні напрямки. І якось так само по собі сталося, що на війні романтичне і витончене серце «Сови» полонили безпілотники.
– Панове, наразі я переживаю загострений стан «мавікоманії» і невиліковної, хронічної «термітозалежності». Є такі НРК «TerMIT», ви їх побачите. Через цю хворобу я тут – інструктор-володар роботів, можу ними й курсантами командувати поглядом, – каже «Сова». Він кумедно водить очима від одного бійця до іншого, і шанси втриматися від сміху дорівнюють нулю.
– Дарма смієтеся, панове. Бо дрони – як діти, можуть загубитися, якщо над ними втрачаєш контроль. Тому ви завжди маєте відстежувати й коригувати кожен рух свого пташеняти, – авторитетно пояснює інструктор. – Було, що летів наш Mavic над лісом, і отакої: зв'язок із ним в якусь мить обірвався – РЕБ, чи що, – та й упав. Йдемо шукати. Добре, що приблизні координати вирахували, знайшовся швидко. Пощастило курсантам минулого випуску. Там прогалина між кронами була метрів зо два в діаметрі, то малюк і приземлився вдало, прямо на повалений буревієм стовбур дерева. Я його бачу: «Мій маленький…». Підхожу, беру на руки, до грудей притискую. А він плаче і каже: «Тату, не втрачайте мене більше, мені страшно без вас!».
Свої байки «Сова» розповідає неспроста. Дрони втрачаються не лише в бойових умовах, а й під час навчального процесу. Ще чотири-п’ять років тому в навчальних підрозділах ЗСУ, де готували пілотів БпЛА, панувала «фобія» щодо практичних занять через високий ризик пошкодити або втратити дороговартісну на той час безпілотну техніку. Навчальних польотів відверто боялися й уникали. Курс підготовки, здебільшого, зводився до засвоєння теорії та занять за формулою «пішки по-машинному».
Результат, авжеж, виявився передбачуваним. До безпілотників, що у військах, у навчальних центрах ставилися з недовірою – як до дорогої цяцьки, користь від якої була незрозумілою, а от проблеми, які через неї могли стати реальністю – цілком очевидними.
У цьому питанні все на свої місця розставила війна: краще втратити залізяку, аніж людське життя. Тому ставлення «Сови» до своїх «пташечок» швидше є проявом любові і вдячності до цієї техніки, й ці почуттям він намагається передати курсантам.
«ДАВАЙТЕ, ПАНОВЕ, ПОЛАМАЄМО РУСКІЄ БЄРЬОЗКІ!»
Наземний роботизований комплекс «TerMIT», про який згадав «Сова», – один із найпопулярніших серед операторів-дроноводів. Ця мультифункціональна 280-кілограмова платформа використовується у військах для логістики, евакуації, мінування й вогневої підтримки піхоти. НРК можна швидко переобладнати необхідним модулем для виконання конкретного бойового завдання. У логістичному варіанті ним здійснюють вантажоперевезення або евакуацію поранених, без зусиль транспортуючи вантаж на 20 кілограмів важчий за самого робота. Факт із досвіду фронтової експлуатації, заявлений компанією-виробником: у бойових умовах один із TerMITів перевіз понад 30 тонн вантажу за місяць.
«TerMIT»
Цей наземний безпілотник також чудово підходить для мінування завдяки можливості швидко встановлювати до 12 «теемок» (протитанкова міна ТМ-62) за один виїзд. А споряджений для штурмової роботи, з кулеметом Browning та гранатометом МК19 на борту, цей залізний піхотинець стає вагомим аргументом вогневого впливу на полі бою. Однак, найбільше «TerMIT» поважають за його маневреність і здатність долати суттєві перешкоди.
– Ось дивіться, панове, як ми можемо, – «Сова» звертає нашу увагу на робота, який на обладнаній ділянці навчального маршруту впевнено продирається насипом битої цегли й каміння. – Зараз поїдемо, поламаємо «рускіє бєрьозкі».
Залишивши позаду щойно пройдену перепону, «TerMIT» видирається на дебелу купу березових колод. Шкребе гусеницями білу кору, на мить зависає над найвищою точкою цієї дровітні й далі, ніби перевівши подих, утримує рівновагу і плавно сповзає із завалу, продовжуючи рух за маршрутом.
– Коли я виросту, то стану «TerMITом», – хитро посміхається «Сова». – Цей дрон, панове – найкраще, що трапилося у нашому житті. Це ніби так, коли батько-алкаш покинув сім’ю, а замість нього прийшов нормальний татусь. І в нас одразу – плейстейшн, айфони і все, що завгодно. Тому скажу відверто: якщо хтось забажає нам щось подарувати, то нехай це буде він, цей монстр.
Після чергового вибуху сміху, поміркувавши, інструктор театрально-мрійливо додає: «Або, хоча б Mavic 3Т. Два!..».
НУРК RATEL S, дрон-камікадзе. Імітація підриву.
Насміявшись, переводимо подих. Метрів за сто п’ятдесят праворуч від потужного «TerMITа» пологим схилом пагорба крадеться двійка роботів «Гном-мінер» до імпровізованого містка. На кожному – по «теемці», їхнє завдання – «замінувати» з’їзд із переправи. Неподалік від цієї «парочки» рухається дрон-камікадзе НУРК RATEL S. Цей самурай гордовито долає свій шлях назустріч долі, наразі, звісно, умовній.
«Гном-мінер»
– Гарячий хлопець, – киваючи на нього, каже «Сова». – Особливо колеса. Вони з якоюсь алюмінієвою обмоткою, гріються так, що за пів години руху на них можна яйця смажити. А в іншому – гарна машинка, свою справу знає.
У небі над нашими головами гуде, як у вулику – з десяток «пташок» діловито сновигають хто куди, кожна – у своїй справі.
«Капець рускім бєрьозкам», – резюмує хтось із хлопців за спиною.
ПРО «ПОЛТАВСЬКУ» ШКОЛУ
– Упродовж відведеного на навчання терміну – сорока діб – майбутні оператори проходять поетапну підготовку. Спочатку вивчають мультироторні авіаційні дрони, потім – НРК, і вже потім систему «Кропива», – розповідає начальник школи «Полтава». – Наші курсанти сповна отримують знання про будову та особливості дронів, керування різними моделями роботів, їхнє застосування у відповідності до поставленого завдання, прокладання маршруту з урахуванням зрізу висот, можливостей зв’язку, впливу РЕБу та інших похідних. Відпрацьовують на практичних заняттях у полі.
Фінішний етап підготовки, за словами «Полтави» – найважливіший. Хлопці проходять його як екіпаж у складі оператора БпЛА мультироторного типу, оператора НРК і оператора, який за допомогою «Кропиви» контролює рух наземного дрона по визначеному маршруту. Суть такої комплексної вправи – відпрацювання злагодженості дій і взаємозамінності при виконанні реальних бойових завдань.
«Полтава» постійно відслідковує, як воюють випускники школи. Каже, що наразі результатами своєї та їхньої роботи задоволений. Звісно, є безповоротні втрати НРК, але на щастя, досі без «трьохсотих» і «двохсотих» серед операторів.
– Наземних дронів у військах дедалі більшає, і це тішить. Якщо їх кваліфіковано застосовувати, вони рятують наших бійців, навіть якщо йдеться, здавалося б, про елементарні повсякденні логістичні завдання, – ділиться офіцер. – Одна справа, коли боєприпаси чи продовольство на «передок» доставляє дрон, і зовсім інша, якщо задля цього доводиться ризикувати людськими життями.
ТАНОК «ШАМАНА»
– Мене звуть Кирилом, я з міста Черкаси, а до початку великої війни жив у Києві, – каже солдат із характерним поглядом і зовнішністю. – У цивільному житті займався різним: відео- та фотозйомкою, організацією івентів, цікавився оздоровчими практиками, філософією, психологією. Словом, шукав себе.
Кирило «Шаман»
У тих пошуках Кирило заглиблювався в ізотерику, вивчав шаманізм і навіть ходив босоніж по розпеченому вугіллю, пританцьовуючи в такт бубну, який сам і змайстрував зі шкіри кози й підручних матеріалів.
Наприкінці лютого 2022-го чоловік зрозумів, що його хист і наснага набули кольору хакі чи пікселю. Тому добровольцем пішов у звичайний стрілецький батальйон, і на фронті для побратимів безальтернативно став «Шаманом». Бахмут, потім Харківська офензива. Бої, втрати, короткі миті відпочинку і знову – звитяги і поразки, окопні будні.
Характерні для нього настирливість і допитливість вимагали розвитку. Перевівся у всім відому 47-му штурмову «Магуру». Була запорізька наступальна операція, потім Авдіївка.
– Після Авдоса, – розповідає «Шаман», – почав працювати вже не піхотинцем. І не зв'язківцем, а своєрідним диспетчером на КСП. Ця робота пов’язана із застосуванням роботизованих розвідувальних засобів, вона мені дуже сподобалася.
Каже, що вирішив набувати нових знань, знайшов вакансію оператора наземних роботизованих комплексів. Перевівся до нового місця служби і зараз проходить підготовку в Центрі, щоб отримати бажану військову спеціальність.
– Ця робота – дійсно непересічна, знаю з власного досвіду. Було так, що на нашому напрямку зайшла група ворога, зайняла багатоповерхівку, – ділиться спогадами боєць. – Щоб зачистити такий будинок, зазвичай, потрібно щонайменше взвод людей направити. І втрати при такій «зарубі» майже неминучі. Але ж є наземний робот-камікадзе, з вибухівкою! Ми його підвели до рогу тієї будівлі, підірвали, вона й завалилася. 30-40 осіб ворожого особового складу було чи заблоковано, чи знищено. Ось і все – насолоджуємося переможним речитативом бубну.
“МОРЯК”, “МАСЯ”, ЇХНІ ДРУЗІ, ПЕРЕКОНАННЯ І МРІЇ
«Моряк» і «Мася» – в одному екіпажі. Хто знає, що в буремному морі війни звело докупи цих різних людей.
«Моряк» – тертий життям і буттям тернополянин. «Срочку», каже, відслужив наприкінці двохтисячних на корветі «Тернопіль» – як і годиться мешканцю файного міста. Потім було АТО – у 24-й королівській, опісля – заробітки в Польщі, лютий 22-го року, волонтерка. Далі – за відомим сценарієм: блокпост–ТЦК–передок.
– Що було на війні раніше та як зараз – не зрівняєш. Із одним автоматом, як десять років тому, нині не навоюєш. Щоб перемогти, маємо вчитися і заводити нових друзів. Мені до вподоби «Рисі», «Таргани» і «Лють», – каже «Моряк».
НРК «Рись»
«Рись» зі встановленим бойовим модулем «Шабля», споряджена 7,62 мм кулеметом, є штурмовим НРК. Робот здатний забезпечувати вогневу підтримку підрозділів як в обороні, так і під час наступальних дій.
Наземний безпілотник «Тарган» – безумовний улюбленець курсантів і командування школи. Маленький, простий в експлуатації і надзвичайно потужний, з огляду на габарити. Цей мураха здатний перевозити вантажі учетверо важчі за себе і є переможцем за шкалою «ціна–якість–ефективність». А найголовніше – його неймовірна живучість на полі бою. Помітити цей безпілотник навіть із висоти 50 метрів із дронів, які використовує ворог – надзвичайно важко. Тому «Тарган» – гарантія виконання логістичних завдань на першій лінії оборони. Утім, як камікадзе він також на п'єдесталі лідерів уподобань дроноводів.
Бойовий наземний роботизований комплекс "Лють"
«Лють». У цю назву закладено все. Суто штурмовий варіант і найкращий помічник відповідних підрозділів.
– Ми вчимося воювати на різних комплексах, часом із дивакуватими назвами, розмірковує «Моряк». – Утім, знаю одне: москалів таки поб’ємо. Вони пересіли на живих віслюків, а у нас – ще не бачив, але вже читав, що з’явилися логістичні НРК із такою ж назвою. Тому без варіантів.
У довоєнній біографії «Масі» військовими зюйд-вестами не віяло. Звичайне цивільне життя, зі своїм побутом і вибриками. Мав «обмеженопридатність». Каже, що на третьому році війни для нього все змінилося через несприйняття настроїв прошарку чоловіків, готових втопитися у Тисі, але не йти захищати свою землю і сім’ї.
«Мася»
– Я – доброволець. До свого рішення поставився зважено. Ще до відвідин ТЦК обрав фах, яким хотів би займатися на війні. За власні кошти закінчив курс навчання на оператора БпЛА, щоб не з порожніми руками прийти у військову частину. Обрав підрозділ, у якому хотів би проходити подальшу службу, – розказує, як все було, «Мася».
Відтоді як він потрапив на фронт, минуло пів року. До недавнього часу дронами смажив русню. У мріях – сфотографуватися з побратимами на Севастопольській набережній, на тлі українського стяга й пам’ятника затопленим російським кораблям, пращура крейсера «москва».
Іван Ступак, з безіменного полігону
Фото Павла Багмута
Безпілотник Військові Дрон Полігон Війна з Росією Дрон-камікадзе
Источник: www.ukrinform.ua
