Українські фармацевти, попри обстріли та небезпеку, продовжували працювати, перетворюючи аптеки на притулки та пункти допомоги. Вони постачали ліки, підтримували людей та рятували життя у найважчих умовах.
Цієї суботи, 20 вересня, Україна відзначає День фармацевта. У прифронтових районах аптека – це не просто ліки. Це притулок, відділення невідкладної допомоги, місце зустрічі з людством. УНН зібрав історії українських фармацевтів, які самі стояли на своєму, коли неподалік відбувалася стрілянина.
Анна Несвітайло: «Я чекатиму Перемоги у рідному Харкові разом із харків'янами»
24 лютого 2022 року Анна Несвітайло, завідувачка харківської аптеки «Леда» на Півчній Салтівці, пішла на роботу з яблуком та апельсином. Тоді вона ще не знала, що аптека стане її домівкою на багато місяців.
Обстріл Харкова розпочався о п'ятій ранку. З самого ранку біля дверей аптеки вишикувалася шалена черга. Люди панікували та намагалися дістати ліки. Анна та інші фармацевти аптеки зрозуміли, що боятися немає часу, тому взялися за роботу. Вони зібрали залишки ліків з інших закритих аптек мережі та готували імпровізовані засоби. Водночас вони формували «аптечки» для відвідувачів. Завдяки цьому, навіть коли люди приходили зі списком із 30 ліків, вони все одно йшли з чимось необхідним.
Пізніше, через постійні обстріли, які зруйнували 98% будинків у Салтівці, Анна з родиною були змушені переїхати жити до аптеки. До них приєдналася родина іншого фармацевта. У підвалі вони влаштували справжній гуртожиток з надувними матрацами та піччю, де жило 8 осіб. До Великодня вони всі разом жили в підвалі аптеки. Але пізніше мій колега з родиною покинув Харків.
Тож Анні довелося братися за все: стояти за касою, обслуговувати людей, допомагати з виробництвом ліків. Незважаючи на небезпечні умови, відвідувачі підтримували їх: приносили домашню їжу, чергували в чергах у продуктових магазинах. Анна згадує, що попри загальну паніку та нервозність, в аптеці не було жодного конфлікту. Кожен клієнт бачив, наскільки відданими були фармацевти.
Наші відвідувачі дуже цінували те, що ми не зупинялися в роботі. Люди навіть годували нас, стояли в черзі за нами в магазинах. Це було дуже зворушливо.
– каже Анна.
З часом аптека стала не лише домівкою для Анни та її родини, а й безпечним притулком для відвідувачів. Коли обстріли посилилися, фармацевт та клієнти перечікували небезпеку всередині. Анна залишилася в Харкові та продовжує обслуговувати містян і сьогодні.
Від моєї роботи залежить не лише добробут моїх колег, а й життя всього району. Харків – моє рідне місто, і я не покину харків'ян напризволяще. Я чекатиму Перемоги разом з ними.
– додав фармацевт.
Катерина Бобкова: «Наша аптека була найкращим схованням»
Фармацевт Катерина Бобкова з аптеки «Бажаємо вам здоров’я» зустрілася 24 лютого 2022 року в Лисичанську, де з перших днів війни тривали запеклі бої. Незважаючи на паніку та довгі черги, вона та двоє колег не закрили аптеку та продовжували працювати щодня.
Розуміючи, що люди не можуть обійтися без ліків у такий час, фармацевти працювали одразу за трьома касами, заспокоюючи відвідувачів. А під час обстрілу аптека стала справжнім притулком для місцевих жителів – фармацевти впускали всіх, зачиняли двері та разом перечікували небезпеку.
Наша аптека була найкращим схованням
– згадує вона.
Робота та повернення додому були величезним ризиком для Катерини. Одного разу три танки зупинилися біля її аптеки, що змусило фармацевтів закритися раніше. Іншого разу, коли Катерина та її колеги поверталися додому, їм довелося терміново сховатися в підвалі багатоповерхівки через гучний вибух та попередження військових про можливе «прибуття».
Однак навіть така небезпека не зупинила фармацевта від бажання допомагати та підтримувати людей. Щодня, повертаючись додому, Катерина проходила повз школу, де в мирний час навчалася її донька. У шкільному укритті ховалося близько 400 людей, серед яких були люди похилого віку та діти. Вони боялися виходити за ліками. Тож Катерина щодня збирала списки необхідних ліків і формувала величезні пакети, які везла до бомбосховища. Здебільшого це були жарознижуючі, знеболювальні та заспокійливі засоби, яких так потребували люди.
Через посилення обстрілів, відсутність електроенергії та погіршення ситуації в місті Катерина Бобкова та її родина були змушені покинути рідний Лисичанськ. Зараз вона у Дніпрі, але щодня мріє повернутися до рідного міста.
Ольга Репенко: «Моє призначення — допомагати людям»
За два тижні до початку війни Ольга Репенко, фармацевт аптеки № 30 «Здравиця» у Сєвєродонецьку, захворіла на пневмонію, спричинену COVID-19. Її перший робочий день після хвороби був 4 березня 2022 року. Її перший робочий день одразу ж став об'єктом критики.
Ми вийшли разом із завідувачем. Біля аптеки стояло багато людей… У той час місто обстрілювали з «Градів», і перебувати на вулиці було дуже небезпечно.
– згадує Ольга.
Звісно, всіх людей, які стояли під аптекою, відвели до безпечного підвалу, щоб перечекати наступний обстріл. Тоді керівництво аптеки вирішило тимчасово призупинити роботу.
Після цього Ольга приєдналася до гуманітарного штабу в Сєвєродонецькому Льодовому палаці спорту. Там вона сортувала ліки, які волонтери приносили з розбомблених аптек, витирала кіптяву з упаковок, перевіряла терміни придатності та роздавала їх людям.
Одна жінка втратила свідомість, я підбіг, виміряв їй тиск, а тонометр видав помилку – показники були настільки низькими, що прилад не зміг їх зафіксувати. Спочатку я дав їй кілька таблеток кофеїну, потім вона випила міцної солодкої кави і прийшла до тями.
– каже Ольга.
А коли люди, які приходили до волонтерського центру, розповідали про своїх літніх сусідів-інвалідів, Ольга не могла залишитися осторонь. Вона збирала все необхідне та доставляла ліки додому всім нужденним. У той час через брак ліків багато онкохворих залишалися без них. Ольга намагалася допомогти їм, приймаючи хоча б знеболювальні.
Коли ракета вдарилася об дах льодового палацу, Ольга з сином вирішили поїхати. Вони взяли лише документи та кілька речей, думаючи, що це буде на два тижні. Але вже кілька місяців вони живуть у Києві, де жінка працює в «Аптеці 36.6». Її батько та сестра залишилися в Сєвєродонецьку, а сама Ольга вірить, що колись повернеться додому.
Оксана Рубан: «Ми ніколи раніше не ділили людей на українців та росіян. І не ділимо зараз. Зараз ми просто не вважаємо росіян людьми»
Вранці 24 лютого 2022 року завідувачка «Аптеки 9-1-1 Головної аптеки вашого району» в Тростянці Оксана та її колега зіткнулися з небувалою чергою біля аптеки. Люди панікували та скуповували ліки, звідусіль чулися звуки вибухів. Заспокоюючи відвідувачів, Оксана Миколаївна заспокоювала й себе, бо знала, що не може залишати людей без допомоги. Через кілька годин до Тростянця зайшли танки з позначкою «Z».
Наступного дня громадського транспорту не було, і Оксані довелося йти 5 км на роботу в «супроводі» ворожого бронетранспортера. Від страху вона підвернула ногу, але все ж таки дісталася аптеки. Пізніше аптеки міста були пограбовані та обстріляні, а мешканців міста взяли в заручники.
Ми були для них мішенями, наші життя не варті були в їхніх очах ні копійки. Я зрозумів, що живим до аптеки не доберуся, тому зателефонував колегам і попросив їх вивезти ліки та решту товару і сховати їх удома.
– каже Оксана.
Тростянець звільнили 26 березня, а 3 квітня, попри загрозу вибуху замінованого російського складу зброї, Оксана разом із колегою прийшли прибрати аптеку. Вони відкрили заклад, коли в місті ще не було ні електрики, ні зв'язку. Вони обслуговували людей за готівку, записуючи всі операції в блокнот.
Ми відкрили аптеку, коли не було ні електрики, ні зв'язку… Люди були такі вдячні, що ніхто не скаржився.
– згадує фармацевт.
Сьогодні Тростянець оговтується від наслідків окупації, але залишається під постійною загрозою. Незважаючи на це, аптека продовжує працювати, а її назва, за словами Оксани, нагадує нам, що вони стали порятунком для мешканців цього району.
«Незважаючи на обстріли та «шахідів», ми продовжуємо працювати. Зараз на Сумщині нелегко, тому майже кожен відвідувач, як мантру, каже нам на прощання: «Мирного неба та тихої ночі!», – додає Оксана.
Ганна Таран: «Для мене зараз найважливіше — це людське життя»
Старша фармацевтка «АНК» Ганна Таран зустріла вторгнення у Харкові, на Салтівці. Вона не вірила у війну, але 24 лютого прокинулася від вибухів і одразу ж взялася за роботу.
Аптека, де працювала Ганна, знаходилася біля станції метро, де ховалися люди. Це була одна з небагатьох у місті, яка продовжувала працювати. Двоє колег Ганни не змогли потрапити на роботу, тому залишилося лише троє фармацевтів.
Людей було багато. Інші аптеки були закриті. Вони розгрібали все підряд – не лише заспокійливі та ліки для лікування хронічних захворювань. Гігієнічні засоби, ліки від жару, болю в шлунку, знеболювальні, навіть зубну пасту та зубні щітки.
– згадує Анна.
Обстріл ставав дедалі інтенсивнішим, і Ганні доводилося ходити на роботу пішки. А 2 березня снаряд влучив у будинок фармацевта по сусідству, тож вона та її родина були змушені переїхати.
Але у травні 2022 року, коли метро відновило роботу, Ганна повернулася до своєї домашньої аптеки.
Відвідувачі спочатку не повірили, що аптека знову відкрита. Вони обережно зазирнули всередину та запитали: «Це можливо? Ви тепер будете відкриті щодня?»
– каже вона.
Незважаючи на щоденні ризики, Ганна продовжує їздити на роботу. Нещодавно, під час обстрілу, у аптеці тряслися вікна. Але Ганна розуміє, що людям потрібна її допомога.
Війна дуже змінила всіх нас. Для мене зараз найважливіше – людське життя. Я дуже хочу, щоб цей жах закінчився якомога швидше. Щоб батьки перестали ховати своїх дітей, а діти перестали ховати своїх батьків.
– сказала Анна.
Що об'єднує всі ці історії: любов до людей, до міста, до країни? Мабуть, до всього одразу, а також величезне бажання допомагати іншим. Адже фармацевти – це люди, які в найпохмуріші дні залишали увімкненим світло вивіски «Аптека». Вони рятували не лише таблеткою, а й порядком серед хаосу, словом «тримайся». Вони стали тими, хто повертав відчуття безпеки туди, де, здавалося, не було нічого, крім страху.
Цієї суботи ми вітаємо всіх, хто тримає аптечний фронт, і повторюємо слова, які сьогодні промовляються як мантра на Сумщині: «Мирного неба і тихої ночі!»
Ми також пам'ятаємо та шануємо пам'ять фармацевтів, які віддали своє життя, допомагаючи людям. Серед них фармацевти з «Аптеки 9-1-1»: Наталія Демиденко та Світлана Калиниченко з села Козача Лопань, Анастасія Тимошенко з Маріуполя, Діана Кравченко з Чернівців; фармацевти з «АНЦ»: Ростислав Швець з Одеси, Тетяна Ткаченко з Миколаєва, Вікторія Нікітіна з Херсона та Максим Пивоваров з Дніпра, які загинули на фронті; а також фармацевт «Бажаємо вам здоров'я» Андрій Сіроштан з Одеси, який також загинув на фронті.
Їхні імена – це імена мужності та відданості. Вони загинули, допомагаючи іншим, і залишили після себе світло, яке не згасне.
