Професійно-технічна освіта (ПТО) є ключовим елементом економічного розвитку та конкурентоспроможності будь-якої держави. У Європі існують три основні моделі її функціонування: професійні школи, дуальна та ринковоорієнтована. Кожна країна має свої особливості, переваги, недоліки та механізми взаємодії між державою, бізнесом і освітніми закладами. Вивчення цього досвіду може стати корисним для реформування системи ПТО в Україні.
Професійно-технічна освіта є фундаментом для економічного зростання. Без кваліфікованих робітників неможливо будувати житло, виробляти продукцію, створювати сучасну техніку чи керувати сільськогосподарською технікою. В Україні ж спостерігаються значні виклики у розвитку та позиціонуванні професійно-технічної освіти.
Молодь часто обирає гуманітарні та управлінські спеціальності, такі як менеджмент, психологія, право, маркетинг, що призводить до перенасичення ринку праці. Водночас інженерні та фундаментальні технічні напрями залишаються поза увагою. Однак саме кваліфіковані інженери є необхідними для відновлення інфраструктури, розвитку оборонно-промислового комплексу та модернізації економіки України.
Шлях до вдосконалення професійно-технічної освіти в Україні передбачає аналіз та інтеграцію європейських практик і моделей, їхніх інструментів реалізації, переваг і недоліків.
У Європі загалом виділяють три основні моделі професійно-технічної освіти: модель професійних шкіл, дуальну та ринково орієнтовану. Часто в освітніх системах країн поєднуються елементи кількох моделей.
Модель професійних шкіл
Ця модель, яку також називають державно-регульованою, базується на провідній ролі навчального закладу та держави в управлінні системою. Основне місце здобуття професійної кваліфікації — школа. Така модель є типовою для Франції та країн Південної Європи.
Наприклад, в Іспанії лише близько 4% учнів старшої школи поєднують навчання в закладі з практикою на підприємстві. В Італії професійна підготовка переважно відбувається в навчальних закладах, тоді як виробниче навчання обмежене. У Франції приблизно 75% учнів здобувають професійну освіту в школах, і лише 25% — безпосередньо на виробництві.
У країнах Європи ця модель реалізується двома шляхами: інтеграційним (співіснування загальної та професійної освіти в одному закладі) та сегрегаційним (функціонування окремих шкіл для академічної та професійної підготовки).
| Країна | Академічний напрям | Професійно-технічний напрям |
|---|---|---|
| Італія |
Ліцеї:
|
Інститути:
|
| Греція |
|
|
| Франція |
Ліцеї:
|
|
| Данія |
|
Коледжі:
|
| Польща |
Ліцеї
|
|
У Франції після коледжу (11-15 років) учні обирають один з трьох напрямів у ліцеї: загальноосвітній, технологічний або професійний. Професійні ліцеї пропонують дворічні та трирічні програми, що ведуть до здобуття професійного сертифіката або бакалаврату. Дворічні ліцеї, схожі на українські ПТУ, часто стикаються з проблемою низького престижу. Вони надають сертифікати професійної підготовки, а майже половина випускників продовжують навчання для здобуття професійного бакалаврату.
Перевагою цієї моделі є якісна підготовка фахівців для сфер послуг і торгівлі. Однак вона має обмеження: централізоване управління, недостатня участь роботодавців та слабкий зв’язок з ринком праці. Через це багато країн реформують систему, посилюючи практичну складову та співпрацю з підприємствами.
У Франції практична підготовка часто реалізується через кваліфікаційні контракти між роботодавцем і випускником, що допомагає підтвердити та підвищити кваліфікацію. Це спосіб для роботодавців мінімізувати ризики, пов’язані з невідповідністю навчальних програм потребам ринку. Таким чином, виробнича практика часто настає вже після завершення навчання.
Париж успішно реалізує підхід безперервної освіти, співпрацюючи з бізнесом для створення можливостей професійного навчання. Компанії-учасниці програми отримують податкові пільги.
Працівники у Франції можуть проходити безперервне професійне навчання через ініціативу роботодавця, використання права на навчальну відпустку або за індивідуальним правом на професійне навчання. Така система допомагає оновлювати та здобувати нові компетенції. У державному секторі за працівниками на період навчання зберігається заробітна плата, і цей час вважається службовим обов’язком.
Модель ПТО Польщі подібна до французької, але завершується профорієнтаційною роботою в потенційного роботодавця. Як і у Франції, можливості навчання на виробництві обмежені (3-4 тижні влітку). Співпраця з бізнесом не є системною, і бізнес не має суттєвого впливу на розробку навчальних програм.
Цікавим явищем є діяльність Добровільного трудового корпусу, який підтримує молодь, що перебуває під загрозою соціальної ізоляції, та безробітних до 25 років. Корпус пропонує можливість здобути професійну кваліфікацію або доповнити наявну, а студенти з низьким рівнем доходу отримують безкоштовне харчування та проживання.
Дуальна модель професійної освіти й навчання
Дуальна модель професійної освіти поєднує ринкові механізми з державним регулюванням, базуючись на тісній співпраці закладів освіти та роботодавців. Класичний варіант цієї моделі функціонує в Німеччині, Австрії та Швейцарії, хоча її елементи використовують і в інших європейських країнах.
Головна особливість — поєднання навчання у двох місцях: закладі освіти (теоретична підготовка) та на підприємстві (практичні навички). Такий підхід забезпечує відповідність підготовки актуальним потребам ринку праці.
Німеччина є показовим прикладом. Після базової освіти учні можуть обирати різні освітні траєкторії, що поєднують загальну та професійну освіту. Система гнучка, дозволяючи переходи між закладами та продовження навчання на різних етапах кар’єри.
Ефективність німецької дуальної моделі забезпечується чітким розподілом відповідальності: держава встановлює кваліфікаційні стандарти, регулює та фінансує професійні школи, тоді як підприємства навчають практично, надають робочі місця та беруть участь у формуванні змісту підготовки. До процесу також залучаються професійні асоціації та профспілки.
Німецька модель вважається однією з найуспішніших, але потребує значних інвестицій від підприємств у підготовку кадрів, що вимагає стабільно високого рівня залучення роботодавців.
Подібний підхід використовує Чехія. Близько 72% чеських учнів здобувають середню професійну освіту. Практичне навчання на підприємствах є обов’язковим, а трудове законодавство покладає на роботодавців відповідальність за професійне навчання працівників.
Чеська система ПТО також приділяє значну увагу навчанню впродовж життя, пропонуючи короткострокові програми для здобуття нової кваліфікації або підвищення рівня компетентностей, а також програми неформальної освіти.
Системи професійної освіти країн Північної Європи (скандинавська модель) базуються на принципах рівності, соціальної інклюзії та доступності, з безоплатною освітою та високим рівнем державної підтримки.
У Швеції та Фінляндії переважає шкільна модель ПТО, що забезпечує доступ до вищої освіти. Данія та Норвегія використовують систему, що сприяє швидшому працевлаштуванню та зниженню молодіжного безробіття.
Останніми роками країни Північної Європи намагаються посилити практичний складник ПТО, проте результати неоднозначні. Данська модель, попри високу ефективність працевлаштування, може призводити до ранньої професійної спеціалізації.
Україна часто бере за приклад Фінляндію, де професійна освіта має високий суспільний статус і є повноцінною альтернативою академічній. Система забезпечує гнучкість освітніх траєкторій, тісну взаємодію з роботодавцями, організована на компетентнісних засадах та підтримує безперервний професійний розвиток.
У Фінляндії для кожного здобувача формується індивідуальний план навчання. Вступ можливий упродовж року. Значна увага приділяється навчанню на робочому місці. З 2018 року діє система навчальних угод, що посилює співпрацю між закладами освіти та роботодавцями.
Важливим складником моделі є учнівство, значна частина якого проходить на підприємстві. Роботодавці активно беруть участь у підготовці, отримуючи державну компенсацію витрат. Учні мають статус працівників та отримують заробітну плату.
Професійну освіту у Фінляндії фінансують переважно коштом держави, але розподіл коштів залежить від результатів діяльності закладів (кількість кваліфікацій, працевлаштування випускників). Це стимулює заклади підвищувати якість підготовки та підтримувати зв’язок з ринком праці.
Спільним для країн з дуальною системою освіти є співпраця держави і бізнесу: держава формує програми, орієнтовані на потреби ринку, а бізнес долучається до навчання. Існує також ринково орієнтована модель, де роль бізнесу ще більша, а держави — мінімальна.
Ринково орієнтована модель
Ринкова модель професійної освіти базується на визначальній ролі роботодавців у підготовці кадрів. Вона менше регулюється державою і орієнтується на поточні потреби ринку праці. Найбільш характерна ця модель для Великої Британії, США та Японії, де професійна підготовка часто відбувається поза системою загальної середньої освіти, а основними провайдерами є підприємства та недержавні організації.
У Великій Британії важливе місце посідають програми учнівства (apprenticeships), що поєднують навчання на робочому місці з теоретичною підготовкою. Професійну освіту забезпечують коледжі подальшої освіти (Further Education Colleges), що виступають як проміжна ланка між середньою та вищою освітою.
Характерною рисою британської системи є гнучкість освітніх траєкторій: професійні та академічні програми взаємопов’язані, а здобуті кваліфікації можуть накопичуватися, відкриваючи доступ до наступних рівнів освіти. Це забезпечує відсутність тупикових освітніх маршрутів і сприяє навчанню впродовж життя.
Основою ринкової моделі є тісний зв’язок з потребами економіки. Роботодавці визначають попит на кваліфікації, беруть участь у розробці програм, фінансують значну частину підготовки та оцінюють її результати. Це забезпечує високу адаптивність освіти до ринкових змін, але водночас робить її залежною від економічної кон’юнктури.
Між дуальною та ринково орієнтованою моделями існують принципові відмінності. Дуальна система передбачає співпрацю держави і бізнесу, де держава затверджує стандарти, а бізнес надає рекомендації щодо необхідних компетентностей. Усі студенти проходять однакові дисципліни. У ринково орієнтованій моделі навчальні заклади, співпрацюючи з бізнесом, також конкурують між собою, автономно визначаючи необхідні компетентності випускників.
Українські реалії та потреби
Модель професійних шкіл, актуальна для країн з централізованою системою управління, як-от Франція, має свої плюси (державні стандарти, розподіл ресурсів), але часто відстає від реалій приватного сектору, не надаючи необхідної теоретичної освіти та практичної підготовки.
Для країн з обмеженим бюджетом, як Україна, ринково орієнтована модель може здаватися привабливою через зменшення державних витрат. Проте для країн зі слабкими інституціями, як Україна, така система створює ризики: вимивання кадрів зі стратегічних галузей, поява “фабрик дипломів”, соціальне розшарування.
Дуальна модель, що передбачає співпрацю бізнесу й держави, є третім шляхом. Держава створює програми з урахуванням побажань приватного сектору, що забезпечує прямий вихід випускника на ринок праці. Однак бізнес не може лише отримувати вигоди, він повинен фінансувати цю систему.
Для країн зі слабкою економікою, інституціями та браком довіри між бізнесом і державою інтеграція дуальної моделі потребуватиме значних зусиль і часу. Проте цей шлях є найменш ризикованим і перспективним для формування плідного освітнього середовища.
В Україні після розпаду СРСР домінувала модель професійних шкіл, де держава повністю визначала зміст освіти, а роботодавці не були стейкхолдерами. З 2015 року відбуваються реформи, спрямовані на збільшення практичної компоненти навчання та залучення бізнесу, фактично — перехід на дуальну модель.
Успіхи реформ часткові: у 2020/2021 навчальному році 217 з 694 закладів ПТО застосовували дуальну форму, у 2024/2025 — лише 176 з 665. До повномасштабного вторгнення цей показник був вищим, а успіхи закладів вагомі: високий рівень працевлаштування (до 97%), додаткові фінансові надходження від бізнесу (до 50 тис. грн на здобувача), стійка співпраця з роботодавцями.
З початком війни ситуація погіршилася. Підприємці пояснюють це небажанням ризикувати інвестиціями під час війни, відсутністю державної підтримки та юридичними ризиками, пов’язаними з працевлаштуванням неповнолітніх.
Україна має значний потенціал для модернізації системи професійно-технічної освіти, що підтверджувалося успішними ініціативами до 2022 року. Однак зараз сектор стикається з системними викликами, які потребують негайного вирішення.
Комплексна трансформація ПТО відповідає стратегічним інтересам усіх сторін. Для приватного сектору це спосіб подолати кадровий дефіцит. Для держави — фактор стимулювання розвитку промисловості. Для здобувачів освіти — можливість отримати затребувану професію з гарантованим працевлаштуванням.
За матеріалами: lb.ua