© Ілюстрація птаха-дроморнітида і доісторичної рептилії у Національному парку Буджамулла, Австралія/Getty Images Він жив у льодовиковий період, мав два метри росту і важив понад дві сотні кілограм.
У Австралії археологи знайшли добре збережений череп і кістки дроморнітида Genyornis newtoni. На основі цієї скам’янілості палеонтологи з’ясували, що цей птах був водоплавним, а не сухопутним, як вважалося раніше, пише Earth.com.
Череп Genyornis newtoni знайшли у 2019 році на дні озера Каллабонна, що розташоване всередині пустелі на території Південної Австралії. У прадавні часи воно було мілководне і прісне, тварини ходили сюди на водопій. Коли через посуху знизився рівень води, на берегах оголилися мулисті зони, які стали природною пасткою для звірів — вони зісковзали вниз і більше не могли вибратися. Осад в озері був багатим на сіль. Це зупинило процес розкладання і законсервувало кістки так, що вони добре збереглися до наших днів. Після виявлення науковці вивчали череп і нещодавно оприлюднили наукову працю, у якій підсумували усе нове, що дізнались про цього птаха.
Genyornis newtoni раніше об’єднували в одну групу з ему і страусами. У першу чергу керувалися тим, що цей птах мав редуковані крила і не міг літати. Але результати аналізу кісток і черепа показали, що дроморнітид був водоплавним.
“Завдяки цьому новому черепу ми зрозуміли, що цей вид є фактично гігантською гускою”, — каже дослідниця з Університету Фліндерса Фібі Макінерні.
Гуска й справді гігантська — до двох метрів зростом і вагою до 230 кг. Але у світі дроморнітидів цей велет був просто кремезним карликом. Його лапи були міцними і масивними, він міг втекти від будь-якого хижака льодовикового періоду. Але, на відміну від страуса, Genyornis newtoni не розвинув ніяких адаптацій для бігу. Натомість є еволюційні підказки щодо його водоплавності.
Піднебіння та деякі риси черепної коробки Genyornis newtoni вказують на спорідненість із сучасними напівводоплавними паламедеями та напівлапчастими гусками Урако. Обидві родини є нащадками древніх водоплавних птахів, еволюція яких пішла у напрямку гусеподібних.
Genyornis newtoni має дзьоб, який за механікою роботи схожий на папужий — має так званий шарнір, за допомогою якого рухається верхня частина. Але по формі цей дзьоб нагадує швидше гусячий. Верхня і нижня частина приблизно однакові за розміром і мають симетричний прикус. Схожий на папужий шарнір був потрібен цьому птаху для того, щоб зробити укус максимально потужним — верхня частина трохи піднімалася під час кусання. Genyornis newtoni міг також розчавлювати їжу своїм піднебінням. Згідно з комп’ютерними розрахунками, укус був найпотужнішим з усіх досі відомих птахів і міг зрівнятися за силою із укусом деяких малих тероподних динозаврів.
Навколо вушного отвору є кісткові гребені. А за язиком — кістковий клапан, схожий на завісу. Ці адаптації дозволяли Genyornis newtoni безпечно занурювати голову під воду. На маківці є купол із твердої кістки. Палеонтологи точно не знають, для чого він служив. За однією з гіпотез, тут росло демонстраційне пір’я, яке мало приваблювати самок та відлякувати конкурентів. За іншою версією, цей купол був резонатором для низьких звуків.
Птахи вимерли 45 000 років тому. Австралія дрейфувала на північ. Її прісні озера та болота висихали, натомість їх заміняли солончаки. Genyornis newtoni поступово втрачали своє природне середовище для проживання. Також на них полювали люди. Все це сприяло повному зникненню виду. До цього Genyornis newtoni процвітали десятки мільйонів років.
Види, які вимерли у дикій природі кілька десятків років тому, ще іноді можна повернути. Для цього використовують тварин із, наприклад, зоопарків. Так вченим вдалося відновити популяцію зниклого блакитного папуги-ара.
