«Зупиняються військові, їхні родичі, а цивільні, на жаль, рідко»: після поранення захисник здолав тисячу км заради збору коштів побратимам

Воїн Іван Халус після важкого поранення на передовій займається волонтерською діяльністю, а влітку за прикладом інших поранених бійців ЗСУ, зокрема Олександра Швецова із Житомира, вирішив допомогти українським бійцям на фронті. Він вирушив пішки з міста Долина на Прикарпатті, де проживає разом з родиною, до Житомира. Мета — зібрати 720 тисяч гривень на потреби побратимів з 95-ї бригади. Мова йде про придбання антидронової рушниці, транспортного засобу для евакуації поранених, рацій і Starlink. Більшу частину шляху захисник таким чином і здолав, але далися взнаки давні травми, вони спровокували проблеми з ногами. Після лікування Іван знову повернувся в точку, де зупинився, і продовжує йти, збираючи кошти заради побратимів. Загалом пройшов уже 950 кілометрів, а фінішувати планує на Говерлі.

«На Яворівському полігоні дивом вижив під час ракетного удару»

— В 1999 році я проходив строкову службу у прикордонних військах. Але загострилась виразка, прооперували й звільнили від неї, — розповідає «ФАКТАМ» Іван Халус. — Після того я вивчився на юриста, бо все життя мріяв людей захищати, мене дуже дратувала несправедливість. Якось зацікавився скульптурою по дереву, товариш показав мені відео одного із канадських скульпторів. Першою роботою став ведмідь з дерева, поступово хобі перетворилось на справу життя, я став підприємцем.

Після повномасштабного вторгнення я не міг знаходитись вдома, хоча мав законні підстави залишитись — троє неповнолітніх дітей. Пішов добровольцем у військкомат. Попри те, що мене визнали обмежено придатним, розподілили у зв'язківці. Далі був Яворівський полігон, де я дивом вижив під час ракетного удару. Назавжди в душі ця страшна дата — 13 березня 2022 року. Я тоді почув свист, в секунді впав на землю. Далі були вибухи. Врятувало те, що знаходився на протилежній частині території, бо, певно, не вижив би. Тоді й отримав свою першу контузію. Мабуть, у Бога були на мене ще плани.

1

“Якось я зацікавився скульптурою по дереву, і поступово хобі перетворилось на справу життя”, – розповідає Іван Халус

— Розкажіть про свої наступні поранення, через які, власне, ви зараз не можете продовжувати воювати.

— Потім мене взяли до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, в якій я отримав посаду стрільця. А позивний дали «Скульптор», бо дізнались, що я займався деревом. Воював поблизу сіл Долина, Сулигівка, Кам'янка, Довгеньке. Саме біля останнього й отримав поранення — потрапив під обстріл, який тривав близько півтори години. Окупанти били з мінометів, «Градів». Поруч зі мною було двоє побратимів, із ними ми разом і вибрались звідти й дістались до стабілізаційного пункту. Поранення отримав важкі — п'ять контузій та арахноїдальну кісту. Далі було лікування і реабілітація в Краматорську, Дніпрі, Львові, Трускавці, Житомирі. Мене комісували, виключили із військового обліку. Маю другу групу інвалідності.

— Навесні 2023 року у Шодуарівському парку Житомира ви за допомогою бензопили створили скульптуру «Свобода». Присвятили її 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Як народилась ідея?

— Створити цю роботу планував ще тоді, коли перебував на передових позиціях. Якось з побратимами розговорились про те, що потрібно кожному щось зробити після перемоги. Я, скульптор, пообіцяв тоді, що якщо виживу, то виріжу скульптуру на честь побратимів. Вагань не було, що вона знаходитиметься саме у Житомирі, адже звідти й 95-та бригада. Й після того, як через поранення мене комісували зі служби, вирішив втілити свою ідею й передати за допомогою творчості ціну перемоги.

Працював із дубом, який впав через негоду. Загалом на створення роботи пішло 18 годин, із них різьба бензопилою зайняла 8 годин. Найбільше зусиль пішло на нанесення написів. Зокрема, зверху вирізав знак бригади, нижче видніються слова «Завжди перші». Поруч — білий голуб, який здійнявся над кривавим слідом та полум’ям. На звороті я викарбував імена полеглих побратимів-захисників, міста та села, де вони загинули. Висота скульптури — 240 сантиметрів, діаметр — 60.

До речі, наприкінці серпня я дійшов до Житомира і завершив роботу над скульптурою в парку, оновивши написи, заробив тріщини, ще раз все пошліфував, тоді наніс фінішне покриття. Додам, що ще одну скульптуру я нещодавно вирізав вже у Мукачеві, вона теж присвячена загиблим героям.

1

На передовій Іван пообіцяв побратимам, що якщо виживе, то виріже скульптуру на честь 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. І втілив ідею у Шодуарівському парку Житомира

«Підлікувався два дні й знову вирушив у дорогу на одній милиці»

— Як з'явилась ідея пішого ходу?

— Допомагаю військовим постійно, бо через травми вже не можу бути таким ефективним, як раніше. Я поспілкувався зі своїм командиром, який бере участь у боях. Він мені розповів ситуацію. Потрібно було закрити потреби бригади, зібрати 720 тисяч гривень на рації, Starlink, антидронову рушницю та автомобіль для евакуації. І я вирішив йти до Житомира з Долини. Я не сумнівався в тому, що щось не вийде. Тим паче маю знайомих ветеранів, які без кінцівок на протезах долали такі ж відстані. На четвертий день марафону мені стрівся власник готелю з міста Буськ, який їхав машиною, і запропонував безплатно зупинитись в нього в готелі на нічліг, коли доберусь. Я скористався його пропозицією, за що щиро вдячний.

— Наскільки мені відомо, через травму довелось піший хід призупинити?

— Так, через вологу та холодну погоду я простудив суглоби. І піший хід не те що призупинив, а перестав йти й останні 150 кілометрів добирався до Житомира автостопом. Потім придбав собі милиці й на них уже доробляв скульптуру. Далі хлопці допомогли мені її перефарбувати. Тоді у військовому шпиталі мене оглянули, сказали, що потрібно. Зробив знімки, здав кров, і мені призначили лікування. Через два дні вирушив на одній милиці знову у дорогу. Дійшов до Хмельницького, де мені подзвонили з частини й повідомили, що маю прибути на нагородження до Житомира. Там мені вручили відзнаку «Хрест пошани» за мою позицію та допомогу фронту. Надзвичайно приємно отримувати такі нагороди. Після всіх заходів повернувся на кінцеву зупинку та продовжив марафон. Ось пройшов Стрий…

1

“Доробляв скульптуру на милицях, а хлопці допомогли мені її перефарбувати”, – розповідає Іван

— Скільки в середньому долаєте щодня?

— Я спокійно міг би йти по 40 кілометрів. Але моя ціль не відстань, а більше коштів назбирати. Зранку чи ввечері я дивлюсь на карту, шукаю місця перепочинку. Якщо їх нема, то проходжу 20 кілометрів й зупиняюсь у мотелі, оскільки через 50 кілометрів далі його вже не буде. Тобто весь час складаю маршрут. Ночівлі та харчування оплачую з власної кишені. Зі мною завжди прапор України, на якому зображений знак ДШВ й знак 95-ої бригади.

1

“Зі мною завжди прапор України, на якому зображений знак ДШВ й знак 95-ої бригади”, – каже Іван Халус

— Як люди реагують на вас, коли зустрічають на дорозі?

— Деякі автомобілі зупиняються, пропонують кошти, воду, їжу, підвезти, хтось сигналить. Були такі, які оплачували їжу та житло в якомусь з населених пунктів. Але, на жаль, цивільних, які спиняються, надзвичайно мало. Більше зупиняються чинні військові чи звільнені у зв’язку зі станом здоров'я, волонтери, люди, які мають відношення до війни — родичі наших захисників. І це засмучує дуже…

— Яка кінцева мета?

— Перший мій етап був дійти до Житомира та закінчити статую. Далі повертаюсь до Долини. Потім вихід з цього міста до Говерли, хочу винести стяг бригади на найвищу точку України.

Для тих, хто хоче відправити донат Івану Халусу на підтримку ЗСУ, публікуємо реквізити:

ПриватБанк 5168 7451 5478 1337

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію війни бійця 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Андрія Кучера, який створив Спілку поранених військових України «Міцні 300».

Читайте також: «25 марафонів за 25 днів»: спортсмен з Києва зібрав кошти на реабілітацію поранених бійців

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *