Він мріяв після війни побачити світ, повести дочку до школи. Але тепер Улянка обіймає та цілує тата лише на світлинах. Максим Отінов з Волочиська Хмельницької області добровільно став на захист України у перші дні великої війни. Хоробрий воїн з позивним «Тор» мав на своєму рахунку десятки блискучих військових операцій, він знищив чимало ворожої техніки та взяв у полон російських бійців. Життя молодшого сержанта обірвалося під час виконання бойового завдання у Запорізькій області у березні минулого року. Напередодні він вкотре попередив свою дружину, що йде на позицію. Обіцяв подзвонити ввечері, але кохана так і не почула його голос. Бійцю навіки 33 роки. У нього залишились батьки, два брати, дружина та дочка. Посмертно Максиму Отінову надано звання «Герой України» з відзначенням орденом «Золота Зірка». Також на честь Максима названо ліцей, де він навчався…
«Після першого нашого побачення ми з Максимом більше не розлучалися»
— Коханий будь-яку справу доводив до кінця, його цілеспрямованості та серйозності можна було позаздрити, — розповідає «ФАКТАМ» дружина героя Олександра Отінова. — Максим обожнював техніку, розбирався у механізмах різної складності. Здобув освіту столяра у промислово-аграрному професійному ліцеї. Строкову службу він проходив у 8-му окремому полку. Далі чоловік жив у Хмельницькому, завжди прагнув заробити копійку. Спочатку працював барменом, тоді — охоронцем. А потім займався ремонтними роботами, багато чого його навчив тато, тому у Максима все дуже гарно виходило.
ВІДЕО ДНЯ
Максим Отінов з дружиною Олександрою
— Як ви познайомилися з майбутнім чоловіком?
РЕКЛАМА
— Завдяки соцмережам. Він написав першим. З'ясувалося, що я навчалась на одному курсі з його подругою. Спочатку сумнівалась, чи варто йти на побачення з ним, тим паче тоді зустрічалась з іншим хлопцем. Але Максим був настільки турботливим, добрим та надійним, що після нашого побачення ми більше не розлучалися. У 2015 році одружилися, у 2019 році стали батьками Улянки. Максим дуже радів її появі, був зі мною під час пологів. А потім кожну вільну хвилину проводив з дитиною, яка мов дві краплі води схожа на нього.
Донечка Максима Улянка з нагородою батька
— Як Максим потрапив на війну і якими для вас були ці перші тижні страху та невідомості?
РЕКЛАМА
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим не спав, переживав, щось обдумував. Потім попросив нас зібратись і відвіз до рідних у Волочиськ. Віддав мені ключі, документи, взяв військовий квиток і заявив, що боронитиме Україну. Спочатку служив у місцевій теробороні. Згодом Максим ніс службу на блокпостах, на Хмельниччині займався охороною важливих об’єктів. Потім охороняв аеропорт у Києві. Далі у складі 65-ї окремої механізованої бригади вирушив на фронт.
— Ваш чоловік мав позивний «Тор». Яка історія його появи?
— «Тор» — це один з улюблених героїв кіносвіту «Марвел», який був богом грому й блискавки. Максим дуже любив це кіно й цього персонажа. До речі, нашу собаку звати Тора. Чоловік любив проводити із нею час, тренував її.
«Бій тривав кілька годин! Як результат — 100-відсоткове знищення усього особового складу противника»
— Герой України Максим Отінов відзначився багатьма неймовірними операціями у Запорізькій області. Розкажіть про них.
— Це правда, побратими багато розповідали мені про подвиги Максима. Він мав добре розвинуті командні та методичні навички, швидко орієнтувався у складних умовах. Відразу показав якості ініціативного та вмілого бійця. За кілька тижнів Максима призначили тимчасовим виконувачем обов’язків командира протитанкового взводу. Невдовзі він став командиром зведеної роти для зачисток Роботиного. Він боронив цей населений пункт від вересня 2023 року до останнього дня свого життя.
РЕКЛАМА
Президент України Володимир Зеленський вручає нагороду Максима Отінова його дружині
28 листопада 2023 року на чолі групи Максим прийняв бій та відбив ворожий напад в районі Роботиного, знищив ворога і здобув важливі документи, серед яких паспорти найманців, громадян Непалу. За кілька днів він взяв у полон ворожого розвідника з важливими документами, отримав поранення, але при цьому продовжив виконання завдання. Ще одне завдання чоловік блискуче виконав 25 грудня 2023 року. Він очолював штурмову групу, яка захопила командний спостережний пункт підрозділу «Шторм-Z» противника. Штурмова група Максима перша з боєм зайшла та закріпилась на зайнятих позиціях. Далі українські штурмовики знищили переважаючі сили противника, ворог втратив 12 осіб, 15 було поранено й шестеро взято в полон.
Через кілька днів Максим керував бойовою групою з зачистки та відбиття позицій. Бійці знищили шістьох росіян, ще стільки ж окупантів взяли у полон.
19 лютого 2024 року біля населеного пункту Роботине чоловік самостійно вів стрілецький бій зі штурмовою групою противника, маневрував, використовував усі наявні засоби та озброєння. В результаті ворог через значні втрати відступив.
На початку березня стався прорив лінії оборони, й диверсійно-розвідувальна група противника зайшла в село Роботине і закріпилася в колишньому приміщенні відділення «Укрпошти». «Тор» вийшов у складі групи зачистки, спланував та реалізував операцію зі знищення ворога. В результаті загинуло 12 росіян. Також українські воїни захопили у полон ворожого снайпера. Через кілька днів туди ж зайшла чергова ворожа ДРГ, котра зайняла приміщення школи. Командування прийняло рішення зібрати штурмову групу. ЇЇ очолив Максим. Бій тривав кілька годин! Як результат — 100-відсоткове знищення усього особового складу противника. Завдяки діям мого чоловіка штурмова група повернулася із завдання без втрат. Він беріг життя кожного, а своє не зумів…
Завдяки діям “Тора” штурмова група повернулася із завдання без втрат
Читайте також: «Шкода буде, якщо ми всі тут просто загинемо», — журналіст Євген Спірін, який служить санітаром у стабпункті
— Що відомо про його останній бій?
— Востаннє Максима я чула у день його загибелі — 23 березня 2024 року. Він обіцяв, що як тільки повернеться з бойового завдання, то передзвонить. Втім, цього так і не сталося. Але ввечері я вже не чула його голос. Написала повідомлення — відповіді не було. І якось не спалося вже, тривога всередині… Гнітило передчуття біди. Наступного дня мене набрав побратим Максима й повідомив, що мій коханий поліг у бою. Знаю, що чоловік повинен був знищити ворожу ДРГ. Попри те, що росіяни накривали шквальним вогнем, Максим справився, двох бійців ворога було знищено. Після того чоловік вирішив підірвати перекриття у школі, де ховались вороги. Йому й це вдалося. Та коли повертався, його накрила російська міна. Врятувати Максима не змогли.
Поховали ми його на Алеї Слави у Волочиську. Я вдячна благодійному фонду «Янголи миру», який допомагав моєму чоловіку і досі опікується нашою родиною. Максим часто казав побратимам: «Що б зі мною не сталося, прошу, втримайте Роботине». І воно досі наше, наче він з небесного війська досі охороняє його…"
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію Героя України Геннадія Керничного з позивним «Вікінг», який воював на протезі.
