Фахівці Molfar Intelligence Institute (МІІ — аналітичний інститут, який спеціалізується на розвідці, OSINT-аналізі, навчанні, цифровій безпеці та стратегічних комунікаціях) у співпраці зі Службою безпеки ідентифікували й опублікували дані 144 тюремників, які катують наших полонених у російських вʼязницях та на окупованих територіях. Зібрані докази передають до національних та міжнародних судових інстанцій, зокрема у Міжнародний кримінальний суд. Мета — притягнення кожного воєнного злочинця до відповідальності.
Щодо цих ідентифікованих осіб, вони працюють:
- в колонії № 36 міста Суходільськ (окупована Луганщина);
- у виправній колонії № 38 міста Свердловськ (нинішній Довжанськ, окупована Луганщина);
- в Калінінській виправній колонії № 27 Горлівки (окупована Донеччина);
- у Донецькому слідчому ізоляторі (окупований Донецьк);
- у виправній колонії № 2 смт Донське Тульської області;
- у федеральному казенному закладі «Слідчий ізолятор № 2 міста Старий Оскіл Білгородської області;
- у федеральному казенному закладі «Слідчий ізолятор № 2» Таганрога Ростовської області (найбільше ідентифікованих саме звідти).
Ось що написала про Таганрозьке СІЗО виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко: «…одне з найбільш жорстоких місць утримання українців на території рф. Його називають пеклом на землі. Зокрема, у Таганрозі тримають «азовців». Звільнені розповідають про страшні тортури. Там усі, з кого хочуть зробити злочинців, зізнаються у злочинах — оговорюють себе. Потім їх переводять у Ростов та судять».
ВІДЕО ДНЯ
Саме в цьому пеклі близько восьми місяців утримували українську журналістку Вікторію Рощину, чиє понівечене тіло нещодавно поховали на Байковому цвинтарі.
«Зараз на території росії тюремники, котрі жорсткого поводяться з полоненими українцями, почуваються у безпеці. Ми ж переконані, що кожен із них повинен понести відповідальність, і віримо, що вони не зможуть утекти від цивілізованого правосуддя, ховаючись за товстими стінами СІЗО, змінюючи прізвища чи прикриваючись інтересом до історії українського націоналізму», — пише Molfar Intelligence Institute.
Тепер конкретно про нелюдів, які «щодня приходять на свою зміну, перевдягаються в робу, вітаються з колегами, перемовляються про ціни на комуналку або вартість кави, а потім йдуть виконувати свої посадові обовʼязки, поміж цим катуючи українських полонених. Після закінчення зміни вони так само спокійно перевдягнуться у буденний одяг, сядуть у свою автівку й поїдуть до родини, у затишну квартиру по вулиці Морозова, Пушкіна, Ватутіна. І наступного дня знову повторять свою рутину».
Читайте також: «На вечерю давали „делікатес“ — немите варене картопляне лушпиння, перемішане з якоюсь незрозумілою рибою»: розповідь про перебування в російському полоні
РЕКЛАМА
Це прапорщик внутрішньої служби Мірчєв Денис Юліанович (Юліанов), 1993 року народження. Працює в Слідчому ізоляторі № 2 міста Старий Оскіл. За свідоцтвом колишніх українських полонених, проводив в бранців обшуки.
Мірчєв Денис Юліанович
У 2014 році Мірчєв був прихильником українського виконавця Yarmak. Але не міг змиритися із громадянською позицією співака (який наразі командує бойовим технологічним підрозділом Darknode, що входить до складу 412-го полку Nemesis Сил безпілотних систем ЗСУ). Навіть є кілька його відповідей на твіти музиканта. Ось скриншот з акаунту в X (Twitter) Мірчєва.
РЕКЛАМА
Цікаво, що Мірчєв небайдужий до теми історії українського націоналізму. Це видно з його імовірної сторінки у VK.
Скриншот зі сторінки VK Мірчєва
Мірчєв мав майже мільйон рублів боргу, тому звернувся до юристів, щоб ті визнали його банкрутом і допомогли списати борги. Тепер він не хвилюється через колекторів.
РЕКЛАМА
Мірчев мешкає в Старому Осколі, мкр. Північний (рос. — Северный), б. 28, кв. 111. Номер його мобільного +7−904−082−46−10, в соцмережах зареєстрований як mirchev. [email protected], mirchevff. [email protected], [email protected].
Підполковник внутрішньої служби Стержанов Віталій Анатолійович працює у відділі режиму та охорони Свердловської виправної колонії № 38. Громадянин України, 1984 року народження.
Стержанов Віталій Анатолійович
Навчався в Чернігівському юридичному коледжі Державної пенітенціарної служби України. З квітня 2023 року виконує обов’язки керівника федеральної казенної установи «Виправна колонія № 5 Управління Федеральної служби виконання покарань росії по луганській народній республіці». У березні 2024 року генпрокуратура України оголосила йому підозру в зраді — «добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111−1 Кримінального кодексу України».
Відомі його адреси: Луганська обл., Краснодонський район, Новоганнівка, вул. Ювілейна, буд. 25; Луганська область, Суходільськ, вул. Комарова, буд. 29, кв. 67.
Його дружина Олена, 1982 року народження, до заміжжя жила в Чернігові. Подружжя виховують двох дітей — сина Вадима, який у липні 2023 року закінчив школу, та доньку Юлію, яка, згідно з її профілем у VK, цікавиться сучасними танцями та волонтерською діяльністю так званої «ЛНР».
Фото від 2011 року з весілля Віталія Стержанова з дружиною Оленою
Мати Стержанова — Світлана Вікторівна, 1963 року народження, активно підтримує збройні формування так званої «ЛНР», а брат Дмитро, 1990 року народження, — повномасштабне російське вторгнення.
Діти Стержанова Віталія з його матірʼю Світланою
Навіть номер телефону Стержанов має український +38−050−531−82−37. Номер дружини +38−066−802−11−86. Телефон матері +38−050−928−89−23.
На знімку — Світлана Стержанова з синами: ліворуч на фото — Віталій, праворуч — Дмитро, одягнений у футболку на підтримку збройної агресії РФ проти України. Фото: .
Батько — Стержанов Анатолій Володимирович, 1960 року народження. Брат має сина Андрія.
Наступний підполковник внутрішньої служби — Глейзер Олексій Леонідович, 1971 року народження, який з жовтня 2018 року є керівником Слідчого ізолятору № 1 в Ростові-на-Дону (до цього з 2016 року працював у Слідчому ізоляторі № 2.
Глейзер Олексій Леонідович
Відомо, що був двічі у шлюбі. З першою дружиною — Сініцькою Оленою Миколаївною, 1973 року народження, мають спільну дитину. Друга дружина — Марина Василівна Глейзер (дівоче Кузнецова), 1971 року народження, теж працює в СІЗО.
Глайзер Марина — дружина Олексія
Глейзер живе у Таганрозі, на вулиці Котлостроітєльній, будинок 21/1, квартира № 62. Дружина у 2018 році мешкала за адресою: місто Таганрог, вул. Чехова, буд. 339/6, кв. 75.
Будинок за адресою, де живе Глейзер: Таганрог, будинок 21/1, вулиця Котлостроітєльна
У 2016 році Глейзер задекларував квартиру площею 30,2 кв. м, автівку Kia Rio (номер VIN: Z94CB41AADR129738), його річний дохід — 930,3 тисячі рублів.
Згідно з інсайдом, у 2018 на Глейзера було відкрите виконавче провадження щодо заборгованості у розмірі три тисячі рублів. У телефонній книзі він записаний як «Алексей Леонидович Сизо Глейзер» і «Глейзер Подполковник».
Його номери телефонів +7−918−577−35−74, +7−904−447−51−56, дружини +7−908−501−88−49.
Читайте також: «Зрадник, який катував мене в донецькій тюрмі, втік до Франції»: український патріот з Донбасу пережив сім років неволі в так званій днр
…Це лише частина інформації про ідентифікованих російських катів. Більше даних можна знайти у реєстрі Molfar Intelligence Institute «Російські тюремники, що утримують українських полонених».
На жаль, немає конкретної цифри про кількість українців, які досі залишається у полоні. Espreso TV, посилаючись на заступницю керівника ОП з питань внутрішньо переміщених осіб, дітей та гуманітарних питань Ірину Верещук, називає вісім тисяч (дані на 1 травня цього року). Станом на 25 травня Україна повернула з російського полону щонайменше 5757 осіб. Обміни продовжуються.
«Росіяни повинні розуміти, що вони понесуть відповідальність за злочини перед людством. І їх не захистять посади, зміни прізвищ або перереєстрація адрес проживання», — пише Molfar Intelligence Institute.
І додає, що, за даними Центру протидії дезінформації та Сил оборони України, росіяни готують серію фото та інтерв’ю із захисниками «Азовсталі», які можуть висуватися для дискредитації керівництва України. Зрозуміло, що це відбувається під тиском, що це є прямим порушенням основних принципів 13-ї та 14-ї статей Женевської конвенції, які вимагають гуманного ставлення до військовополонених і забороняють їхнє використання в політичних або пропагандистських цілях. Відомо, що кремль неодноразово вдавався до фейкових «звернень» нібито від ув’язнених, щоб дискредитувати процес обміну та звинуватити українську сторону в зриві домовленостей.
«Це частина ширшої інформаційної кампанії москви, мета якої — дестабілізація внутрішньої ситуації в Україні та створення розколу в суспільній підтримці обмінів „всіх на всіх“. Окремі наративи спеціально адаптують під західну аудиторію, щоб посіяти сумніви у міжнародних партнерів і послабити зовнішню підтримку України. Тому слід посилити контроль за дотриманням норм міжнародного гуманітарного права та відстежувати випадки примусового використання полонених у пропаганді. Зловживання людською гідністю у політичних цілях має отримати жорстку міжнародну реакцію», — констатує Molfar Intelligence Institute.
