Олександр Кацуба: 5 викликів видобутку нафту і газу в Україні

Олександр Кацуба — український підприємець, експерт у сфері енергетики, власник компанії АЛЬФА ГАЗ розповів про пріоритети країни, які формує і визначає війна. За його словами, це здобуття енергетичної незалежності.

«Ця тема постійно підіймається останні років 15, проте до 24 лютого 2022 року ніякої послідовної та комплексної політики держави ми не спостерігали. Крім того, і енергетичні компанії України — від Нафтогазу та Енергоатому до дрібних регіональних гравців — не дуже працювали над збільшенням власної стратегічної спроможності розширювати видобуток, генерацію, впроваджувати нові технології. Це все справедливо і для ключової галузі для видобутку в Україні викопних ресурсів — в першу чергу, нафти й газу», — говорить бізнесмен.

За його словами, нафтогазова промисловість багато років була під подвійним ударом — неринкового регулювання в самій Україні й російського політичного та корупційного впливу, який робив усе можливе, аби тільки Україна не наростила видобуток власних енергоресурсів. І припинила залежати від росії.

«Так, навіть на 2021 рік Україна на ⅓ залежала від імпортного газу і на ⅘ від імпорту нафти та нафтопродуктів. Хоча потенціал власного видобутку та переробки дозволяє забезпечити незалежність України по газу і значно знизити залежність від імпорту по нафті.

Наче зараз вже говорити про російське лобі в Україні не доводиться, але проблеми галузі — як сучасні, так і сформовані десятиліттями застою й недосконалого державного регулювання — поки що нікуди не поділися. Ми не будемо писати про очевидне — про воєнні ризики, зосередитись потрібно на тому, що ми можемо змінити в державній політиці й приватній практиці", — долав він.

За його словами, перед Україною стоять виклики, які умовно можна поділити на 5 зон.

Виклик № 1. Стабільність правил гри.

Наразі на ринку нафти та газу встановилися більш-менш збалансовані правила. Аукціони доступу до родовищ електронні, відкриті та зрозумілі ринку. Так, податкові ставки перебувають на максимально можливому рівні, і ми, представники галузі, готові за ними працювати. Бо чудово розуміємо, що в країні війна і зараз ми маємо віддати державі максимум того, що можемо. Щоб було за що воювати та перемагати.

Проте. Після завершення війни ринку потрібен баланс між інтересом держави зібрати більше податків і стимулом для розширення видобутку. У 2018−2020 роках існувала програма підтримки галузі, що передбачала заохочувальні ставки ренти для нових, глибоких та надглибоких свердловин. Але зараз ми потребуємо більш рішучих кроків — у тому числі введення прямих стимулів до засвоєння нових свердловин. Варто також активізувати роботу з укладання угод по розділу продукції з потенційними інвесторами. Це дозволить активізувати видобуток на заході країни, а з завершенням війни повернутися до активного видобутку на сході та на Чорноморському шельфі.

Виклик № 2. Режим експлуатації родовищ.

На 2021 рік понад 200 потенційних родовищ знаходяться в руках у власників, які не роблять нічого для розвідки та видобутку — колись придбали земельні ділянки (які вважали перспективними) на напівзакритих чи повністю закритих аукціонах, і зберігають їх на випадок «зростання ціни» чи залучення інвестора, якого вдасться переконати у перспективності родовища. Не всі такі ділянки знаходяться у руках авантюристів чи «інвестиційний тролей», але значна частина ділянок, які могли б забезпечити енергетичну незалежність Україні та навіть дати можливість стати експортером нафти та газу, банально простоюють по 5−10−15 років. Це потребує дій від держави, яка має встановити граничний термін, коли інвестор має почати роботи з розвідки та засвоєння родовищ.

Виклик № 3. Залучення іноземних інвестицій.

Українська інвестиційна політика в принципі не характеризується стабільністю й передбачуваністю. Занадто багато регуляції, занадто багато правоохоронних органів, з якими постійно виникають казуси та непорозуміння, низький рівень сприяння з боку місцевого самоврядування, на інвестора часто дивляться як на джерело особистого збагачення, а не на партнера громади та країни — це все відомі проблеми. Вони актуальні й для країни в цілому, і для нафтогазового сектору.

Для залучення інвесторів потрібні й низькі ризики втрати інвестиції. Уряд має комунікувати, що будь-які стимули запроваджуються на чітко визначений термін і не можуть бути відкликані чи змінені передчасно. Для цього регулювальні документи мають передбачати норми, що Україна зобов'язується не змінювати ставки стимулювання або інші гарантії протягом встановленого терміну — на 5−10 років.

Виклик № 4. Брак спеціалістів і профільної освіти.

Останні 30 років українська нафтогазова освіта перебуває у стані постійної стагнації. Більшість кваліфікованих спеціалістів до 2013 року, яких готувала українська система освіти, або прямо, або опосередковано працювала на Росію. Після початку війни частина спеціалістів повернулася в Україну, але більшість з тих, хто залишив Росію, почали шукати себе на інших ринках. Крім того, практики й навички, що передає вища і професійна освіта у сфері нафти й газу, застрягли на початку 00-х (у кращому випадку). Тому станом на 2023 рік кадровий потенціал для розширення виробництва нафти й газу дуже обмежений. Масове залучення іноземних спеціалістів ускладнюють безпекові ризики, а також брак грошей у порівнянні з конкурентами. Український ринок наразі не може конкурувати з США чи іншими ключовими регіонами видобутку вуглецевих копалин.

Це потребує від держави інвестицій у профільну освіту, програми обміну для навчання спеціалістів, а також ширші інвестиції у професійну профільну освіту. Приватні компанії, що займаються видобутком, не можуть дозволити собі подібні вкладення. Тому тут крок — за державою та профільними асоціаціями, які мають довести свою спроможність.

Виклик № 5. Брак доступу до технологій.

Цей недолік є наслідком двох попередніх чинників — складності з іноземними інвестиціями та браку спеціалістів. Сучасні технології розвідки та видобутку можуть прийти тільки разом з інвестиціями компаній, які є власниками чи користувачами відповідних технологій. Бо загострення в останні 10 років промислового шпіонажу з боку Росії та Китаю робить тримачів сучасних технологій дуже обережними.

Тому й тут ми маємо два шляхи. Або інвестувати в прикладні наукові дослідження у сфері видобутку. Або залучати іноземні компанії. Краще, звісно, поєднати обидва шляхи. Але наразі фінансові можливості України обмежені, тому пріоритет має бути й буде за залученням інвестицій з-за кордону.

Загалом, вирішення цих викликів не є якоюсь надто складною задачею. Головне — наявність політичної волі, можливість поставити пріоритети галузі в цілому вище інтересів державної монополії чи окремих гравців. Тому що маржинальність нафтогазового сектору при правильному стимулюванні й низьких корупційних ризиках дозволяє доволі швидко виправдовувати великі капітальні інвестиції. Тож далі справа виключно за зваженою урядовою політикою та відповідальною позицією енергетичного бізнесу.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *