«Мене засипало землею, я відчув страшний біль і зрозумів, що залишився без ніг»: військовий Олександр Будько (Терен) став призером «Ігор нескорених»

Збірна України повернулась з німецького Дюссельдорфу, де в цьому році проходили «Ігри нескорених» — міжнародні спортивні змагання військовослужбовців і ветеранів, які зазнали травм під час бойових дій. Міжнародні мультидисциплінарні змагання проводяться в різних країнах з 2014 року за ініціативи британського принца Гаррі. Нагадаємо, торік українець Родіон Сітдіков став чемпіоном «Ігор нескорених» у Гаазі.

Українська команда у Дюссельдорфі складалася з 25 ветеранів. Спортсмени завоювали 34 медалі: 12 золотих, 14 срібних та вісім бронзових. Серед учасників був і військовослужбовець ЗСУ 27-річний Олександр «Терен» Будько, який втратив обидві ноги. Захисник став бронзовим призером на дистанції 50 метрів вільним стилем, виступив у паверліфтингу, де ввійшов до топ-5, також був частиною української команди в баскетболі на візках та об'єднаної збірної по регбі.

Історія Олександра «Терена», як і інших учасників української збірної, стала частиною великого проєкту «Нескорені», який телеканал СТБ розпочав на своїх сторінках у соціальній мережі. Як і масштабна фотовиставка «Нескорені можуть все» на території столичного залізничного вокзалу.

1

Фото Олександра на виставці «Нескорені можуть все»

До початку повномасштабного вторгнення Олександр працював баристою у столиці України. А вже вранці 24 лютого 2022 року шукав можливості потрапити на фронт. За пів року він став командиром взводу 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» з позивним «Терен». Під час контрнаступу на Харківщині в День Незалежності України був тяжко поранений, через що втратив обидві ноги.

Після дев’яти операцій вже через три місяці після лікування Сашко став на протези. Каже, що біль нікуди не йде, просто до нього звикаєш…

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Олександр «Терен» розповів про зустріч з принцем Гаррі, свій найдраматичнішій день та заняття мистецтвом.

Читайте також: Воюючи на фронті, розпочав свою справу: боєць виграв грант на мільйон гривень і вже відкрив дві кав’ярні в Києві

«Для мене, що принц Гаррі, що Михайло з 50-ої механізованої бригади…»

— Олександре, вітаю з поверненням до України і нагородами! Чи все вдалося на змаганнях, як ви про це мріяли?

– Дякую за вітання. Особисто для мене вдалося навіть більше, ніж я очікував. Єдине, що я не дуже задоволений своїм показником в змаганнях з плавання. Сподіваюсь, що в подальшому мені вдасться зробити все, як треба. До речі, плаванням я почав займатися лише з середини липня, а ось паверліфтингом — майже все життя.

— Міжнародними змаганнями опікується принц Гаррі. Які враження від зустрічі з ним?

— Знаєте, я по життю не створюю собі кумирів. Для мене, що принц Гаррі, що Михайло з 50-ої механізованої бригади — поважні люди. Принц, дійсно, часто підходив до нашої команди — відомо, що він прихильник України, людина, яка багато допомагає нашій країні. Він часто відвідував наші матчі, індивідуальні змагання, робив фото з нами. Розмовляли на загальні теми — хто воює, хто ветеран. Декілька разів я бачив його з Меган, але в основному принц Гаррі був сам.

1

Принц Гаррі з українською командою

— Як сприймали на «Іграх нескорених» українську команду?

— Взагалі всі змагання — дуже яскрава подія. Це не тільки про спорт, а і для того, щоб знаходити нових друзів, спілкуватись. Цього року брала участь 21 країна світу і всі підтримували Україну — від учасників, до високопосадовців, які були на заходах. Казали, що підтримка буде продовжуватись, поки це необхідно. Звертаючись до спортсменів канцлер Німеччини Олаф Шольц казав, що росія чине злочин проти України, що саме вона країна-агресор.

— Коли ви вирішили, що хочете стати членом української команди нескорених?

— Я давно знав, що восени будуть відбуватися «Ігри». Спочатку готувався до національного відбору, не був націлений на збірну. Для мене першочергово було просто показати результат на відборі. А виявилось, що я попав до збірної. Влітку почались тренувальні збори — одні, другі. А треті вже пройшли в Хорватії, щоб ми акліматизувалися і не були втомленими з дороги перед началом змагань.

«Біль був такої сили, що я не міг стримати крик»

— За цей рік у вашому житті стільки всього трапилось, що не кожна людина може пережити навіть за все життя. Який період став найскладнішим?

— Не можу сказати, що у мене був якийсь особливо складний період за цей рік. Просто кожний був іншим і, навіть, по-своєму цікавим. Складнощі тільки загартовували мене, додавали знань і навичок. Мені навіть було приємно, що ці складнощі існують і я можу з ними справлятися.

1

— І не було жодного моменту розпачу?

— На щастя, такого не було. І, сподіваюсь, не буде. Я намагаюся тримати все під контролем і завдячую людям, які мене оточують. Завдяки їхній підтримці все так, як має бути.

— Як вас не зламало те, що трапилось 24 серпня 2022 року?

— Для себе я нахожу відповідь тільки в одному — завдяки підтримці людей і Всесвіту. Бо невідомо, як би все було, якби я переживав все наодинці. Завдяки людям, що мене оточують, складнощі проходять без великого болю. До того ж, з насиченим графіком у мене просто не має часу думати про неприємні моменти.

— І навіть в той момент, коли ви були у лікарні, розуміючи, що залишились без ніг, найшли в собі сили триматись?!

— Насправді, я зрозумів, що зі мною трапилось в момент поранення, коли мене засипало землею і я відчув страшний біль. Я зрозумів, що залишився без ніг і був при свідомості весь час до моменту операції.

— Ви можете згадувати той день?

– Так, він не визиває у мене якихось особливих емоцій. Це трапилось 24 серпня 2022 року. Ми розпочинали перші кроки короткого контрнаступу, потроху рухались в напрямку Ізюма. Я зі своєю мінометною групою просунувся до одного села, окопалися, зробили позицію і в момент, коли мінометом діставали до ворожих позицій, нам сказали очікувати нових координат. Поки очікували, вирішили відпочити. Я ліг в окоп і в якийсь момент, коли майже засинав, відчув, як на мене сунеться земля, стало важко дихати і я відчув шалений біль. Немає слів, як його описати. Біль був такої сили, що я не міг тримати крик — він виривався сам собою. На щастя, поруч були побратими. Вони швидко мене відкопали і надали першу медичну допомогу. Потім приїхала евакуаційна машина і відвезла у шпиталь.

Читайте також: «Коли ми будемо ставитись до українців з інвалідністю як до рівних собі, тоді і буде у нас Європа», — Олександра Журахівська

«Мені не по собі, коли називають героєм»

— Ви перенесли не одну операцію…

— Я довго був в госпіталях, переніс загалом дев’ять операцій. Після останньої мене відправили у реабілітаційний центр. Тоді я вже розумів, що хочу брати участь у Іграх нескорених — бігати — і один з фондів зголосився зробити мені спортивні протези. Для цього я поїхав у Сполучені Штати.

— Тяжко було звикати до протезів?

— Це було болісно не морально, а фізично. Ноги, звичайно, не звикли до такого постійного тиску на кінцівки. Пішло два місяці з того моменту, як я зміг ходити без милиць. З часом біль зникає, хоча швидше — це я до неї звик.

— Своєю історією стійкості ви стали мотиватором для багатьох. Тому почали писати книжки?

— Ніколи раніше не думав займатись літературою. Хоча завжди дуже любив читати. Сам писати почав тільки зараз. Навіть не знаю, як це трапилось. Спочатку занотовував щось про війну на своїй сторінці у соціальній мережі. Це були короткі тексти, але вони знаходили відгук і мені це подобалось. Потім друзі та знайомі стали говорити про книгу. І, в кінці кінців, я її написав. Незабаром вийде перший наклад.

— Не тільки книга. Ви розробили авторську прикрасу, зіграли у хореографічній постановці!

– Це відбулось, коли я знаходився у Штатах. Сам запропонував ідею підвіски «Терен» ювелірному бренду. Вони погодились, я зробив ескіз і вийшла непогана прикраса. Тоді ж, в Америці, я познайомився з українською групою балету, яка працює за кордоном. Виникла ідея хореографічної постановки за моєю участю. Дійсно, це був цікавий досвід.

Читайте також: «Кожний день гине або отримує поранення хтось з моїх знайомих», — Ірина Солошенко

— Ви писали на своїй сторінці: «Я зовсім не герой, а мені просто не пощастило…»

— Так і є. Мені і зараз не по собі, коли називають героєм. Нічого геройського я не зробив.

— Яким було ваше 24 лютого?

— Я був дома, у Києві і прокинувся від вибухів. Відверто, не очікував, що почнеться війна, не вірив в це і не готувався. Але, коли сталося повномасштабне вторгнення, почав шукати шлях, як попасти на війну. До речі, це виявилось не так просто, деталі розказувати не стану…

1

— Що б ви сказали тим воїнам, які зараз, можливо, переживають біль і оговтуються від травм?

— Знаходити натхнення і приклади у людях, що їх оточують. На жаль, зараз багато поранених і у кожного історія своя. Не треба здаватись, завжди є вихід і варто займатись спортом. Це дає швидше фізичне і моральне одужання.

— Про що ви мрієте після Перемоги?

– Поки не думав. Поки я мрію тільки про Перемогу. А вже потім будемо робити все, щоб відновити країну!

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що на війні загинув важкопоранений ветеран та призер «Ігор нескорених» Андрій Котовенко.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *