«Карабах — це приклад того, що Україну очікує в майбутньому»: Олександр Коваленко про ситуацію на Південному Кавказі

30-річний конфлікт між Азербайджаном і Вірменією за суверенітет над територією Нагірного Карабаху, що підтримується Росією, завершується. «Влада» невизнаної республіки підписала указ про припинення її існування. Це сталося після того, як вірменські військові капітулювали в Нагірному Карабасі незабаром після початку там антитерористичних заходів, вжитих армією Азербайджану. Про ситуацію в регіоні та про те, чому Україні варто звернути на неї увагу, у Facebook пише Олександр Коваленко, військовий і політичний оглядач групи «Інформаційний спротив», експерт Українського центру дослідження проблем безпеки імені Дмитра Тимчука.

«Зараз бурхливо обговорюють супутникові знімки, які зафіксували затор із вірменами, що виїжджають із Карабаху. І знімки ці супроводжуються співчутливими вигуками і тирадами, що гранично некоректно. Адже співчуття і співпереживання мають бути до тих, хто тікає зі своїх рідних домівок від насильства, гноблення, терору, які їх переслідують. І нерозуміння цих моментів і викликають почуття співчуття і співпереживання там, де вони недоречні.

Дивно, але мало хто з тих, хто коментує, ставив собі питання, а чому в Карабасі, регіоні Азербайджану, міжнародно-визнаному в кордонах Азербайджану, живуть десятки тисяч вірмен і практично немає азербайджанців? Мало хто з охочих зловити трохи хайпу на візуально трагічній ситуації задумається перегорнути 30 років історії, щоб уточнити для себе, що Карабах був окупований Вірменією, і на початку 1990-х від переслідувань і терору втекли сотні тисяч азербайджанців.

Любителям дешевого хайпу варто було б звернути увагу на низку резолюцій Ради Безпеки ООН від 1993 року, в яких вірменську сторону закликали вивести війська з території Азербайджану, Кельбаджарського району, Агдамського району тощо.

Це для розуміння ситуації в контексті історичної пам'яті. А тепер щодо гуманітарних питань.

Вірмен із Карабаху ніхто не виганяє. Там немає терору, етнічних чисток та іншого. Це як із «голодом» у Ханкенді, від якого так і не помер жоден вірменин. Але є страх. Страх перед тим, що кожен, хто має за собою шлейф зі злочинів, буде знайдений і покараний. А таких, вірмен, які проживають у Карабасі, багато. І їхній особистий страх поширився навіть на тих, хто першої війни навіть не бачив, не вчинив жодного злочину і народився на окупованій території вже після трагічних подій 1990-х.

Дивно, але після завершення 44-х денної війни 2020 року у звільненій частині Карабаху не почалися чистки вірмен. Ба більше, всі вони отримали роботу і продовжують жити, без будь-якого «геноциду» і «Голокосту». Наприклад, у Шуші багато будівельників — це вірмени, які залишилися жити в місті.

І всі ці роз'яснення я роблю не просто так. Тому що незабаром ми з вами зіткнемося з такою ж проблемою. І навіть гіршою.

Зіткнемося, коли будемо звільняти Крим, Донецьк, Луганськ…

Адже з окупованих територій України, так само як із Карабаху, будуть тікати не просто тисячі, десятки тисяч, а сотні тисяч русачків, що понаїхали, і пособників окупантів. З Криму так взагалі, вони не виїжджатимуть, а випливатимуть, як щури, що тікають із потопаючого «непотоплюваного» авіаносця.

І нас точно так само клюватимуть за те, що наша визвольна війна створює якусь гуманітарну катастрофу! І знову — навіть гірше. А гірше ось чому.

Так чи інакше, але у звільненому Криму, Донецьку, Луганську залишаться тисячі наполегливих сепаратистів і окупантів, які нікуди не поїдуть, навіть усвідомлюючи те, скільки за ними злочинів, і що за ними прийдуть. І прийдуть. І ось тоді почнуться особливо гучні крики про те, що порушуються права людини, переслідують місцевих, чистки, геноцид, хунта лютує!

Крім того, в Криму, Донецьку, Луганську безліч квартир і будинків незаконно зайняті цими понаїхавшими, які оформили право власності за своїми фіктивними «законами». А у кожної з цих квартир і будинків є свої живі господарі, або законні спадкоємці, які давно мріють повернутися додому. І виселення незаконних мешканців має відбуватися або жорстко і без компромісів, або ніяк. І ось тут знову почнеться знайома пісня.

Крім того, кожен такий проросійський елемент, що залишився на території України, це примноження потенційних загроз. Збереження представників російських метастазів — це бомба уповільненої дії, і їх видворення — наше стратегічне завдання в майбутньому.

А тому, Карабах це приклад того, що нас чекатиме в майбутньому. Хайп недоречний, у кожній ситуації потрібно розбиратися максимально глибоко, без охань і ахань. Ті, хто зараз тікають… їх там не мало бути. Але якщо вже опинилися, їх ніхто не виганяв насильно. Але їхній вибір — втеча.

У нас ситуація буде жорсткішою. Тих, хто не втече, ми зобов'язані будемо видворити, хочуть вони того чи ні. Заради безпеки нашого майбутнього і майбутнього наших дітей, онуків".

Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *