3 березня виповнилось три роки від останнього бою «Слов'янська» — катера Військово-морських сил Збройних Сил України з екіпажем неймовірних українських військових моряків. Вони виконували бойове завдання з охорони українських портів й стали на заваді висадці російського десанту, захищаючи наше узбережжя. Ворог зумів потопити катер. Восьмеро членів екіпажу вдалося врятувати, проте доля 11 моряків досі невідома — це капітан «Слов'янська» Дамир Аулін, Іван Калапіщак, Володимир Католіченко, Владислав Лебідь, Дмитро Махлін, Анатолій Ситник, Нікіта Шерішорін, Денис Соломко, Ярослав Танасійчук, Юрій Тимченко, Дмитро Толкачов. Серед них — ті, хто ще курсантами в 2014-му співали гімн України в окупованому Севастополі, не зрадивши присязі. Родини зниклих моряків три роки шукають своїх рідних, закликаючи до проведення гуманітарної пошукової операції. Вони об’єдналися в ініціативу «Об'єднані морем», аби координувати зусилля та домогтися встановлення правди. Однією з задач, що стоїть перед родинами безвісти зниклих героїв — добитися проведення гуманітарної місії з підняття катеру або, як мінімум, його повного обстеження водолазами для того, щоби мати відповіді на найболючіші питання. Цей етап є надважливим для подальшого просування пошуку безвісти зниклих. Так, це важко, небезпечно. Але це можливо, додають рідні моряків.
ВІДЕО ДНЯ
Зниклі безвісті члени екіпажу катера ВМС ЗСУ «Слов’янськ»
– На момент зникнення моєму сину Нікіті було 19 років. Він — одесит. Змалку тренувався у Спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву з фігурного катання. Навчив кататись на ковзанах навіть бабусю, — розповідає «ФАКТАМ» мама зниклого моряка Нікіти Шерішоріна Тетяна Антонюк. — Далі було і плавання, і бойовий гопак, і бойові мистецтва. Він у нас ріс самостійним хлопцем. З другого класу сам вертався зі школи на тролейбусі. Після дев’ятого класу планував вступати до Одеського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2014 році син вступив до Одеського морехідного коледжу рибної промисловості імені Олексія Соляника на електромеханічне відділення. Він досить непогано водив автомобіль, але отримати водійське посвідчення не встиг.
Читайте також: «Ціною свого життя прикрив відхід групи»: історія легендарного морпіха «Банана», який загинув на Тендрівській косі
У червні 2021 року Нікіту призвали на військову службу, вже у жовтні підписав контракт з військово-морськими силами збройних сил України. Служив на патрульному катері типу Island «Слов'янськ». Син дуже пишався службою на катері. Казав, що дуже подобається команда та командир. Старанно виконував накази та здавав заліки. До великої війни він виконував бойові завдання з розвідки та охорони портів Одеси, Чорноморська та Південного. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Нікіта казав, що все буде добре і дуже скоро все скінчиться й він буде з нами.
РЕКЛАМА
«На момент зникнення моєму сину Нікіті було 19 років», – каже мама зниклого моряка Нікіти Шерішоріна Тетяна Антонюк
— Що відомо про зникнення моряків катера «Слов'янськ»?
– У перший день вторгнення катер вивели у море на чергування. Тоді у порту Очакова окупанти сильно пошкодили навігаційну систему. Але у «Слов'янська» був свій навігаційний комплекс, завдяки якому вони й доповідали про те, що відбувається. 3 березня катер здійснював розвідку біля Кінбурнської коси. Десь в обід окупанти запустили з літака ракету Х-31. Вона влучила у правий борт машинного відділення. Після цього катер став тонути, але глибина була до 10 метрів, і «Слов'янськ» «сів» на дно. Почалась екстрена евакуація. На воду спустили рятувальний плот. Таким чином вдалося врятувати 8 членів екіпажу. А ще 11 людей, серед яких мій син, безвісти зникли.
Є інформація, що того дня командир катера Дамир Аулін перед тим, як прилетіла російська ракета, спустився у свою каюту трохи перепочити. Тому команду дав інший. Про затоплення я дізналась випадково наступного дня. Побачила у соцмережі допис матері, котра шукала сина. Звернула увагу на дуже знайому назву катера. Вже тоді було передчуття — щось не те… Тоді набирала Нікіту, але не було зв’язку. 5 березня наша родина звернулась до штабу ВМС, там нам підтвердили, що дійсно «Слов'янськ» затопили окупанти.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Диво» напередодні річниці масового вбивства «азовців» в Оленівці: росія дала можливість трьом з тих, хто вижив, звернутися до президента України
— Знаю, що на катері після трагедії проводилась пошуково-рятувальна операція. Які її результати?
— Так, це сталось через 9 днів після влучання ракети. Водолази обдивились нижні приміщення, але там тіл не було. Оглянути каюту командира не вийшло, адже відбулась деформація катеру через вибух, і технічно це було неможливо. Тому ми досі не знаємо, чи були моряки там на момент влучання. Тому зараз робимо все можливе, аби водолази знову спустилися на дно і оглянули катер. Це дійсно важко, бо катер біля Кінбурнської коси, вона під контролем ворогів.
— Хто ж може допомогти вирішити цю проблему?
РЕКЛАМА
– Рідні безвісти зниклих моряків об’єднались і створили громадську організацію «Об'єднані морем». Ми постійно проводимо мітинги, автопробіги, їздимо в Київ на зустрічі із профільними міністерствами, хапаємось за будь-яку соломинку, аби врятувати наших рідних героїв. Нами неодноразово направлялись листи керівництву різних країн, де ми просили їх бути посередниками у даному питанні. Туреччина та Румунія не дали позитивну відповідь. А ось у Болгарії готові допомогти фінансово. Втім, командування ВМС України проти проведення вдруге пошуково-рятувальної операції. Все впирається у те, що це небезпечно. Мовляв, це місце, дуже близько до ворога, вони можуть поцілити у пошуковиків навіть з РСЗВ.
«Рідні безвісти зниклих моряків об’єднались і створили громадську організацію “Об’єднані морем”. Ми постійно проводимо мітинги, хапаємось за будь-яку соломинку, аби врятувати наших рідних героїв», – каже Тетяна Антонюк
— А чи можуть моряки всі ці три роки перебувати у полоні?
– Є надія на це. Неподалік «Слов'янська», коли сталось влучання, були кораблі ворога. Тому вони могли їх забрати. Також росіяни могли дістатись до моряків на човнах з коси. Поки нема підтверджуючої інформації, що наші герої у полоні. Але й спростування теж немає. Й кожен обмін для нас — це наче ножем по серцю. Хоча розуміємо, що військових моряків у полоні дуже мало, і це еліта. Там більшість тих, хто ще в Криму служив і у 2014 році не залишився, а обрав Україну. А для росії це зрадники.
Раніше «ФАКТИ» писали, що родичі запропонували, як врятувати 1300 полонених морпіхів з 36-ї бригади, які захищали Маріуполь.
