У гостях у «вампіристів», або Як український гексакоптер жахає росіян Репортаж 28.05.2025 09:00 Укрінформ Репортаж із позицій пілотів 113 батальйону 110 ТрО, які освоїли дрон-важковаговик Vampire і ночами нищать окупантів
Сучасна війна давно стала іншою. Стрілецький бій витісняють FPV та скиди, міномети та легку артилерію замінюють важкі дрони. «Мишебратья», що виросли на своїх казках, український гексакоптер Vampire зі страху називають «Бабою Ягою». Кореспонденту Укрінформу довелося вирушити на узлісся шукати «хатинку на курячих ніжках», щоб познайомитися з роботою екіпажу взводу безпілотних авіаційних комплексів.
НА ПОЗИЦІЇ КРІЗЬ ТЕМРЯВУ
Дорога до будинку «Баби Яги» займає хвилин сорок. Виїжджаємо вночі. Спершу світло фар, спотикаючись вибоїнами, ковзає дорогами розбитих прифронтових сіл. Нудну картину розбавляють яскраві кущі бузку. Далі мчимо пахучим степом, де замість сільського бузку періодично виринає стрункий очерет. А потім водій запускає РЕБ і вимикає фари… Зовсім. Під Торецьком я заїжджав на позицію, коли водій крутив кермо, а поруч штурман із приладом нічного бачення вказував йому дорогу. Але щоб їхати навпомацки – таке вперше.
Намагаюся роздивитися, куди рухаємось, але, крім ночі, не бачу нічого. Ось пірнаємо в ями – темрява стає ще чорнішою, вистрибуємо під гору – лобове скло ледь світлішає, видно зірки.
– Чи довго запам'ятовував дорогу? – запитує у водія пресофіцер бригади, у компанії якого їду до «вампіристів».
«Рамштайн»
– Тут звикаєш швидко. Проїхали раз маршрутом, нам сказали: «Позиції ось тут і там». І все, наступного дня сам відвозив хлопців, – спокійно відповідає «Рамштайн», не відволікаючись від темряви, в якій він примудряється розрізняти дорогу.
Роман отримав свій позивний ще на «цивілці»: «На маршруті мужики так дразнили, та й таку музику слухав». «Німецький рокер» виявився моїм земляком: до війни упродовж дев'яти років возив людей за 40-м маршрутом у рідному Запоріжжі. Мобілізований. На роботу прийшла повістка, так і поїхав маршруткою до військкомату. Запропонували піти водієм до Запорізької 110-ки, де простоювали сім автівок.
– Прийшов, мені сказали: «Он “бобик” – відновлюй». Я його за пів дня завів. Усі повибігали, дивляться, шоковані. Вони його два роки за собою тягали, завести не могли. А це нам L200 волонтери підігнали. Тиждень на бойові поїздив – і його розбило. Добре, хоч порожній стояв: три КАБи на чотири двори прилетіло, мені пощастило, що з хати вийшов. То з трьох машин зварив – і тепер катаюся, – каже «Рамштайн».
– Контузило тоді? – питаю.
– І контузило, і присипало трохи.
– Вам не страшно?
– А що боятися, ми всі знаємо, чому сюди прийшли, – відповідає «Рамштайн» і раптово заїжджає у хащі.
Заганяє авто в кущі й додає: «Швидко вилазимо й не заважаємо».
ПРО «КІПІША» ТА «ШПРОТА»
Із посадки виходять дві тіні із червоними ліхтариками. Швидко, без привітань починають вивантажувати БК. Я прошу не поспішати, щоб сфотографувати вивантаження. Але один із них вказує мені на відомий усім маршрут. Після цього ми з пресофіцером спускаємось до бліндажа, де за хвилину опиняється й увесь екіпаж.
– Якого біса ви тут з'явилися? – питає знайомий голос. Схоже, що він тут старший.
– Щоб розповісти про вашу роботу, – бадьоро починаю.
– Тут нема чого розповідати, і під*ри через два поля. Вам пощастило, що взагалі доїхали, – охолодив мій ентузіазм військовий.
Я справді охолонув. Зазвичай позиції «вампіристів» відтягнуті до тилу, але тут вони із самого початку були ближче до лінії розмежування. Плюс фронт трохи зрушив у наш бік, але залишати обжитий бліндаж хлопцям не хочеться, тож доводиться вилітати з-під носа супротивника. Така ось «Баба Яга».
«Шпрот»
Позиція пілотів називається «Кіпіш» – від позивного старшого пілота. Це непогано характеризує військового, якого, як я помітив пізніше, часом напружує меланхолійність напарника. Сапер Василь на позивний «Шпрот» – стрункий і спокійний. Напевно, такі можуть добре уживатися в тісній співпраці та працювати з небезпечним БК.
Усі заспокоїлися, знайомимося. «Шпрот» – із Чернігова, доброволець, батько трьох дітей. Має повне право демобілізуватись, але каже тихим голосом: «Не на часі». І впевнено додає, що навпаки усім треба мобілізуватись проти північно-східного сусіда.
«Кіпіш»
«Кіпіш» – із тимчасово окупованої території. Теж доброволець.
– Уранці розбудили, кажуть, – війна. Увімкнув телевізор – переконався. Я атовець, тож не було варіантів, щоб удома сидіти. Пішов у військкомат і відтоді у війську. Почав старшим солдатом: під Оріховим був при 128 бригаді, потім – Харків, де нас сильно потріпало, і знову рідний Запорізький напрямок, – представився «Кіпіш», нервово курячи.
– А як почав «літати»?
– Замполіт у групі спитав, хто хоче вчитися на дронаря. Я прикольнувся і написав, що з дитинства мрію літати. «Якщо мрієш, то будеш», – відповів замполіт і відправив мене на навчання. Чисто випадково, через прикол тепер «літаю», кіпішую над посадками.
– Усе одразу виходило?
– Якщо «Мавіки» не про*вав, значить, виходило. Тут якщо не рукожопий, то нічого складного немає, – прикурюючи нову цигарку від старої, продовжує «Кіпіш». – «Мавікісти» проводять розвідку, виявляють ціль і затверджують із командуванням. Мені передають координати, відпрацьовую вночі ті цілі.
– А чому вночі?
– Якщо «Вампіра» вночі просто чути, – пізніше сам переконаєшся, – то вдень він – гарна мішень і легка ціль, яку можна збити зі звичайної стрілкотні. Наш дрон тому й називають «Вампіром», бо працює здебільшого коли темно, – розповідає «Кіпіш», потираючи червоні очі. – Буває, що літаємо і вдень, коли ворог нахабніє, йде штурмувати і треба підтримати піхоту. На Харківщині я сам зупинив штурм, коли під*ри пішли на світанку. Я приїхав, є*в міну – і три штуки одразу «двохсоті», а інші передумали далі йти. Хоч моє основне завдання – бомбити їхні бліндажі та укриття, але тут усі працюють на піхоту. Відомо, що піхота – діло таке, дуже серйозне, я сам із ними два роки воював.
«ВАМПІР» У НІЧНІЙ ТИШІ
По рації повідомили, що є ціль і час працювати. Мені наказали, щоб не вештався посадкою, а йшов по стежці за сапером. Його тінь під червоним ліхтарем вивела мене до важкого дрона. Екіпаж працював, я знімав. Коли сказав, що треба ще сфотографувати, як «Яга» злітає, укотре послали у бліндаж.
– Не дай боже, щось трапиться, зійде БК з дрона, я тебе з гілок у пакет збирати не буду, – дуже зрозуміло пояснив мені «Кіпіш» і вилетів бомбити ворожі позиції.
Звук «Вампіра» у нічній тиші і справді жахливий, я охоче повірив, що саме так літає «Баба Яга» у своїй ступі в під*рських казках.
«Кіпіш» у лівій руці тримає джойстик, знайшлося місце й цигарці. «Вампір» швидко долетів до ворожих позицій. Поруч був «Мавік», картинку з якого бачили на КП, звідки черговий допомагав знайти «Кіпішу» ціль. Справа виявилася набагато складнішою, аніж здавалося. Заважали пориви вітру, якесь придушення та неможливість стабілізувати «Вампіра».
– Я теж ні хрена не бачу.
– Трохи нижче, трохи назад.
– Бачу, що нижче.
– Нижче і правіше.
– Та щось хитає. Без супутників, без нічого трохи важко, пориви вітру.
– Зараз, коли підеш праворуч, можна скидати.
– Стабілізуватися не можу, мене крутить разом із бомбою. Трохи занесло її, – «Кіпіш» промахнувся і нервово загасив цигарку.
– Чекатимемо, коли не буде придушення. Одразу скажете, добре, «Багет»?
– Так, так. «Пума», супроводжуй його, – пілоту «Мавіка» на КП наказали, щоб простежив, чи не причепився ворожий дрон до нашої «Баби Яги».
– Усе чисто, – звітує «Пума» і відлітає до себе на позицію.
Ми вилітали ще двічі, і щоразу «Кіпіш» викурював по цигарці. Уперше картинка відставала від звуку, знову скидали не там. Удруге знайшли дірку в бліндажі й майже влучили. І «Кіпіш» обов'язково уразив би під час наступного вильоту, але сказали, що наші заїжджають на позицію і працюватиме РЕБ.
– Нічого, я їх знайшов і тепер обов'язково наведу там кіпіш, – пообіцяв старший пілот. – А ви, поки працює наш РЕБ, виїжджайте. Тепер головне – виїхати.
– Може, я про щось не запитав, що хотіли б розповісти?
– Та нема про що говорити, все як завжди – працювати треба. І боротися, інакше ніяк. Ой, з мене такий оповідач…
Приїхала автівка. Ми швидко застрибнули і рушили геть від цього лісу, від «Баби Яги», нескінченних цигарок і червоних очей пілота, який втомився працювати ночами.
Наш водій по пам'яті впевнено вів машину, мій пресофіцер тримав напоготові зброю, я втиснувся у сидіння пікапа і всю дорогу мовчав, намагаючись розгледіти десь на шляху «пелюстки» і ТМ-ки, боячись дивитись убік, звідки може вийти ворожа ДРГ. Усім цим нажахав мене перед дорогою досвідчений «Кіпіш».
Хвилин 20 зворотного нічного шляху здавались мені нескінченними. Нарешті водій увімкнув світло, перед капотом вистрибнув заєць і кинувся геть від лінії фронту в тил. Як же я розумів тебе тієї ночі, боязливий мій «побратиме»!
БПЛА Військові Дрон Війна з Росією Пілот
Источник: www.ukrinform.ua
