Пам’яті рятувальника Ігоря Соловйова (позивний «Нептун») Хвилина мовчання 17.01.2026 09:00 Укрінформ Обожнював доньку, працював над дисертацією, визволяв песиків
Очільник піротехнічного підрозділу ГУ ДСНС України в Херсонській області Ігор Соловйов віддавався своїй роботі: він очищав від мін і снарядів рідну землю. Працював над дисертацією про розмінування безпілотниками, навчався, аби його команда була в безпеці, піклувався про колег і любив свою сім’ю.
Разом із п’ятьма побратимами-саперами він зазнав ворожого обстрілу на Херсонщині, коли їх група доставила вилучені вибухові предмети на пункт збору. Загинули всі шестеро – майор цивільного захисту Ігор Соловйов, молодший сержант цивільного захисту Роман Каленик, старший прапорщик цивільного захисту Андрій Орлов, старший прапорщик цивільного захисту Володимир Погорєлий, прапорщик цивільного захисту Олександр Ходаковський, сержант цивільного захисту Микола Шолох.
Товариші розповідали, що це була команда людей, які ставилися до своєї справи не як до звичної роботи – вони були генераторами цікавих задумів, невпинно навчалися.
Оповідь про них Укрінформ починає зі спогадів про Ігоря Соловйова, якому 30 червня 2023 року мало виповнитися 32 роки.
Товариші згадують Ігоря як дуже життєрадісну людину. Говорять, що на вигляд він був незворушним, урівноваженим, але водночас вони знали, як він вболівав за справу, оскільки хотів, щоб усе відбувалося точно, як треба.
Саме Ігорю належить створення шеврона їхнього підрозділу. Він об’єднав елементи, що уособлюють Херсонщину та українські інженерні загони. Не забув і про підводне розмінування, якому приділяв багато уваги, – так на шевроні виник якір. Чоловік дуже любив море, воду – саме тому обрав позивний «Нептун».
Ігор родом із Великої Олександрівки на Херсонщині. Його мати й батько працювали у сільській школі викладачами, як і бабуся. Молодший брат Олександр – також рятувальник. У дитинстві Ігор захоплювався туризмом, любив ходити в гори – це було їхнє з батьком спільне хобі.
Закінчив школу з відзнакою, вступив до Національного університету цивільного захисту України, де вивчав піротехнічну справу. Після випуску поїхав за призначенням у Керч – в аварійно-рятувальний загін. Відпрацював там приблизно рік, а після російської окупації Криму приєднався до рятувальників Херсонщини, перейшов у піротехнічний відділ. Також він пройшов навчання у центрі з підводного розмінування. Ігор був у команді, яка до повномасштабного вторгнення займалася розмінуванням на Херсонщині корабля, який затонув у часи Другої світової війни.
– Останні роки він працював над дисертацією про розмінування безпілотниками, готувався до захисту, – ділиться дружина Софія.
І додає, що чоловік дуже цінував свою роботу, приділяв увагу навчанню.
– І ще – він дуже оберігав своїх колег, – говорить жінка.
Вони познайомилися на роботі. Софія – юрист за фахом, працювала в аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення головного управління ДСНС України в Херсонській області.
– Мені всі говорили: придивись, дуже симпатичний хлопець. На першу зустріч я сама його запросила в кіно. Усе відбувалося стрімко – 24 серпня 2016 року почали зустрічатися, а одружилися вже 15 червня 2017 року.
У сім’ї не було поділу обов’язків на «жіночі» та «чоловічі».
– Якщо прибирали – то разом, готували – разом. Я пам’ятаю, хтось зазначив, чого я нібито змушую його мити посуд. А Ігор відповів: «Чого це – змушує? Ми разом їли, разом і приберемо», – згадує Софія.
У них було багато фотосесій, і друзі дивувалися, як їй вдавалося його умовити на це.
А ще вони були схожі – і зовні, і в плані внутрішніх переконань. Ось, наприклад, ставлення до тварин. Є кілька історій, як вони допомагали бездомним собакам. Одного разу побачили песика на ринку, вже відійшли, обговорюючи між собою, що песик чудовий, але ж якщо брати його – то це така відповідальність…
– Йшли-йшли, а тоді повернулися і забрали його, – каже Софія.
А ще згадує, як згодом взяли до себе (думали, що тимчасово, тільки на перетримку) двох щенят, які народилися у безпритульних собак біля школи поряд із їхнім будинком. Усіх інших люди розібрали, а ці двоє мали недоліки – одного погризли брати й сестри, а в іншого були зламані лапки. Перед тим ще довелося визволяти інше щеня з цих виводків, яке застрягло на арматурі.
Один із тих песиків, у якого були проблеми з лапками, поїхав жити до батьків Ігоря у Велику Олександрівку.
– Під час евакуації з Херсона 24 лютого 2022 року я забрала з собою у Велику Олександрівку і другого собаку, що залишився з нами, – каже жінка.
Далі на неї та дитину чекала евакуація з окупованої Великої Олександрівки, а на Ігоря – з окупованого Херсона. У селищі в окупації майже 9 місяців перебували мати й дідусь Ігоря. А його батько – військовий снайпер, котрий брав участь в АТО, – у перший день повномасштабного вторгнення виїхав з рідного селища до Миколаєва, знову став на захист країни.
– Після загибелі Ігоря його тато ще деякий час служив, а згодом все-таки звільнився. Потім не витримав – і пішов навчати молоде покоління. Але зараз на відпочинку: мамі Ігоря було дуже важко після смерті сина, тому вирішив піклуватися про неї, – розповідає Софія.
Найцінніше, що у них було з Ігорем, – донька Адеаліна, якій у січні 2026 року виповнилося п’ять років.
– Коли одружилися, ми говорили про дітей: він хотів дівчинку, а я хлопчика. Ми домовилися, що якщо буде хлопчик, то називаю його я, якщо буде дівчинка – він. І нашу доньку назвав Ігор – на честь своєї бабусі. Він дуже любив доньку, але, на жаль, замало часу зміг провести з нею. До початку повномасштабки це був лише рік – він до неї вставав вночі, змінював підгузки, купав… Але все ж його робота займала дуже багато часу, тому він не міг приділяти дитині стільки уваги, скільки хотів, – каже Софія.
А вже після 24 лютого 2022 року вони зустрічалися лише зрідка.
– Ми провели два місяці разом на Кіровоградщині, він погрався з нею, а потім поїхав на службу в Запоріжжя, а звідти – у звільнений Херсон. Аби бути ближче до нього, щоб він міг приїжджати до нас, ми з донькою переїхали у Кривий Ріг. Проте, на жаль, за весь цей час, майже рік, він був у нас лише три дні. Ще ми з донькою приїжджали після звільнення Великої Олександрівки до його батьків, коли розмінування проводили біля селища і він міг на вихідні побути з нами. Щоб донька бачила батька, я приїжджала у Херсон: вперше навесні 2023 року на один день, і потім ще раз на Великдень – були два тижні, хоч це було небезпечно. І все – більше його ми не бачили.
Софія каже, у команди було дуже багато завдань – хлопці робили все, щоб розмінувати якомога більшу територію. Вони неодноразово потрапляли під російські обстріли, проте до того дня, 6 травня 2023 року, їм вдавалося уникати ворожого вогню.
Ігорю довелося двічі евакуюватися з окупованих територій: з Криму у 2014 році та з Херсона у травні 2022 року, коли окупанти отримали дані про учасників АТО. Ігор та хлопці з його команди мали статус учасників бойових дій.
Росіяни у Херсоні тричі приходили за домашньою адресою родини Соловйових, шукаючи Ігоря, але сусідові вдалося запевнити окупантів, що всі виїхали. Повернулися Ігор та його команда у визволене місто відразу за українськими військовими.
Вони з командою загинули у суботу, 6 травня 2023 року: їх виявив російський безпілотник, скинувши вибухівку на місце сортування боєприпасів. Потім росіяни ще накривали локацію артилерією. Це сталося близько першої години дня, а забрати тіла змогли лише після 19 години.
За день до того, 5 травня, маленька Адеаліна раптом почала поводитися незвично: плакала і просилася до татка. Софію це стривожило, промайнула думка, що дитина відчуває щось недобре, тому вона відразу зателефонувала Ігорю.
– Ми щодня спілкувалися з Ігорем ввечері – це був або просто телефонний дзвінок, або відеозв’язок. А тут раптом у дитини сталася істерика. І тому в той день ми поговорили по відеозв’язку, мабуть, разів із шість. Взагалі мені казали, що я завжди така зовні спокійна, наче не хвилююся за чоловіка. Але ж я обрала Ігоря, знаючи, що він піротехнік, я свідомо на це йшла. Я знала, як він працює, як дбає про безпеку свою та колег. А я одна з дитиною, тому не могла собі дозволити бути не в ресурсі. Та це вперше, коли я захвилювалася після істерики доньки, хоча й відганяла погані думки, – згадує жінка.
І вже наступного дня, коли вони з донькою зранку поверталися з майстер-класу, де розмальовували пряники, знову зателефонували Ігорю.
– Побачила, що в Херсоні було оголошено тривалу комендантську годину і що зникає зв'язок. Ігор відразу відповів і сказав, що в нього все гаразд, вони працюють, пообіцяв передзвонити, коли буде в частині. Попросив скинути фото пряників, що ми розмалювали. Ми з донькою пообідали, поїхали додому, дитина заснула. І вже потім мені зателефонувала моя кума і сказала: «Ти знаєш, що підірвалася машина?» Однак більше інформації ми не мали, – ділиться спогадом Софія.
Вона відразу почала телефонувати Ігорю, та він вже не відповідав. Тож жінка зателефонувала його братові. Той сказав, що їде на місце і коли з’ясує, що сталося, повідомить. Згодом Олександр підтвердив загибель команди. Після цього Софія зателефонувала дружині одного з підлеглих Ігоря – їхній кумі. Поруч з нею була ще одна їхня кума, чоловік якої також був у групі.
– Тобто я відразу двом жінкам повідомила, що їхніх чоловіків більше немає. Потім я зателефонувала дядькові мого Ігоря – той служив у війську, але саме в ті дні перебував у Великій Олександрівці у відпустці. Я попросила його побути з мамою Ігоря. Чоловік був дуже близький з матір’ю, дуже. Вони спілкувалися кілька разів на день, – каже Софія.
Ввечері 6 травня вони з донькою вже були у Великій Олександрівці, приїхав додому і батько Ігоря. У понеділок – в Миколаїв, там взяли матеріал на ДНК-аналізи. Потім – дорога у Херсон, Софія хотіла потрапити у морг на впізнання…
Прощання із загиблими рятувальниками відбулося у Миколаєві. А Ігоря Соловйова поховали у Великій Олександрівці.
Софія каже, що донька, як і її тато, дуже любить воду, любить пірнати – займається у басейні з двох із половиною років. Жінка, хоч їй це це важко, ділиться спогадами про чоловіка з журналістами передусім заради п’ятирічної Адеаліни.
– Ми стояли на балконі в день, коли загинув Ігор. І дитина в якийсь момент подивилася на небо, показала пальцем і сказала: «Тато». З того моменту тижні три вона про тата взагалі не згадувала, наче побачила його в небі – і все, – каже Софія.
Після загибелі Ігоря молодший Олександр, який служив в аварійно-рятувальній частині, перейшов на місце брата і став піротехніком.
За свій професіоналізм та віддану службу Ігор Соловйов був удостоєний у різні роки ряду відомчих та державних нагород. А в 2023 році рятувальника посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Честь і подяка Герою!
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Херсонщина Пам'ять Війна Війна з Росією Сапери Хвилина мовчання