Скоріше на Росію чекає український сценарій, а не на Україну – грузинський 30.05.2025 15:12 Укрінформ Аналітики говорять про чужі варіанти завершення війни, відсотки ймовірності наводять. Але реальність України ігнорувати не вийде
Україна матиме свій сценарій завершення війни – це твердження стало рефреном багатьох публічних реакцій на звіт, який написали аналітики провідного інвестиційного банку JP Morgan Chase. У ньому фігурує чотири можливі сценарії розвитку ситуації, і найбільш імовірним автори вважають так званий грузинський варіант – тобто збереження суверенітету без остаточної перемоги, але з поступовим зростанням російського впливу і без перспективи членства в ЄС. Ймовірність саме такого варіанта «американські аналітики» оцінюють найвище – аж 50%!
Інфографіка прогнозу від JP Morgan Chase.
А ще у цьому звіті згадують «південнокорейський» варіант (ймовірність 15%), «ізраїльський» (ймовірність 20%) та ще, що зовсім уже дивно – «білоруський» (ймовірність 15%).
Таке порівняння з іншими країнами, їхніми війнами (або поглинаннями) обурило багатьох українців. Адже за ним – не просто прогноз. За ним – припущення про те, що війна, яка для мільйонів є питанням виживання та національної гідності, завершиться не перемогою, а новою формою стагнації з поступовим відповзанням назад, до поглинання Росією. Це, звісно, викликає спротив: Україна не Грузія, і війна тут – не така, як будь-де.
Спроби порівнювати нинішню війну в Україні з іншими – корейською, ізраїльською, балканською чи навіть білоруською – повторюються вже не вперше, а ми реагуємо на ці вкиди все так само болісно.
ПОРІВНЯННЯ З ІНШИМ ДОСВІДОМ – ЦЕ ПОШУК ТОЧОК ОПОРИ
Спершу варто пояснити порівняння з досвідом інших воєн та їхнього завершення – психологічною потребою аналітиків та й інших фахівців впорядкувати невизначеність, хаос. З точки зору психології, людська свідомість краще сприймає нове, коли має з чим його порівняти. Так і з’являються несподівані «прив’язки». Тож «грузинський сценарій» – це не лише про Грузію, а й про спробу класифікувати незрозуміле, надати хаосу бодай якогось знайомого обрису.
Так працює і повсякденна психічна організація: ми кажемо «українська Венеція» про Вилкове, «Океан Ельзи – наші Бітлз». Це не приниження, як дехто вважає, а спосіб пояснити складне через відоме. Проблема виникає тоді, коли такі аналогії використовують не як метод пояснення, а як підміну глибшого розуміння. Саме тому порівнювати війни та сценарії їх завершень – ризиковано. Бо за кожною трагедією стоїть унікальний досвід болю, опору, травми та політичних ігор.
Це вкотре продемонстрував нещодавній випадок із журналісткою та блогеркою Аїдою Черкез із Боснії і Герцеговини, яка пережила облогу Сараєва. Її поради українцям після пережитої війни, зокрема: «Будьте обережні з наративами, бо згодом вас може поглинути ненависть», а також нагадування, що з ворогами доведеться говорити і миритись – викликали бурхливу реакцію. Частина аудиторії сприйняла це як знецінення українського досвіду, хоча, можливо, йшлося лише про спробу поділитися власною травмою.
Тож питання не в тому, щоб відмовитися від порівнянь як таких. А в тому, щоб пам’ятати: Україна справді має створити власний сценарій – не за лекалами чужих війн, а відповідно до власних обставин і цілей.
ЧИ БУДЬ-ЯКИЙ «СЦЕНАРІЙ» ДЛЯ УКРАЇНИ МАЄ ІНШУ МЕТУ?
Оцінювати ці «американські сценарії» взялось чимало українських діячів. Скажімо, Роман Безсмертний бачить виключно вкид російських наративів і сприйняв цей аналіз скептично: «Я посміхнувся спочатку, бо це написано на рівні студента 2-3 курсу. Я не вірю, що Morgan могли злегковажити фактами. Для чого ж вони запропонували такий матеріал?» Роман Безсмертний у своєму блозі наголошує, що автори намагаються локалізувати війну на рівні лише українських територій. Втім, небезпеки розгортання війни в Європі лише зростають. І йдеться не лише про розширення ареалу воєнних дій, але й про тиск на ЄС. «Грузинський варіант, який експерти вважають найбільш реалістичним виглядає у звіті так: іноземних військ в Україні немає, допомоги немає, США відходять вбік, Європа борсається в проблемах, спочатку надходять інвестиції а потім ситуація змінюється. До влади приходять люди, які шукають компромісів з московським фюрером і так далі. Як це може бути? Цей варіант немислимий, бо ми, українці, проходимо через мільйони смертей, війну».
Роман Безсмертний, Укрінформ
У Романа Безсмертного виникло риторичне запитання – звідки саме виникли ті 50%, чи має це хоча б якесь реалістичне обгрунтування і «чи не є це просуванням чиєїсь ідеї». Як вважає експерт? «Скоріше, що призначення цього проспекту не аналіз і прогноз, а просування і нав’язування певного наративу». Його мета – «підкласти подушку для переговорного процесу, щоб суспільство почало це приймати як одну з ймовірних умов. Але наше суспільство це не приймає».
Петро Шуклінов, журналіст та військовослужбовець ЗСУ, допис якого зараз розходиться мережами, пояснює довше, але з таким несподіваним підсумком: «Це не Україну чекає «грузинський сценарій». Це Росію чекає «український сценарій». Вона доїдає своє минуле. А в майбутньому буде існувати в орбіті Києва – в усіх сенсах».
Автор також ставить запитання – звідки взялись у цьому дослідження такі цифри. А само по собі «грузинський сценарій» – звучить клікабельно. А раптом що: 50% – це коли «може буде, а може ні». Класний прогноз. Але на чому базується? Як виявилось – на припущеннях «експертів». Переважно політичних».
Шуклінов проаналізував міжнародні договори і резюмує: «Західні союзники будують стратегію і вкладають грубі гроші в спільне з Україною майбутнє і формують задачі на ДЕСЯТКИ РОКІВ ВПЕРЕД. Не з Україною, яка в 2025 році піде «грузинським сценарієм» і «опиниться в орбіті РФ». А з Україною, яка буде завтра, і післязавтра, і через 100 років – спільно з Західним світом».
І тут важливо не стільки відповідати на чужі наративи, встотисячне пояснювати їх та безкінечно довго обговорювати. Бо стратегія досить проста: ми витрачаємо неймовірно багато ресурів, емоцій, втягуємось у гру «поясни, чому ні», – а це завжди позиція тих, хто «клює» на наживку, йде за вкинутою ідеєю, розпалюючи вогонь суперечок більше і більше, тонучи в аргументах і фактах спростуваннях.
Найкращою і продуктивною відповіддю на подібні історії має бути творення власного підходу, власного бачення і власного погляду на питання. У цьому випадку – сценаріїв завершення війни. Варто орієнтуватись на власні оцінки від своїх експертів. Втім, антураж такого процесу теж не статичний. Ми йшли від «двох-трьох тижнів», від параду Перемоги українських військ на Червоній площі, потім тривалий час було гасло повернення на кордони 1991 року, згодом з’явились варіанти повернення до кордонів 2022 року. Очікування «перемоги» перетворилось на «перемовини про мир»… Тобто це теж важкий процес – адаптація до умов, які складаються.
Чимало чинників – від геополітичних реалій до ситуації на театрі воєнних дій та суспільного настрою – впливають на зміни горизонтів планування. Але чому б нам не продовжити розмову про власний український варіант? Чому так тихо звучать власні голоси з різних сторін?
ЧИ ПОТРІБНІ ЦІ СЦЕНАРІЇ ВЗАГАЛІ?
Укрінформ поспілкувався з економістом і незалежним експертом Олександром Хмелевським щодо оцінки прогнозів та їхньої відповідності українській реальності. За словами експерта, нав’язані Україні моделі на кшталт «корейської», «в'єтнамської» чи «грузинської» не враховують ключової особливості нашої ситуації – не лише анексії територій, але й свідомих спроб знищення ворогом української ідентичності.
Олександр Хмелевський, економіст і незалежний експерт
«Росія не просто окупувала території – вона включила їх до свого складу. Жоден із попередніх конфліктів, з якими нас порівнюють, не супроводжувався подібною анексією. Навіть у випадку з Грузією, Росія не пішла на анексію, вона створила дві псевдореспубліки з проросійським режимом, які визнала сама Росія та деякі її союзники». Як зазначає експерт, в Україні подібний сценарій Росія пробувала реалізовувати до повномасштабного вторгнення, коли були створені дві псевдореспубліки ДНР та ЛНР. «Але після того, як країна-агресорка включила їх до свого складу, цей сценарій втратив актуальність».
На думку Хмелевського, нині найбільш ймовірним виглядає сценарій, за яким Росія зберігає окуповані території, але спроби їх повернути дипломатичним шляхом будуть марними. «Без цілковитого розгрому, Росія ніколи не погодиться віддати території, які вона вважає своїми, тим більше викреслити їх зі своєї Конституції, – додає він і підкреслює, – якщо на цих територіях буде знищена українська ідентичність, то навіть при ослаблені Росії чи її розпаді, є питання – чи тогочасна українська влада буде намагатися їх повернути».
Умови можливої мирної угоди на умовах Росії, про яку зараз говорять, як вважає Хмелевський, не гарантують безпеки для нашої країни. Навпаки, вони можуть стати підґрунтям для нової агресії: зокрема йдеться про відмову від членства в НАТО. «Жоден із союзників не готовий вступити у війну на боці України. Максимум – це зброя й фінансова допомога. Миротворці? Малоймовірно. Реальних гарантій безпеки не буде», – переконаний експерт.
Втім, варто зазначити, каже Хмелевський, що українські суспільні очікування теж змінюються, залежно від обставин. І нас очікує один із найскладніших процесів – пошук суспільного консенсусу. Відколи у прогнозах українського сценарію зникли поняття «перемога», коли його замінили на «мирні перемовини» – то що це означало для нас? «На даний момент частина суспільства готова до миру на будь-яких умовах, не розуміючи, що умови миру є дуже важливими з точки зору недопущення нової війни та забезпечення відновлення України. Готовність відмовитися від окупованих територій посилює невпевненість у багатьох громадян.
Інша частина суспільства вважає, що мир за нинішніх обставин є нічим іншим як капітуляцією. І ці люди чинитимуть опір. А це означає, що в разі укладення подібної «мирної угоди» на Україну очікує внутрішньополітичне протистояння, наслідки якого важко спрогнозувати».
Тож Хмелевський наголошує: завершення війни за сценарієм стабільності, без повернення окупованих територій і гарантій безпеки – це не мир, а лише передишка для нової фази війни.
Якими б сценаріями нас не закидали аналітики різного ґатунку – ззовні чи зсередини – важливо розуміти: компроміс, якщо він і з’явиться, буде болісним для нас. Частина суспільства залишатиметься незадоволеною. І це – про демократію і прийняття нелінійних рішень. Важливо в цій історії пам’ятати про головне – сценарій завершення війни має бути продиктований нашими усвідомленими та аргументованими умовами, таким, що виростає з нашого досвіду, нашого спротиву, наших втрат і нашого майбутнього.
Попереду – ще багато прогнозів, а відповідно – розчарувань, суперечок про кінець війни. Тож найважливіше зараз – говорити, думати і слухати один одного. Це дуже важкий процес, значно складніший за варіант «повернення всіх територій до 1991 року». Бо вихід на компроміс буде складним. Поки що це – єдине, що ми достеменно знаємо у темряві чужих прогнозів.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото Укрінформу
Мир Сценарій Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
