Останніми тижнями росія майже щодня випускає по Києву та українських регіонах реактивні дрони. У столиці ці удари вже пошкодили житлові будинки, датацентри, заправки, склади, а також приміщення Національної академії наук України та медичного центру «Добробут».
Про технічні особливості реактивних «шахедів», вартість і перспективи українських дронів-перехоплювачів, роботу mesh-мереж зв’язку та реальний стан захищеності київських мостів — у матеріалі hromadske.
Чим реактивний дрон відрізняється від звичайного «шахеда»
Головна відмінність реактивного безпілотника від класичного Shahed 136 ховається під його капотом. Замість звичайного поршневого бензинового двигуна внутрішнього згоряння окупанти встановили турбореактивний двигун. Це дозволяє дрону летіти у 2-2,5 раза швидше й збільшує шанси долати рубежі ППО, які інколи можуть просто не встигати розгорнути необхідні засоби для збиття. Вони набагато дешевші за повноцінні ракети, менші за розмірами й менш потужні, але за тактичною суттю виконують аналогічну роботу.
Раніше реактивний двигун кріпили ззовні, тепер же його вбудували всередину основного корпусу. Завдяки такій конструкції він летить швидше і ним легше керувати.
Звичайний «шахед» із бензиновим двигуном летить зі швидкістю 150–200 км/год. Реактивні моделі — як-от «Герань-5», Shahed 238 чи «Бандероль» — розвивають швидкість від 450 до майже 700 км/год. Класичний поршневий дрон летить на висоті до 3 кілометрів. Реактивна «Герань-5» підіймається на 7–10, а інколи й на 11 кілометрів.
За словами авіаційного експерта Анатолія Храпчинського, росіяни планомірно уніфікують елементи навігації та зв’язку для всієї лінійки своїх засобів повітряного нападу, тобто переходять на однакові, стандартні деталі для різних моделей дронів.
«Вони викупили лінію китайських двигунів і масштабували її. росія свого часу піарилася 3D-друком, але для цього потрібні високотехнологічні порошки. Їм виявилося легше будувати за китайським принципом дешеві прості двигуни. Вони йдуть за масовістю, а не за якістю. Дорого виробляти крилаті ракети чи використовувати авіацію — легше взяти пікап Mitsubishi L-200 або катапульту для запуску», — пояснює експерт.
Замість складного 3D-друку окупанти поставили конвеєрну збірку простих і дешевих китайських силових установок, що дозволило їм вийти на масове виробництво сотень таких дронів на місяць.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що українські сили ППО збивають приблизно 70% звичайних безпілотників, а от реактивних — близько 57%. Лише за вересень росіяни випустили по Україні понад 2730 реактивних «шахедів» (понад 1,5 тисячі з них збили або заглушили РЕБом). Наступного року рф збирається витратити 12 мільярдів доларів тільки на виробництво реактивних дронів та ударних безпілотників.
російський реактивний безпілотник влучив у дах п’ятиповерхового будинку в Харкові, 28 липня 2026 року
Чому Україна виявилась не готовою до атак реактивними «шахедами»?
По-перше, через нестачу фінансування та технологій, вважає член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін. Щоб збивати засіб, який летить на висоті 10 кілометрів зі швидкістю 600 км/год, потрібно мати зовсім інші спроможності й фінансування.
По-друге, прорахунок в оцінці ризиків. Коли українські спеціалісти розробляли засоби протидії «шахедам», вони виходили з того, що росіяни будуть збільшувати швидкість безпілотників (як це було в ранніх модифікаціях «Герань-3»), але не розрахували, що ворог підійме їх на таку велику висоту. Рахманін припускає, що в України не було достатньо розвідувальної інформації.
Чим зараз збивають реактивні дрони?
«Більшу частину “шахедів” збивають до того, як ті долітають до населених пунктів. Тобто ППО виставляють ешелонами. Перший ешелон стоїть дуже далеко від великих міст, близько до лінії бойового зіткнення. Ці всі засоби працюють на висоту до 5-6 кілометрів максимум, тобто зараз ці засоби абсолютно ні про що. Тому що реактивний “шахед” летить на висоті від 7 до 10, інколи навіть до 11 кілометрів. Тобто у вас ніяка “Оса”, ніяка “Стріла”, ніякий “Гепард” цей засіб не зіб’є», — зазначає Сергій Рахманін.
Коли дрони долітають до великих міст, ключовою проблемою стає швидкість. Ворог розганяє реактивні апарати до 450–650 км/год. Звичайні дрони-перехоплювачі на бензинових двигунах їх не збивають, оскільки не можуть наздогнати.
Мобільна вогнева група може працювати кулеметом на висоті до 1 кілометра, коли дрон знижується й пікує на ціль. Але на такій швидкості апарат активно маневрує, тому кулеметники менш ефективно влучають у ціль.
«До всього, “Герань-5” — це фактично мала крилата ракета з великою бойовою частиною. Збивати її безпосередньо над житловими кварталами надзвичайно небезпечно через ризик падіння уламків на будинки. Універсального способу протидії реактивним безпілотникам немає», — зазначає Сергій Рахманін і наголошує: «Діяти потрібно комплексно, залучаючи всі наявні ресурси».
Перший вітчизняний реактивний перехоплювач безпілотників Alexa Spatium
1. Реактивні дрони-перехоплювачі та економіка війни
Щоб наздогнати реактивний дрон, на перехоплювач потрібно встановити турбореактивний двигун (ТРД). І тут виникає проблема вартості. Звичайний бензиновий двигун коштує приблизно від 10 до 20 тисяч доларів. Надійний військовий ТРД коштує від 45 до 70 тисяч доларів (і це мінімальна ціна).
«Якщо у вас летить засіб, який коштує 100 тисяч, і ви робите перехоплювач, який теж буде коштувати 100 тисяч (бо щонайменше половину ціни складе двигун), то це виходить погана арифметика війни. Бо ви одним дроном інший дрон не зіб’єте. Щоб його перехопити, треба запускати 2, 3, 4 перехоплювачі. І фактично ціна збиття буде вищою, ніж ціна засобу, який ви збиваєте. Так економіка не працює, жодного бюджету не вистачить і ви будете недофінансовувати інші потреби Сил оборони», — пояснює Сергій Рахманін.
До того ж на світовому ринку існує жорсткий дефіцит і черга на купівлю таких двигунів. Масштабувати їх виробництво в необхідній кількості надзвичайно складно. А втім, Україна вже розглядає виробництво реактивних двигунів як один із критичних напрямів розвитку власного ОПК.
Потреба охоплює різні класи засобів — від перехоплювачів і middle strike до deep strike і крилатих ракет.
Наслідки атаки реактивного шахеду по Кривому Розі, 7 липня 2026 року
В Україні вже є низка розробок і виробників, яких держава супроводжує та підтримує. Загалом у трьох основних категоріях зо два десятки українських виробників. За одним із типів двигунів орієнтир потреби на 2027 рік може сягати близько 10 тисяч. Про це міністр оборони Євгеній Хмара розповів на зустрічі із журналістами.
29 вересня Президент Володимир Зеленський повідомив, що фахівці визначили перші прототипи зброї для збиття реактивних «шахедів». Яскравий практичний приклад цієї боротьби — український реактивний перехоплювач P1-SUN JetKiller. Нещодавно оператори підрозділу Lasar’s Group перехопили й знищили російську «Герань-5». Момент збиття вони показали у Facebook. Екіпаж використовував систему віддаленого керування: оператор перебував за сотні кілометрів від самого дрона в момент ураження.
А втім, колишній військовослужбовець батальйону безпілотних систем 59 штурмової бригади СБС Олександр Карпюк, більш відомий як Серж Марко наголошує: питання збиття реактивних «шахедів» полягає не так у самому перехоплювачі, як у системі виявлення та супроводження цілей. Більш швидкі реактивні дрони спочатку «зламали» цю систему, адже час на реакцію для МВГ, ЗРК та перехоплювачів скоротився в рази.
«Якщо пояснити це тим, хто не в темі, то це як порівняння зі снайперською гвинтівкою. Куля — це дрон, ракета чи інший кінетичний засіб у системі. Але датчики виявлення та супроводження — це снайперський приціл цієї гвинтівки. Ти можеш мати гарні набої, але те, наскільки точно ти можеш влучити, дуже залежить саме від прицілу.
Цю систему зараз апгрейдять, і це дозволяє збивати реактиви навіть звичайними пропелерними перехоплювачами, наздоганяючи їх на короткому шляху. Звісно, реактивний перехоплювач більш надійний — у нього великий запас на відстань та прискорення. Але за правильної побудови вчасного виявлення й супроводження навіть звичайні дрони-перехоплювачі з кожним днем стають дедалі ефективнішими», — каже Олександр Карпюк.
Очільник Офісу президента Кирило Буданов в інтерв’ю Euronews розповів, що Сили оборони вже використовують нову технологію перехоплення в бойових діях. Україна прагне наростити виробництво до настання найсуворішої частини зими.
Український дрон-перехоплювач реактивних БпЛА «Зореліт v5»
2. ППО середньої дальності
Комплекси середньої дальності — як-от Crotale, Hawk, IRIS-T SLS — здатні працювати на необхідну висоту й збивати швидкісні цілі.
«Проте ракет до них у нас дуже мало. Якщо вистріляти весь дефіцитний боєкомплект по дронах, Україна залишиться без захисту від російських крилатих і балістичних ракет.
Але їх теж використовують. Вони працюють на більшу висоту й вони здатні збивати швидкісні цілі, вони на це заточені. Просто кількість засобів обмежена і ще більш обмежена кількість боєкомплектів», — зазначає Рахманін.
3. Застосування винищувальної авіації
Українські винищувачі МіГ-29, Су-27, а також надані партнерами Mirage та F-16 ефективно знищують дрони авіаційними ракетами класу «повітря — повітря». Але авіаційних ракет теж катастрофічно бракує — радянські запаси вже вистріляли, а західні надходять дозовано.
Коли ракети закінчуються, пілоти змушені працювати скорострільними авіаційними гарматами. Це смертельно небезпечний ризик.
«Щоб збити дрон гарматою, пілот має максимально з нього зблизитися. І ви піддаєте літак ризику. Коли дрон летить швидко, і літак летить швидко, під час вибуху літак потрапляє у хмару уламків. Ми шкодимо машині. Але інших варіантів немає, на свій страх і ризик пілоти це роблять», — зазначає Рахманін.
Українські військові протиповітряної оборони
4. Модернізація систем РЕБ
За словами Рахманіна, війна — це постійний цикл адаптації. росіяни навчилися проходити наші стандартні системи радіоелектронної боротьби. Зараз українські інженери оновлюють і перепрошивають засоби РЕБ, щоб придушувати нові російські антени, збивати сигнал і розривати так звані mesh-мережі, за допомогою яких дрони орієнтуються в просторі.
5. Автоматичні турелі й фізичний захист
Для захисту конкретних об’єктів — заводів, державних установ чи підстанцій — установлюють автоматичні турелі. Вони повертаються на 360 градусів автоматично й значно швидше за людину захоплюють ціль, коли дрон знижується до висоти 1 кілометр для удару. Масштабувати турелі на всю країну неможливо через високу ціну, але вони рятують конкретні точки. Також не варто забувати про фізичний металевий захист і укриття для обладнання.
«Зрозуміло, що якщо ви знаєте, що у вас є ризик ураження, фізичний захист ніхто не скасовував. Якщо велика бойова частина у дрона, від прямого удару захист не спрацює, але він зменшить втрати. Тобто там, де можна поставити сітку, — ставимо сітку, де треба ставити бетон — ставимо бетон, де металевий захист — ставимо металевий захист. Тільки комплексно. Сказати, що ми зараз вигадаємо один засіб чи два засоби, які нас врятують, — ні. Тільки комплексно. Тому що ця історія дуже дорога», — каже Рахманін.
Ілюстративне фото. Український військовий
Комплексний підхід від Анатолія Храпчинського
Авіаційний експерт Анатолій Храпчинський наголошує, що сам собою дрон-перехоплювач забезпечує лише 30% успіху. Решта 70% залежить від якісної системи детекції.
«Нам треба побудувати якісну систему детекції з розподіленим перехопленням. Наприклад, ми закриваємо сектор 100 на 100 кілометрів. У цьому секторі ми маємо засоби активної радіолокації для малих і великих висот, звукову, візуальну та тепловізійну детекцію. Після цього ми застосовуємо розподілене перехоплення», — пояснює Анатолій Храпчинський.
Як це працює на практиці? Якщо ціль летить зі швидкістю 300 км/год на висоті 400 метрів — працюють автоматичні турелі. Якщо ціль піднялася на висоту 5 км — працює ракета або дрон-перехоплювач. Радіолокатор передає турелі азимут і висоту. Оптична система турелі розраховує балістику й випускає хмару металевих уламків (шрапнель), у яку влітає ворожий дрон.
Дрон-перехоплювач виводять у точку випередження за командами із землі. І лише за 300–500 метрів до цілі бортова оптика чи радари перехоплювача захоплюють «шахед» і знищують його. Людина в цій системі лише натискає кнопку підтвердження.
Анатолій Храпчинський застерігає: ворог уже намагається підняти швидкість своїх реактивних дронів до 800 км/год. А це вимагає зовсім іншої аеродинаміки. Щоб наздоганяти такі цілі в режимі погоні, українські перехоплювачі повинні розвивати швидкість щонайменше 900 км/год.
Автономні перехоплювачі нового покоління успішно пройшли бойове випробування на Харківщині
Як працює mesh-мережа і до чого тут Білорусь
Mesh-мережа в реактивних дронах — це технологія зв’язку, де кожен безпілотник діє не лише як ударний апарат, а і як приймач та ретранслятор сигналу для інших дронів у групі.
Радник президента з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов (Флеш) припускає, що в самому Києві можуть таємно працювати від одного до трьох російських радіоретрансляторів mesh. На його думку, під час удару по будівлі СБУ в небі взагалі не було інших «шахедів», які могли б виконувати роль ретранслятора. За наявності онлайн-керування під загрозою опиняються не лише мости, а й розгорнуті поблизу засоби ППО.
Проте Храпчинський — експерт із радіоелектронної боротьби — називає ці розмови масовим психозом, який нагадує пошук крейдяних позначок на асфальті в лютому 2022 року.
«Сховати активний радіопередавач у мегаполісі технічно неможливо. Будь-який такий пристрій відразу “світиться” в ефірі. Мобільні комплекси радіоконтролю Держспецзв’язку та Українського державного центру радіочастот із поворотними антенами й аналізаторами спектра знаходять несанкціоноване джерело сигналу за кілька десятків хвилин із точністю до конкретного вікна.
Ворогу просто немає сенсу ставити пристрої на балконах, адже на безпілотник ставлять звичайний модем із SIM-карткою. Історично до 70% обладнання в українських мережах 3G та 4G належить китайським компаніям Huawei та ZTE. Звичайний стільниковий зв’язок є готовим середовищем для передачі даних.
Водночас Україна вже приєдналася до глобальної ініціативи Clean Network: нові мережі 5G та оновлення ядра зв’язку будуються виключно на обладнанні європейських виробників — Ericsson та Nokia, що закриває ці уразливості на майбутнє», — стверджує він.
«Шахед» у небі над Україною
Справжня цифрова мережа ворога розташована не на київських балконах, а за сотню кілометрів на північ. Анатолій Храпчинський пояснює: росіяни тривалий час мріяли створити систему перенацілювання в повітрі, як в американських ракетах Tomahawk (де в пам’ять перед стартом завантажують до 14 потенційних цілей, і оператор через супутник може змінити маршрут). На своїх ракетах Х-101 окупанти цього зробити не змогли, але реалізували це на «шахедах» завдяки mesh-зв’язку й мобільній мережі.
«У Білорусі є купа ретрансляторів. Вежі на великій висоті дозволяють зробити радіогоризонт над Київським водосховищем. Правий берег завжди вищий за лівий, і відповідно вони отримують радіогоризонт над Києвом. Вони заходять парами.
Навантаження на одну mesh-мережу дозволяє якісно передавати відео й телеметрію тільки на два борти. Один борт іде вище, супроводжує, знімає і стає ретранслятором. Другий борт опускається й заходить на ціль. Вони контролюють політ, бачать відхилення й короткими меседжами коригують курс. А далі камера зі штучним інтелектом розпізнає і знищує ціль», — деталізує Анатолій Храпчинський.
Під час удару по Північному мосту реактивний дрон заходив на малій швидкості. Експерт пояснює це аеродинамікою: дрон скидає швидкість, щоб уникнути різкого зриву повітряного потоку й точно виконати завдання.
До слова, Анатолій Храпчинський закликає категорично утриматися від фільмування й фотографування місць прильотів. Хоча якщо ворожий дрон оснащений камерою, який передає момент ураження в реальному часі, то який сенс не фільмувати влучання?
«У нас людина фільмує влучання, а потім на судовому засіданні розповідає, що не хотіла наводити ракету. Ворожі агентури збирають дані. Вони дивляться на фотокадри: сфотографували дірку на мосту, показали, як провалилися конструкції всередині, — і російські інженери чітко розраховують, скільки ще дронів треба випустити для повного руйнування», — наполягає Храпчинський.
Чи зможуть росіяни відрізати лівий берег Києва від правого?
російські пропагандисти лякають киян панічними прогнозами: мовляв, реактивні «шахеди» скоро зруйнують мости через Дніпро й повністю ізолюють лівий берег столиці.
Фахівець із транспортного планування Дмитро Беспалов заспокоює: з погляду інженерії, ці залякування не мають жодного реального підґрунтя.
«Зруйнувати капітальний залізобетонний міст бойовою частиною вагою 40 кілограмів технічно неможливо. Щоб обвалити прогонові будови чи знести мостові опори, поодиноких влучань дронів недостатньо», — наголошує Дмитро Беспалов.
Водночас експерт пояснює, що ворог цілить по мостових переходах із зовсім іншою метою — влаштувати столиці так званий економічний тероризм і виснажити містян заторами. У Києві давно склалася критична транспортна диспропорція, яка робить мости найвразливішим вузлом усередині міста.
«Мости — це найслабша точка всієї транспортної системи Києва, — зазначає Дмитро Беспалов. — У нас приблизно 40% людей живуть на лівому березі, тоді як понад 80% усіх робочих місць розташовані на правому. Удари по мостах — це економічний удар по логістиці, аби подовжити час поїздки, викликати транспортну втому в населення й зменшити податкові надходження до бюджету».
Після нещодавніх атак Північний міст почали захищати антидроновими сітками.
«Антидронові сітки працюють більше як психологічний амулет для заспокоєння містян, аніж як реальний захист, — вважає фахівець. — Дрон може вибухнути на сітці, але додаткові важкі металеві конструкції створюють небезпечне зайве навантаження на й без того зношені мостові опори.
Не варто забувати, що той самий міст Патона та міст Метро й до повномасштабних ударів перебували у критичному, майже непрацездатному стані через відсутність вчасної реставрації», — зазначає Беспалов.
У Києві також планують почати будівництво кількох резервних переправ через Дніпро. У перспективі розглядають і будівництво тунелю під річкою, розповів міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Микола Калашник «Суспільному». Він пояснив, що наразі шукають швидкий варіант, як з’єднати правий і лівий береги Києва, якщо основні мости будуть пошкоджені. Йдеться про насипні дамби з понтонними переправами.
«Понтони — це режим виживання для армії та евакуації населення в екстремальних умовах, а не інструмент для щоденних поїздок цивільних на роботу, — пояснює Беспалов. — Пропускна здатність понтона становить мізерні відсотки від капітального мосту. А розмови про будівництво підводного тунелю під Дніпром під час активної війни — це взагалі фантазія, яка вимагає мільярдів доларів і щонайменше семи років безперервних робіт».
За оцінками експерта, якщо через пошкодження доведеться тимчасово перекрити чи обмежити рух хоча б на одному мосту, Київ не зупиниться, але щоденна дорога з лівого берега на правий замість звичних 45 хвилин розтягнеться на дві-три виснажливі години.
Подробиці можна знайти на сайті: hromadske.ua