Командир відділення вогнеметного взводу, якому назавжди 26 років, воював в ООС і звільняв Херсон.
Дмитро Галаган народився 1 квітня 1997 року в Києві. Його раннє дитинство пройшло переважно на Чернігівщині, у селі Кобижча, куди родина придбала дачний будинок.
Навчався хлопець у київській школі №170. З дитинства Дмитро цікавився військовою тематикою: танками, зброєю, історією, розповіла молодша сестра Дар’я.
Далі Дмитро Галаган здобував фах механіка двигунів у Київському коледжі морського та річкового флоту. Юнак також цікавився сферою ІТ та 3D-моделюванням. Любив читати.
«Діма був дуже доброю людиною, він завжди всім допомагав та увесь час посміхався. Коли йому було 17 років, він брав участь у Революції Гідності, але батькам говорив, що йде на навчання в коледж», — згадує сестра Дар’я.
Після проходження строкової військової служби Дмитро Галаган вирішив залишитися в армії, 2018 року підписав контракт. Служив у 36-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Дмитро воював в ООС. Ще у 2019-му на Донеччині, в районі села Широкине, Дмитра контузило. Проте він не збирався залишати службу.
На момент початку повномасштабної російсько-української війни 24 лютого 2022 року Дмитро Галаган обіймав посаду командира відділення вогнеметного взводу. З перших днів вторгнення 24-річний захисник разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій.
Одна з воєнних операцій, в яких брав участь Дмитро Галаган, — звільнення з тимчасової російської окупації Херсона 11 листопада 2022 року. Тоді захисник отримав другу складну контузію.
За відмінну службу Дмитра нагородили нагрудними знаками «Золотий хрест» та «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.
Дмитро разом із побратимами давав гідну відсіч ворожим окупаційним військам на всіх ділянках фронту. На початку літа 2023 року воювали на Запорізькому напрямку. Під час виконання бойового завдання 15 червня поблизу села Приютне молодшого сержанта було смертельно поранено.
«Хочу повідомити, що загинув Галаган Діма, який захищав нас з вами. Сам Діма не з села, але тут проживають його рідні й він сам часто до них приїжджав. Але в цей раз він вже повернеться назавжди. Ховатимуть рідні його в нашому селі», — написав за два дні кобижчанець Ігор Ярмоленко.
Відразу з ділянки ворожого обстрілу у Запорізькій області захисника не вдалося забрати, однак уже 22 червня у Бобровицькій громаді на Чернігівщині попрощалися із загиблим воїном.
Пам’ять про мужнього захисника назавжди залишиться в серці кожного, як приклад патріотизму, незламності духу, добра, самопожертви та безмежної любові до України, сказав у прощальній промові перший заступник Бобровицького міського голови Володимир Данішевський.
Вдома на Дмитра чекали мама, дві молодші сестри та кохана дівчина.
Церемонія поховання з усіма військовими почестями відбулася у селі Кобижча Чернігівської області.
«Сьогодні ми схиляємо голови в знак поваги і скорботи та висловлюємо щире співчуття родині та близьким Захисника. Нехай світла пам’ять про нього завжди живе в наших серцях, а його подвиг нагадує нам про важливість миру, єдності та незламного духу», — написала у соцмережі Людмила Самоткан нещодавно, коли Дмитру Галагану мало виповнитися 29 років.
Захисникові назавжди 26!
Вічна слава, пам’ять і подяка Дмитрові за доблесть і відвагу!