Нам просто треба вижити до ранку Три лютих роки 02.04.2025 13:46 Укрінформ Кореспондент зустрівся із захисниками Ірпеня на тому самому місці, де три роки тому був їхній блокпост
Минає третя річниця відтоді, як київські передмістя Буча, Ірпінь і Гостомель були звільнені від російських загарбників. Незважаючи на щодобові нальоти ворожих «шахедів» і ракет, Київщина поступово оговтується, розчищає руїни і попелища, відбудовується. Люди поволі, але повертаються до рідних міст і селищ. На місцях, де ще на початку 2022 року точилися запеклі бої, нині, поруч зі зведеними укріпрайонами, місцеві комунальники засаджують клумби і встановлюють обеліски.
Із «Сарматом», «Мухою» і «Балабасом» ми розмовляємо в Ірпені на тому самому місці, де три роки тому був облаштований їхній блокпост.
Хлопці делегують спілкування з пресою своєму колишньому командирові, погоджуючись, що він розкаже «все як було», а коли що, нагадають деталі.
У НОВІЙ РЕАЛЬНОСТІ
– Це район «Ірпінських Липок». До «повномасштабки» тут, поблизу військового шпиталю, серед корабельних сосен виріс сучасний житловий комплекс. Це був затишний і дуже мальовничий район нашого міста. Чисте повітря, виїзд у бік Гостомеля на Київ, краса. Усе змінилося за лічені години від початку російського вторгнення, – розповідає «Сармат».
Віталій Кожокарь
Віталій Кожокарь, він же «Сармат» – колишній командир підрозділу місцевих добровольців. Тут, поблизу «Ірпінських Липок», у лютому–березні 2022 року він і його побратими тримали оборону міста біля виїзду на «Варшавку». Свою позицію хлопці «охрестили» «Караван Гала», за назвою місцевого ресторанчика, розташованого неподалік. Їх блокпост контролював один із чотирьох виїздів з Ірпеня. Були ще інші: «Синергія», «Жираф» і «Стоянка».
Тоді, у перші дні великої війни, добровольчий підрозділ Віталія сформувався стихійно – із ветеранів-атовців, волонтерів, активістів та й просто звичайних чоловіків, подекуди таких, які раніше ніколи не служили у війську, але були сповнені рішучості боронити своє місто, рідних і близьких.
– Із 2014-го я волонтерив, – згадує «Муха» – підтягнутий, моложавий 58-річний Олександр Благій. – На війну в Ірпені я потрапив «із корабля на бал». 23 числа з напарником виїхали з Донбасу додому, і ранок наступного дня зустріли вже тут, у новій реальності. Звісно, одразу пристав до товариства, ніяких роздумів чи сумнівів у своїх діях не було.
Олександр Благій
Зброю хлопці отримали у військкоматі вже наступного дня, 25 лютого.
– Одразу вирушили на «Варшавку», до мосту, де на той час догорала розгромлена українською артою колона орків, які намагалися прорватися до Гостомеля, – пригадує «Сармат». – Тоді й стався наш перший вогневий контакт із росіянами.
Источник: www.ukrinform.ua
