Команда з чотирьох активістів у прифронтовому Краматорську та сусідніх селищах щомісяця рятує понад 500 тварин
З наближенням лінії фронту ситуація з безпекою в Краматорську катастрофічно загострюється. Внаслідок російських нападів зруйновано понад 60% житлового фонду, люди пересуваються містом перебіжками, постійно шукаючи безпечний прихисток. Триває евакуація мешканців громади, однак не всі евакуйовані забирають зі собою своїх чотирилапих компаньйонів. По всьому місту можна помітити численних поранених, обпечених та виснажених котів і собак. У прилеглих селах ситуація ще критичніша. Активісти борються за життя безпритульних тварин, наражаючи при цьому на небезпеку власне життя.
З героями цього репортажу ми познайомилися випадково під час зйомки наслідків одного з ударів по Краматорську. Біля пошкодженого будинку на дорозі ми помітили дівчину, яка голосно розмовляла по телефону.
– Ну скільки ще чекати?! Він стікає кров’ю, мені негайно потрібен засіб для присипляння!
Ми зрозуміли, що йдеться про поранений живий організм, і одразу запропонували дівчині свою допомогу.
ПОТАП І НАСТЯ
Лала (так звати нашу нову знайому) запитала, звідки ми і що ми взагалі робимо на Краматорському бульварі — місці, куди навіть екстрені служби неохоче їдуть через постійні обстріли. Виявилося, Лала, як і ми, родом з Одеси. Вона вже багато років займається евакуацією тварин із прифронтових регіонів, переважно з Донеччини. Через кілька хвилин до Лали під’їхала автівка, водій припаркувався в густих кущах під деревами — це основне правило для захисту транспорту від FPV-дронів. З машини вибіг чоловік з транквілізатором, разом із Лалою вони попрямували до будинку. Ми пішли слідом.
Кров Потапа біля підʼїзду
Біля під’їзду лежала незліченна кількість осколків скла та інші свідчення руйнувань. Навпроти ґанку виднілася калюжа крові. Це була кров пораненого пса. Через його агресивну поведінку довелося застосувати седативні засоби, що ускладнило процес його відлову. Тварина, перебуваючи у стані стресу, залізла в глибоку яму під сходами, там і знепритомніла, продовжуючи стікати кров’ю. З огляду на ці обставини, жах в очах активістки Лали ставав цілком зрозумілим.
Першим до ями поліз водій. Його звати Фелікс, він працює на “швидкій”, а у вільний час допомагає тваринам. Фелікс довго сидів у ямі, нам було видно лише його ноги.
– Є! Приймайте! Недарма мене називають сталевим, — пролунало з-під сходів.
Коли Фелікс витягнув собаку, стало очевидно, що це інша тварина.
– Це Настя. Подруга пораненого Потапа, ми їх ще цуценятами пам’ятаємо. Ми їх годуємо, любимо, — розповіла місцева мешканка, яка й звернулася по допомогу до активістів.
Настя
Фелікс був засмучений, але припустив, що Потап, ймовірно, заліз ще глибше, і він не зможе його дістати.
– Дівчата, дайте гумку, — звернулася до нас Лала. Я автоматично зняла з коси свою і віддала її активістці. Лала зібрала своє густе волосся у вузол і “пірнула” в яму — незважаючи на всі спроби Фелікса її зупинити.
– Краще тримай мене за ноги, — крикнула Лала вже з ями.
Далі порятунок собаки почав нагадувати казку “Ріпка”. Лалу тримав за ноги Фелікс, а Фелікса — ще один чоловік. Зрештою дівчина знайшла Потапа. Лала витягла пса на поверхню, переконавшись, що він дихає. Четверолапого понесли до машини. Жінка, яка звернулася до активістів, весь час була поруч, плачучи, коли дізналася, що після лікування Потап не повернеться до їхнього двору.
– Ну як повернеться? Прийдіть до тями! Куди повертатися? Ви самі тут що робите? — не витримала Лала. Таке пояснення ніби повернуло жінку до реальності, і вона на прощання ніжно погладила Потапа по закривавленій спині.
ЩОМІСЯЦЯ — 500 ВРЯТОВАНИХ ЖИТТІВ
Лала запропонувала показати нам пункт стабілізації для тварин, який функціонує в Краматорську. По дорозі вона розповіла про свою волонтерську організацію.
– Ми називаємося “12 вартових”. Ми займаємося евакуацією, лікуванням та порятунком тварин із зон бойових дій, і не тільки. У нас ветеринарно-рятувальна команда. Ми також проводимо масові стерилізації безпритульних тварин. Зазвичай з нами працює команда лікарів, але через постійні обстріли вони зараз зайняті в Ізюмі. На стабпункті в Краматорську наразі працює лікар із місцевої державної ветеринарної клініки, яка давно закрита, — розповіла дорогою Лала.
На запитання, скільки людей зараз працює разом з нею на Донеччині, вона тихо відповіла, що їх четверо.
– Ми вивозимо до 500 тварин щомісяця. Хтось із чотирилапих повертається до своїх родин, які подавали заявки на евакуацію, хтось потрапляє до інших кураторів. 30–40% з урятованих залишаються під нашою опікою. Ми займаємося повним циклом порятунку: від евакуації до прилаштування, — зазначила Лала.
Лала
За словами дівчини, останнім часом активісти допомагають і в пошуку житла для людей, які під час евакуації забирають тварин із собою.
– Це невидима катастрофа, притулки переповнені. Дуже багато покинутих тварин, бо їх не дозволяють брати до шелтерів. Деякі родини, вимушено залишаючи собаку чи кішку, залишають частину себе. Ми дуже любимо возз’єднувати родини, — сказала Лала.
ПОВЕРНУТИ РОДИНИ ТА ПРИДБАТИ ПАЛЬНЕ
Вона додала, що пам’ятає кожну евакуацію.
– Ми вже не можемо плакати. Забирали з Дружківки собаку, яку власники залишили замкненою. Вівчарка була без їжі та води приблизно 2 тижні. У будинок влучив КАБ, і вона не могла врятуватися сама через слабкість. Собаці було 14 років, ми її вивезли і вилікували. Так ми ще й родину для цієї старенької знайшли! Вона зараз живе абсолютно щасливо, — поділилася активістка.
Вона також пригадала порятунок іншого пса, заявку на евакуацію якого скасували в останні хвилини перед виїздом команди.
– Люди виїхали до Полтави, облаштувалися там і попросили привезти їм собаку. А потім зателефонували та скасували заявку — їхній орендодавець заборонив брати тварину. Але ми все одно вивезли собаку, взяли на перетримку і повідомили господарів, що тварина жива і чекає на них, що в них достатньо часу, щоб узгодити всі питання. І от буквально днями ми відвезли собаку до Полтави. Диво? Ні, просто ми вирішили складну проблему, — розповіла Лала.
Що вас підтримує, запитали ми її.
– Та нічого мене не підтримує! Радію, коли мені вистачає на пальне. Більше в мене немає жодних моральних рефлексій. І за це я люблю Донбас. Він не залишає тобі часу на балачки. Можливо, ми вже вигоріли, але тут зупинитися неможливо. Коли тобі телефонують люди зі своїми проблемами, ти просто робиш і шукаєш вихід. Бо всі місця в притулках вичерпалися ще 10 тисяч собак тому, і чотирилапі тут ледве виживають, — зазначила Лала.
Вона додала, що на Донбасі, крім “12 вартових”, існує багато інших волонтерських спільнот.
– Тут кожна людина, яка залишилася, — волонтер, — сказала Лала.
Тим часом ми приїхали до ветеринарної станції, наша провідниця попросила йти швидше, бо тут постійно літають FPV-дрони. І не тільки. Лала розповіла, що минулої ночі їхня станція зазнала пошкоджень внаслідок ворожого обстрілу. У будівлі пошкоджено дах і стелю. Вікна, як і майже в усіх будівлях міста, давно закриті фанерою.
СПЕЦОПЕРАЦІЯ ДЛЯ ХАСКІ ТА ЇЇ ЦУЦЕНЯТ
На території ми побачили кілька вольєрів. Зараз тут утримується 15 собак, разом з урятованим Потапом їх відправлять до Харкова. Активістка зазначила, що всі тварини отримують заспокійливі, бо дуже важко переживають обстріли.
– Це наша нова підопічна Варя, — показала активістка на вольєр з величезним сенбернаром, — її евакуювали з селища, де оголошено обов’язкову евакуацію.
У сусідньому вольєрі перебуває собака, якого військові вивели пішки з Костянтинівки. Він прямує до Львова, до нової родини. Є тут і Мухтар із Дружківки, і Діна з Краматорська. Також на станції знаходиться кішка, яку активісти вивезли з позицій захисників.
Варя
Увагу привертає клітка з двома маленькими цуценятами хаскі. Це Краш і Каліпсо.
– Ми евакуювали з Дружківки їхню маму. Під час огляду лікар помітив, що в неї є молоко. Ми зрозуміли, що десь там залишилися цуценята, і поїхали на пошуки. Це була ціла спецоперація, — розповіла Лала.
Краш і Каліпсо
Маму-хаскі вже прилаштували в родину, наступними будуть малюки, впевнена активістка. Лала спокійно розповідає про Дружківку, але ми вже знаємо, що навіть просто заїзд до цього населеного пункту є неймовірно небезпечним — увесь транспорт є ціллю для FPV-дронів. Про пересування самим містечком можна взагалі не говорити.
Тим часом лікар почав огляд Потапа. Собаку тримає Фелікс. Лала жартує, що у чоловіка є дивовижна властивість — у нього відростають нові руки.
– Він взагалі не обережний. Просто йде до тварини, бере її, залишається без рук, а потім вони в нього відростають, — жартує Лала. Дивлячись на кількість шрамів у чоловіка, чомусь жарт здається не таким вже й жартом.
Фелікс каже, що просто любить тварин. Лала ж додає, що він — людина з великої літери.
– У нього є емпатія. І він нормальна людина, а це ж спільна справа. Це не якесь хобі. Нам теж подобається лежати на дивані, але ж… — зробила паузу Лала.
ТОРНАДО НА СТАБПУНКТІ
Лікарка обробляє рани Потапа, пес вже прокидається. Йому роблять УЗД, щоб переконатися, що внутрішні органи не пошкоджені. Вона зазначає, що в роботі її мотивує Лала.
– Вона як торнадо. Мотиватор номер один. Коли приїжджає — тут усе оживає, крутиться, — говорить Лариса.
Тим часом Лала отримує інформацію від знайомих військових із розвідки, що будівля стабпункту знову перебуває в пріоритетних цілях для обстрілу росіян. Вона вирішує вивозити тварин негайно. Ми допомагаємо чим можемо — переносимо корм в машину, вантажимо інші необхідні речі для пухнастиків. На території справді ніби вирує торнадо. За десять хвилин усі розміщені в клітки, завантажені в автівки і готові до відправки. Прощаємося з Лалою та її підопічними, бажаємо всім знайти нові родини або возз’єднатися з уже наявними. І щоб над їхніми головами більше не дзижчали FPV-дрони та не розривалися снаряди.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок