“`html
Без святкового настрою: як функціонує військовий шпиталь в реаліях мінливого фронту Репортаж 30.12.2025 12:15 Укрінформ Результативність у збереженні життя травмованих військових не залежить від віку лікаря чи його військового рангу – лише від навичок, набутих протягом війни
Команда Запорізького військового шпиталю – це люди з невійськових лікарень, які на початку широкомасштабного вторгнення прийняли рішення вступити до військової медицини. Вони говорять, що тоді не було розуміння, як все повинно працювати, але тепер їхня праця подібна до злагодженого механізму, де кожен – важливий і на своєму місці.
Тут відсутні вихідні та свята. Про Різдвяні чи Новорічні святкування у сімейному колі навіть не думають, оскільки усвідомлюють, що мають бути напоготові цілодобово рятувати травмованих бійців.
Ми відвідали лікарню за декілька днів до Нового року. Відверто кажучи, приємно вразила святкова атмосфера в кожному підрозділі, встановлені у фойє ялинки… За декілька метрів від них, у операційних, медики рятують життя.
З НЕВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ – ДО ВІЙСЬКОВОЇ
У будівлі, де розташовано госпіталь, зробили оновлення, встановили компʼютерний томограф, обладнали приймальню.
– Тут поранених зустрічають всі лікарі та одразу визначають, хто направляється в операційну, хто на діагностику, хто в реанімацію. «Червоні» пацієнти негайно транспортуються до палати інтенсивної терапії. Тут присутня торакальна, судинна хірургія, – пояснює заступниця керівника шпиталю, лікар – молодший науковий працівник Вікторія Турушина.
Вікторія Турушина
Їй 30 років, проте вік тут не має значення.
Вікторія походить з Житомирської області. До Запоріжжя приїхала у 2012 році, студенткою. Згодом почала працювати в лікарні швидкої медичної допомоги.
– Ми там фактично жили. Роботи було багато, в лікарні завжди великий наплив людей з травмами різної важкості. Таким чином ми були добре підготовлені. Проте не мали військової освіти, нічого не розуміли у військовій специфіці. Але з кожним роком ти навчаєшся, якщо маєш здібності, то вони можуть проявитися. У нас всі керівники молоді, ми відходимо від військових понять, що важливо, скільки в тебе «зірочок», скільки років відслужив, яку маєш посаду… Тут більше цінують вміння, знання. Так, ми були «недосвідченими» лікарями, проте ті, хто зміг себе проявити, показали себе. Тут на лідерських якостях багато чого базується. Зрозуміло, що є лікарі, у яких мені є чому повчитися. Моя задача – не перешкоджати, створити можливість працювати в комфортних умовах, захищати від зайвого, – говорить молода керівниця.
Вона зізнається: у 2022 році їм здавалося, що шпиталь відстає від невійськових лікарень.
– Коли у військового лікаря запитують: хто ти насамперед, лікар чи військовий, – повинен відповідати, що військовий. Нас тоді багато перейшло з лікарні швидкої допомоги, ми пішли командою. Мені здавалося, що з військовими буде якось спокійніше в той страшний період, коли почалася велика війна. Ми не носимо військову форму, але кожен з нас знає, що може знадобитися у будь-який час доби і повинен бути тут, виконувати свої обовʼязки. Керівник несе відповідальність за свій особовий склад, це його сімʼя, і він має більше відповідальності, ніж у цивільній медицині, – пояснює Вікторія.
У відповідь на питання про найскладніший для колективу шпиталю рік називає 2023-й. Тоді на фронті був контрнаступ, а тут медики мали найбільшу кількість надходжень поранених. Вона зазначає, що шпиталь на той час був ще невеликим і розширився вже в кінці 2023 року: збільшилися штат і кількість ліжкомісць.
– Ми почали вільніше дихати. У нас були чудові спеціалісти, проте вони поєднували різні функції в одній особі – судинний та торакальний хірург, наприклад. Вони не мали вихідних, постійно приймали поранених і відправляли. У нас було мало місця. Тепер у нас належні відділення, є приміщення для перевдягання персоналу, лікарі бачать своїх пацієнтів. Але саме той період показав, хто здатен стати начальником, повести за собою колектив. Тоді ж і виросли керівники відділень, – відповідає.
Медики здобувають досвід в умовах війни. Усвідомлення особливостей бойової травми прийшло з часом. Вони знають, як це – оперувати, коли ворог обстрілює місто і чути вибухи. Наразі медики мають можливість працювати позмінно, заздалегідь дізнаються, кого до них везуть та скільки, мають час підготуватися.
Вікторія зазначає, що не святкувала Новий рік удома вже тривалий час.
– На війні немає святкових днів чи вихідних. До свят ми зараз ставимося інакше, ніж раніше, – каже.
Вона додає, що лікарня швидкої допомоги колись була любов’ю її життя, але наразі її життя – у військовій службі.
ЯКЩО ТЕБЕ ВИЯВИВ ДРОН, ЦЕ НЕПРИЄМНО
Олександр Жолудєв
Під час нашої розмови, в операційній завершилась операція. У коридорі відділення бачимо начальника травматологічного відділення шпиталю, майора медичної служби Олександра Жолудєва.
«Цукорок»
Просимо його приділити нам трохи часу. Не відмовляє, але пропонує перш за все поговорити з пораненими бійцями. Заходимо в одну з палат, у ній – троє хлопців. Знайомимось. Один з них служить у ССО, має позивний «Цукорок».
– Я солодкого багато споживаю, – пояснює з посмішкою.
– Не схоже, – відповідаю.
– Займаюсь спортом, – каже.
Окрім пристрасті до солодкого, існує інша версія позивного: у війську «цукорок» – це розпізнавач дронів. Чоловік зазнав поранення на Гуляйполі. Цей населений пункт зараз в усіх на слуху. За місто точаться запеклі бої.
– Ворог вже в Гуляйполі, – каже, попереджаючи моє питання.
– Складно було стримувати ворога там? – запитую.
– Їх стримувати нескладно, але в них перевага в дронах. Розумієте, у нас був контакт з росіянами, і якщо ти одразу їх не ліквідуєш, то вони передають по рації – і прилітає дрон, мінометка. У них перевага в повітрі, багато дронів, і ти нічого не можеш зробити, – пояснює.
Разом з побратимами вони знаходились в будинку, в який влучив FPV-дрон.
– Будинок зруйнувався. Ми вибралися, і тут ще один FPV, потім ще три. У мене зламана ключиця, слух погіршився, – розповідає.
Боєць говорить, що зараз війна – це переважно FPV, «мавіки»…
– Якщо тебе виявив дрон, то це недобре. Коли мене поранило, витягли з-під завалів, і я з групою зміг добігти до укриття. Але коли ми зайшли, дрони почали атакувати укриття. Ось це страшно. Проте ракета чи дрон можуть прилетіти будь-куди, – говорить.
Він розповів, що йому довелось йти 10 км з затампонованими ногами. Щоб не наражати на небезпеку групу, він йшов.
– У нас так заведено. Якби мене тягли, то могли б не вийти всі. Гадаю, ще довго буду на відновленні. Пощастило, що була фугасна вибухова речовина, осколки були б гірші. Ну, дякувати Богу, всі вижили, – додає.
РОБОТА, ЯКУ НЕМОЖЛИВО ЗУПИНИТИ
Залишаємо палату, оскільки розуміємо, що хлопцям потрібно відпочити. Крім того, до них мали приїхати родичі, тому вирішуємо не заважати.
Олександр Жолудєв
В ординаторській вже чекав Олександр Жолудєв. Він один з тих лікарів, які перейшли в госпіталь з цивільної лікарні на початку широкомасштабної війни.
– Це моє рішення, я зрозумів, що в госпіталі більше потрібний. Не пошкодував про це жодного разу. Я закінчував військово-медичний факультет свого часу. Звісно, у 2007 році хто думав про війну? Україна розвивалася. Але коли війна почалась, одразу зрозумів, що повинен бути тут, – говорить.
Він підтверджує слова Вікторії про те, що у 2023–2024 роках 99 відсотків поранень були осколковими. Тоді активно діяла ворожа артилерія, летіли КАБи. Зараз переважають кульові поранення та дронові. За його словами, кульові свідчать про те, що лінія фронту рухається, відбувається багато міських боїв. Але хлопці тримають фронт. Щодо дронів, то вони ускладнюють роботу як медикам, так і військовим.
– Ще декілька хвилин тому ви були в операційній. Скільки операцій за добу проводите? – запитую.
– Ось, наприклад, вчора я був на чергуванні, 12 операцій провів. Ми вже звикли до такого графіку. Так, нам важко, але хлопцям на фронті ще складніше. Ми тут для того, щоб вони швидше стали на ноги, відновили боєздатність, – каже.
Він додає, що зараз працювати стало важче, оскільки військова ситуація на Запорізькому напрямку змінилася. Для самого Запоріжжя зараз складний період – у місто залітають FPV-дрони, обстрілюють РСЗВ.
– Коли працюєш в операційній і починається атака, ти не залишиш пацієнта, операцію не зупиниш, – ділиться.
Він, як і інші його колеги з шпиталю, каже, що медики стали більш обізнані. На те, щоб навчити одного травматолога, хірурга чи чудову професійну медичну сестру, потрібно багато часу. Зараз вони чітко знають, що робити, як оперувати, куди евакуювати.
– Те, що зараз святкові дні – Різдво, Новий рік, – відчуваєте?
– Чесно кажучи? Святкового настрою не відчувається зовсім.
БАЧИТИ ПОРАНЕНИХ БІЙЦІВ ДОСІ СКЛАДНО
Його колеги з відділення анестезіології, реанімації, інтенсивної терапії кажуть, що через специфіку роботи в шпиталі проводять часу більше, ніж зі своїми сім’ями. Тому тут вони не просто колеги, а друзі, посестри та побратими.
Микола Шевченко
Старший ординатор відділення, майор медичної служби Микола Шевченко приєднався до служби в шпиталі після закінчення інтернатури у 2022 році.
– Відразу мобілізувався, не йдучи в цивільну медицину. Відчував, що треба брати участь у захисті. Мої друзі вже служили, ми підтримували зв’язок. Навіть більше, думки про армію були ще раніше. У мене дідусь військовий, і він виховував мене в мілітарному дусі, – говорить Микола.
Студентом він думав, що працюватиме анестезіологом в обласній лікарні, адже там був медбратом-анестезистом.
Йому досі важко бачити травмованих бійців. Каже, що час минає, а він переживати за кожного з них не перестає.
Згадує бійців, які потрапили до них з важкими травмами.
– Хлопці три місяці виходили з позицій, поранені. Це унікально. Нам траплялися різні, але я такого ще не бачив. Вони три місяці – за допомогою своїх підрозділів, які їх вели дронами, скидали їм продукти, медичні засоби, – виходили з оточення, – розповідає.
Те, що сьогодні багато уваги приділяється тактичній медицині, зокрема і під час військової підготовки, зменшує медикам обсяг роботи.
– Якісно надана первинна допомога зменшує важкість стану на момент надходження до нас. Зараз військові вміють зупинити кровотечі, затампонувати рани, – додає.
ЗІ ЗЛАМАНИМИ НОГАМИ 10 ГОДИН ПОВЗ ДО СВОЇХ
У госпіталі познайомилися також із бійцем на позивний «Аптека».
«Аптека»
Він – бойовий медик, разом із побратимами вивозив пораненого, коли наїхали на міну квадроциклом. Водій екіпажу та хлопець, якого евакуювали, загинули на місці. Це сталося на Гуляйпільському напрямку цього місяця.
«Аптека» отримав поранення в шию та ногу.
– У шию осколки влучили, відчув, що кров тече, ноги зламані, думав, що не виживу. Врятували сила волі й місце, де сховався. Я повз 10 годин до наших позицій. У темряві, але з рацією – і командир на звʼязку був постійно. Він мені говорив, куди рухатися. Головне було – доповзти. Дрони ворожі постійно літають. Вони все бачать і не дають ні вивозити поранених, ні заходити. Скидають боєприпаси, а через 5–7 хвилин повертаються, знову і знову, – розповідає.
На шиї видно зашиту рану, проте він не перестає дякувати лікарям за те, що врятували ногу й зараз лікують стопу, щоб міг нормально ходити.
– Мені пощастило, плюс сила волі та духу. Я коли побачив евак, то й ноги ніби почали мене боліти, – каже.
* * *
Більшість медиків шпиталю не знають, чи планують повертатися до цивільної медицини.
– Бійці роблять все для нас, а ми – для них. Що буде далі?.. Далі буде видно, – кажуть.
Більше наших фото можливо придбати тут.
Медики Новий рік Лікарня Військові Запоріжжя Війна з Росією “`