Безпілотний катер Barracuda: команда однодумців і штучний інтелект Звіт 02.04.2026 14:48 Укрінформ «Хижа риба-камікадзе», керована на дистанції до 20 тис. км, має на борту до 300 кг вибухових речовин
Баракуда, відома також як сфірена або морська щука – це рід великих, хижих риб. Вони славляться власною агресивністю та прудкістю, мають чудовий зір і здатні споживати навіть риб-голкобрюхів, чиєї отрути достатньо, щоб умертвити 30 дорослих осіб. Саме за цими засадами функціонують безпілотні катери українського виробництва, котрі самотужки розробили та ввели в дію воїни однойменного спецпідрозділу, що перебуває у підпорядкуванні 40-ї окремої бригади морської піхоти 30-го корпусу морської піхоти.
Модульна структура катера дозволяє монтувати різноманітні типи озброєння – від значних мін до гранатометних установок. Це є зброя, сконструйована для того, щоб проникати в місця, де її ніхто не очікує, і звідки немає повернення.
Кореспонденти Укрінформу відвідали випробування унікального безпілотного катера Barracuda на Півдні України.
ЦЕ РІВНОЗНАЧНО ВИБУХУ П’ЯТИ «ШАХЕДІВ»
Хоча ми прибули на місце проведення тестів рано вранці, у підрозділі вже кипіла робота – бійці готувалися до нового завдання. Ми за ними спостерігали: дії відточені та скоординовані, а під час роботи хлопці ще й умудрялися жартувати, тому атмосфера була дуже доброзичливою. До нас підійшов ставний молодий чоловік. Це командир підрозділу «Баракуда» з позивним «Коп». Раніше він обіймав чільну посаду в поліції, але у перший день війни пішов добровольцем до ЗСУ.
«Коп»
– Катери застосовуємо як камікадзе. На щастя, ми досягли того, що подібні завдання вже виконують роботи, а не люди. Катери з місії не повертаються, це ворожий тил – щоразу використовуємо нову техніку, – розповідає «Коп».
За словами командира підрозділу, перевага Barracuda полягає в тому, що цим катером можливо управляти на дистанції до 20 тисяч кілометрів. Тобто пілот перебуває зовсім в іншому місці. Катер несе на собі вибухові пристрої, може транспортувати різноманітні види озброєння, в тому числі FPV-дрони. У БЕК інтегрований штучний інтелект, а ще сучасні системи стеження і дистанційного управління. Вони зводять до мінімуму ризик здійснення помилок і забезпечують надійний рух за будь-яких погодних умов. Швидкість катера досягає 100 км на годину, крім того, він обладнаний камерою.
– Це все дистанційно стріляє, вибухає, злітає з нього і знищує супротивника, – посміхається «Коп».
Просимо командира згадати «найбільш вражаючий» випадок успішного застосування катера.
– Кожен випадок – яскравий. Неодноразово вражали особові склади ворога та техніку. Катер несе на собі до 300 кг вибухівки – це завжди видовищно. Це те саме, що вибух п’яти «шахедів», – жартує чоловік.
КОЛИ СТУПИВ НА БЕРЕГ, ХОТІВ ЦІЛУВАТИ ЗЕМЛЮ
Команда катера – це ціла група. До неї входять штурман, який досконало знає водні шляхи та вміло обходить ворожі засоби радіоелектронної боротьби. Також у команді є другий пілот, особи, відповідальні за оснащення катера вибухівкою, та група вогневого прикриття.
– Для управління катером потрібно брати до уваги велику кількість факторів, це складний і відповідальний процес. Це серйозна річ, яка серйозно заряджена і має дістатися туди, куди потрібно. Підготовка пілотів відбувається дуже ретельно. Сподіваюся, в майбутньому пілотуванню такими катерами навчатимуть на тренажерах. А зараз тренуємося, як сьогодні, – говорить «Коп».
Він зазначає, що досі не спостерігали техніку, аналогічну до цієї, на озброєнні в росіян.
Також командир підкреслює, що в підрозділі зібралися виключно однодумці, «випадкових» людей тут не буває.
– У нас закритий підрозділ. Ми всі товариші. У минулому – бізнесмени, поліцейські… – розповідає він.
Тепер вже з усмішкою «Коп» згадує перші БЕКи, які конструювали в підрозділі.
– Півтора року тому, коли ми тільки почали працювати над створенням безпілотних катерів, і в наш успіх ніхто не вірив, один з перших катерів вирушив на позиції ворога – і ми втратили з ним зв’язок. Він затих неподалік від позицій противника. На створення іншого на той час у нас пішло б десь два місяці, до того ж ми не бажали втрачати катер з вибухівкою. Ми з побратимом вирішили поплисти за ним на гідроциклі. Виїхали ввечері, дісталися «баракуди» і на тросах потягли катер за собою. Але заглох і наш гідроцикл. Ми просиділи у воді майже всю ніч, течією нас почало відносити до ворожого берега – і тоді я вже попрощався з життям. Такої темної води не бачив ніколи, водночас ніколи ще не відчував себе настільки безпорадним. Дивилися в небо, щоб не прилетів дрон. Було весело… Проте якимось дивом мій товариш все ж таки завів гідроцикл, і ми повернулися живими. Коли я ступив на берег, хотів цілувати землю, – згадує «Коп».
Питаємо чоловіка, що додає йому сил у війську.
– П’ятий рік війни. Потрібно просто звикнути, що вона є. Слід жити в тих реаліях, які маємо. Я навіть не розмірковую, чим займатимусь після війни. Наразі воюємо, – каже «Коп».
ДЕСЯТЬ ГОДИН ЗА ПУЛЬТОМ КЕРУВАННЯ
Тим часом до командира підходить усміхнений боєць з дуже втомленими очима, просить цигарку і представляється – його звати Макс. Хлопці, які стоять поруч, додають, що він «Божевільний Макс», як герой однойменного постапокаліптичного фільму. Запитуємо, в чому полягає «божевілля».
Макс
– Трапляється інколи. Не боюся нічого під час бойових дій, – усміхається він.
Макс – пілот БЕКів Barracuda.
– Катер розташований за багато кілометрів від пункту керування. В принципі, його дальність нічим не лімітована, за винятком палива. Для кожної місії обираємо його відповідну кількість, – продовжує Макс розповідь про техніку.
За його словами, найдовше за пультом управління він провів десять годин.
– Інколи, коли трапляються напружені миті, і ти врешті-решт доходиш до кінцевої точки, виконуєш завдання, навіть тиск підвищується. Адреналін – шалений. Загалом, коли мета досягнута, кожен випадок – незабутній. Отримуєш колосальне задоволення, коли завершуєш місію, – говорить він.
Захисник пам’ятає свій перший виїзд.
– Хвилювалися за все. Перший катер ми зібрали самі «на колінах». Там човен взяли, там волонтери двигун принесли… Боялися, що втратимо зв’язок. А тепер – все на автоматизмі, навички відточені, – розповідає хлопець.
У ЗСУ Макс півтора року. Каже, дуже цінує підтримку рідних, а надихає його маленька донька.
– Вони багато чого не знають. Трапляється, що я на завданні і не можу відповісти, тоді дружина дуже переживає. Коли передзвонюю – заспокоюю їх. Моїй донечці зараз три з половиною роки, бачимося нечасто. Дуже сумують. Її слово «татусю» зігріває душу найбільше. Мені є за що воювати, є куди розвиватися, у мене на майбутнє великі плани, – каже він.
Також ми поспілкувалися з Костянтином з вогневої групи прикриття.
– Під час спуску БЕКа на воду ми прикриваємо небо з рушницями. Якщо у БЕК влучить ворожий дрон, нас впізнаватимуть за ДНК. Працюємо так, щоб максимально швидко спустити катер на воду, – говорить він.
Цікавимося, чи не страшно прикривати об’єкт, споряджений 300 кг вибухівки.
– Я воюю з 2022 року. І в піхоті побував, і в спецназі. Багато чого побачив на війні. Ізюмський, Бахмутський напрямки. Страх завжди є, а також прагнення побачити завтрашній день, а як воно буде – хвилювань немає, – розповідає він.
ДИРЕКТОР ЦВИНТАРЯ З ПОЧУТТЯМ ГУМОРУ
До війни Костянтин працював директором цвинтаря. Також тренував дітей та дорослих у вільній боротьбі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, без вагань пішов до війська.
– Це було моє рішення. У мене життя, як Бейрут, було до війни, тому у війну я легко увійшов і без вагань, – каже він.
Найстрашніше, що пережив на війні, – бої за Соледар.
– «Вагнерівці» нас у Соледарі намагалися взяти в кільце. У полон потрапити було страшніше, ніж загинути. Я вирішив, що або виберусь звідти, або піду у вічність. Виїхав без жодної подряпини, – розповідає він.
Оптимізм для чоловіка – життєва позиція. Під час розмови він постійно сміється та жартує. Каже, що стійкий характер допомагає проходити випробування на війні.
– Я дуже щасливий, коли ми виконуємо місію. Мої батьки були в окупації, і я не знав, чи живі вони, чи ні. Сам я був на лінії зіткнення, там мене щодня хотіли вбити. І я радий відправляти до Кобзона його російських шанувальників, – каже Костянтин.
ЯК ДЕРЕВ’ЯНЕ КОРИТО З МОТОРЧИКОМ ЗІРВАЛО НАСТУП РОСІЯН
До розмови приєднується боєць підрозділу «Капітан». Він розповідає, що під час першої зустрічі російських окупантів з БЕКом підрозділу вдалося зірвати наступ загарбників.
– Це було півтора року тому. Ми тоді мали дерев’яне корито з моторчиком, і ним зірвали наступ росіян у дельті Дніпра. Підірвали вибухівку в місці скупчення їхньої техніки та особового складу. Потім ми ще тиждень перехоплювали розмови росіян, де вони жалілися, що не вийдуть на воду, тому що бояться зіткнутися з такою штукою. Тоді й усвідомили, що ми на правильному шляху, – згадує «Капітан».
Чоловік мав власний бізнес, а коли почалася війна, став до лав ЗСУ.
– У будинку, де проживали мої діти, в перші дні з’явилися пробоїни від касетних снарядів. Я не вагався у своєму виборі. Це не ми до них прийшли. Ось якби мене запросили до них сходити, я б задумався. Але я спав вдома, нікого не запрошував і не хотів цієї війни, вона сама до мене завітала. Вибір очевидний, – зазначає він.
«Капітан» наголошує, що найвагоміша мотивація для нього – те, що його дім та могили його пращурів – на українській землі. І він ніколи не віддасть їх ворогові.
***
У цій війні перемагає не лише сила, але й винахідливість. «Баракуда» – це про людей, які змогли трансформувати ідею на зброю, що змінює хід подій. І доки вони працюють, ворог не може почуватися у безпеці навіть там, де ще вчора вважав себе недосяжним.
Фото Ніни Ляшонок
ЗСУ Військові Морпіхи Війна з Росією катер РЕБ FPV-дрон