33 роки ЗСУ: від мільйонної армії – до знову мільйонної армії 06.12.2024 08:00 Укрінформ Новітня історія українського війська – це вражаючий шлях трансформації та звитяг. Головний його підсумок: 91,5% українців довіряють своїй армії!
6 грудня відзначається День Збройних сил України – свято істинної звитяги, мужності та героїзму. За 33 роки своєї новітньої історії українська армія пройшла шлях від глибокого занепаду до стрімкого відродження в умовах війни. Які зміни відбувалися в ЗСУ від здобуття Незалежності до сьогоднішніх днів – у матеріалі Укрінформу.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України розпочати створення Збройних Сил України». Фактично цим документом було започатковано будівництво ЗСУ як необхідного інституту держави. А 6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі парламенту першим склав міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов.
У розповіді для AрміяInform, перший міністр оборони України Костянтин Морозов згадував:
«Москва розраховувала зберегти єдиною радянську армію як останню спробу збереження хоч якоїсь форми Союзу. Для цього вона вживала безліч заходів: нав’язливо погоджувала з нами спільні завдання, систему призову і комплектування, освіти, зв’язку, забезпечення тощо. Коли там усвідомили незворотність української політики, почалися пограбування складських запасів матеріальних засобів. У той же час у військах розгорнули шалену пропагандистську кампанію проти української присяги, активувалися сили протидії створенню нашої власної армії.
З’являлися антиукраїнські громадські організації, у тому числі і серед нелояльних офіцерів. Це були серйозні виклики для України, зокрема пов’язані й з ризиками втратити щойно проголошену незалежність. Міноборони лише почало формуватися документально і жодних сил і засобів протидіяти не мало. Достатньо сказати, що протягом чотирьох місяців (вересень-грудень) 1991 року я був єдиним офіційно призначеним у Міністерстві оборони і Збройних силах України. Ми з добровольцями наполегливо готували масштабну операцію з приведення особового складу до української присяги. Була потрібна допомога з представництвом у всіх регіонах. Нашими першими і безумовними союзниками були депутати зі складу Народної ради у парламенті, кадрові і колишні військовослужбовці Спілки офіцерів України. Нас підтримували активістки Організації солдатських матерів, патріотичні громадяни по всій Україні.
Багато підтримки і допомоги ми відчували від кадрових офіцерів і прапорщиків, які прийняли для себе незалежну Україну. Вони викривали випадки вивезення майна, саботажу законодавства і рішень українського уряду та інформували нас. Ми вживали здебільшого інформаційних і попереджувальних заходів лише силами тих же добровольців. Однак цих зусиль було недостатньо, адже проти нас діяла армада антиукраїнських сил, керованих з Кремля. Особливо антиукраїнська істерія розігрувалась на ЧФ у Криму. Протягом перших місяців існувала реальна загроза застосування зброї. Ситуація почала докорінно змінюватись від січня 1992 року, коли у військах розпочалося масове складання офіцерами української присяги. Вже до травня Україна мала основу власної Армії».
1991-1996: БАГАТА СПАДКОЄМИЦЯ НЕ ЗНАЄ НАЩО ЇЙ БАГАТСТВО
На момент розвалу Радянського Союзу на території України опинилася четверта за розміром армія в світі, а також колосальні запаси озброєння і військової техніки. Чисельність війська нараховувала близько 980 тисяч осіб. Під юрисдикцію України перейшли 21 дивізія (14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські), 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин), 1 бригада спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, чотири повітряні армії (близько 1500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Найкраще озброєні і навчені частини з центральної Європи відводилися на територію саме України. Ба більше, під контролем молодої держави перебували близько 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї та 176 міжконтинентальних балістичних ракет.
Українська армія зразка ранніх 90-х
Така кількість особового складу, техніки і озброєння за визначенням тодішніх реалій була надмірною. Зовнішній тиск, фінансові проблеми спонукали Україну відмовитися від ядерної зброї, розпродати військове майно та провести масштабне скорочення армії. Як це робилося? Це вже питання досвіду, якого ще не було, його потрібно було набратися.
У червні 1992 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі. Відповідно до нього слід було зменшити кількість танків на 5300 одиниць, бойових броньованих машин – на 2400 одиниць, бойових літаків – на 477 одиниць.
Українська армія зразка ранніх 90-х
Одним з перших спільних концептуальних документів Кабінету Міністрів України та комісії Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки, що був ухвалений постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року № 1659-XII стала Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України. В її основу вже тоді були закладені два принципи: без’ядерний статус держави і зобов’язання не входити до будь-якого військового блоку. Таке рішення на догоду і Сходу, і Заходу у підходах до будівництва армії та її спрямування стало характерною ознакою всього непростого процесу аж до весни 2014 року.
Втім, упродовж 1991-1996 рр., незважаючи на різноманітні труднощі, були закладені основи Збройних сил України, створена система військового управління, розпочалось приведення військового механізму держави у відповідність до нових геополітичних умов.
Однак виконання низки важливих заходів було неможливим і через зростаючі економічні дисбаланси, і через відсутність геополітичної визначеності в українських верхах.
1997–2005: СКОРОЧЕННЯ З ПЕРЕВИКОНАННЯМ
Початком нового етапу військового будівництва в Україні стало затвердження у січні 1997 р. Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року, затверджені Положення «Про Міністерство оборони України» та «Про Генеральний штаб Збройних Сил України». Це стало важливим імпульсом у становленні демократичного цивільного контролю над оборонною сферою.
Військово-політичне керівництво вкотре вдалося до кореляції напрямів розбудови ЗСУ та окреслило нові перспективи модернізації зразків озброєння та військової техніки. Однак в умовах хронічного недофінансування все це було не більш як декларацією про наміри. Втім певні зміни все-таки відбулися.
Підготовка до параду Дня незалежності / 1999 рік
У 1998 році через запровадження нової системи військово-адміністративного розподілу території України військові округи перетворено на оперативні командування – оперативно-стратегічні об’єднання, призначені для виконання у мирний та у воєнний час оперативних, мобілізаційних завдань і завдань територіальної оборони у встановлених для них межах, а також технічного, тилового, медичного та інших видів забезпечення військ (сил), що знаходяться на їх територіях, незалежно від відомчої підпорядкованості. На початку 1999 р. здійснено перехід на нову систему тилового забезпечення за територіальним принципом. Це дозволило уніфікувати і скоротити кількість тилових структур, забезпечити інтеграцію ресурсів, сил і засобів тилу, комплексне та ефективне їх використання в інтересах усіх структур Збройних сил України.
Источник: www.ukrinform.ua
