Нещодавнє масове вторгнення мігрантів до іспанського міста Сеута, анклаву на півночі Африки, шокувало європейські політичні еліти. Картина, як прибульці з іншого континенту проникають до ЄС через Іспанію та з’являються на вулицях європейських міст, викликає хаос, додаткове навантаження на соціальну сферу, суспільне обурення та зростання рейтингів ультраправих. Реакція європейських лідерів цього разу була жорсткою, далекою від толерантної гостинності, що межує із самогубством.
Хоча прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес відкидає звинувачення у провокуванні міграційної кризи, політика його лівого уряду могла опосередковано сприяти напливу охочих потрапити до ЄС. На тлі загальноєвропейського тренду до посилення протидії нелегальній міграції, Мадрид видається винятком, створюючи ефект магніту для мігрантів. У січні уряд Санчеса запустив програму надзвичайної легалізації, за якою близько 1,2 мільйона нелегалів подали заявки на отримання дозволу на проживання та роботу.
Свій внесок у міграційну кризу зробив Верховний суд Іспанії, який заборонив спрощену процедуру негайного повернення мігрантів, які прибули морем. Пізніше Санчес стверджував, що це судове рішення було спотворене та використане мафіозними структурами як неофіційне запрошення. Ще одне рішення суду скасувало можливість відмови у легалізації членів сімей мігрантів лише через судимість заявника.
Загалом, проміграційна риторика уряду Санчеса відрізняється від жорсткого курсу більшості європейських країн. Іспанський прем’єр неодноразово наголошував, що міграція сприяє зростанню економіки та вирішує демографічну проблему старіння населення. Він стверджував, що масова легалізація виводить людей з тіні та дозволяє їм платити податки. Минулого року Санчес заявляв, що 94% мігрантів прибуває до Іспанії легально, приваблені економічним успіхом країни, а нелегальні перетини кордону різко скоротилися.
Однак іспанська опозиція налаштована менш оптимістично. Політики вказують на те, що адміністративні рішення уряду та судові інтерпретації фактично блокують систему ефективного повернення нелегалів. Лідер Народної партії Альберто Нуньєс Фейхоо та керівник партії VOX Сантьяго Абаскаль вважають міграційну політику Санчеса безвідповідальною. На думку Фейхоо, масова легалізація нелегалів стимулювала нові хвилі мігрантів і стала причиною кризи в Сеуті. Абаскаль називає події “вторгненням” та проводить паралелі між нелегальною міграцією та зростанням злочинності, звинувачуючи Санчеса у зраді.
Міграційна криза на кордоні з Марокко викликала різку реакцію європейських політиків. У серпні 22 лідери країн ЄС, ініційовані прем’єр-міністрами Італії та Данії, підписали лист з претензіями до Мадрида. Вони наголосили на неприпустимості неконтрольованих масових перетинів та інструменталізації міграції, що може створити враження можливості незаконного в’їзду до ЄС, заохочуючи подальші спроби та підриваючи довіру до спільної міграційної політики.
Педро Санчес назвав реакцію партнерів “егоїстичною, поляризаційною та незаконною”, стверджуючи, що вона ґрунтується на упередженнях та дезінформації. Він запевнив, що контроль над кордоном було відновлено, і майже всіх мігрантів повернуто до Марокко. Однак, на кінець серпня в Сеуті залишалося від 5 до 11 тисяч мігрантів, значна частина яких – неповнолітні. У місті відбулися масові демонстрації та сутички, а населення нарікає на відсутність безпеки та байдужість центральної влади.
Санчес викликає незадоволення не лише у європейських лідерів. Президент США Дональд Трамп також критикував його за відмову Іспанії збільшити витрати на оборону до 5% ВВП, цільового показника НАТО. Трамп називав Іспанію “жахливою країною” та погрожував торговельними обмеженнями. Він навіть запропонував виключити Іспанію з НАТО через її недостатні витрати на оборону.
Витрати Іспанії на оборону давно не відповідають стандартам НАТО. У 2024 році військовий бюджет становив приблизно 17,2 мільярда євро (1,24% ВВП), найнижчий показник серед членів Альянсу. Іспанія була єдиною країною, яка відмовилася взяти на себе зобов’язання витрачати 5% ВВП до 2035 року, домігшись винятку та заявивши про намір спрямувати на військові цілі близько 2,1% ВВП. Санчес наголосив, що його уряд не збирається жертвувати “державою загального добробуту” заради збільшення військових витрат, вважаючи вимоги НАТО необґрунтованими та надмірними.
Пацифістська позиція Санчеса частково зумовлена необхідністю враховувати думку його ліворадикальних партнерів по коаліції. Багато членів НАТО вважають його аргументи непереконливими, ставлячи під сумнів концепцію солідарності та справедливості, коли окремі країни самостійно визначають свої оборонні витрати, нехтуючи загальними домовленостями. Це створює прецедент та послаблює довіру між союзниками.
Ще однією причиною непорозумінь між США та Іспанією стала війна з Іраном. У березні 2026 року уряд Санчеса відмовився надати США дозвіл на використання баз Рота та Морон для операцій проти Ірану. Хоча інші європейські країни теж не підтримували військову агресію, позиція Іспанії була особливо різкою. Санчес заявив, що дії Вашингтона та Єрусалиму виходять за межі міжнародного права і нагадують військову інтервенцію.
Це викликало гнів Трампа, який пригрозив розірвати торговельні відносини та ввести мита на іспанські товари. Санчес відповів, що Іспанія не буде співучасницею конфлікту через страх помсти, але підкреслив, що залишається надійним партнером США у всіх інших місіях Альянсу.
Нонконформізм Педро Санчеса може подобатися частині електорату, але більшість іспанців втомилися від його керівництва. Опитування громадської думки свідчать про неминучу поразку лівих сил на парламентських виборах наступного року. Політика Санчеса дратує не лише європейців, а й самих іспанців. Хаотичні дії уряду, корупційні скандали та дефіцит довіри тягнуть на дно “головного нонконформіста Європи”. Поразка Санчеса та перемога правих сил, ймовірно, змінять позицію Мадрида щодо міграції та захисту кордонів, а також покращать взаєморозуміння Іспанії з союзниками по НАТО.