Можливості Росії вести війну залежать від її спроможності фінансувати цей конфлікт. Від початку агресії РФ наші партнери запроваджують санкції, а Збройні сили України завдають ударів по російській економіці. З кожним роком дегенеративні тенденції та ентропія в системі наростають. Попри це, Путін заявляє про готовність воювати ще 20 років. Який актуальний стан російської економіки під санкціями, у кризі та частковій ізоляції, і чого варто очікувати?
З середини 2023 року війна Росії проти України переважно позиційна, коли відносний паритет спроможностей сторін унеможливлює різкі втрати чи звільнення великих площ. Ця війна є конвенційним симетричним конфліктом технологічно близьких держав, оскільки очевидну незіставність, наприклад, кількості населення чи фіскальних ресурсів компенсує, хоч і не в повному обсязі, допомога партнерів України. Тож, як і чимало схожих за характеристиками конфліктів: Громадянська війна у США, Перша світова, Ірано-іракська, навіть Холодна — війна України й Росії стала протистоянням економік.
Якщо українська економіка може розраховувати на значну підтримку Заходу, то російській подібна опція недоступна — Пекін, очевидно, не готовий виступати донором. Враховуючи небажання Кремля йти на мир, можемо стверджувати, що війна триватиме, доки Москва здатна акумулювати на неї кошти. Однак цей час обмежений, оскільки в самій економіці Росії є серйозні проблеми, які лише загострюватимуться.
Федеральний бюджет: дефіцит прогресує
Федеральний бюджет РФ на 2026 рік передбачав надходження 40,27 трлн рублів і видатки 44,06 трлн. Уряд Росії заклав плановий річний дефіцит у розмірі 3,8 трлн рублів, або 1,6 % ВВП. Однак цей проєкт складали за інших, кращих, макроекономічних і військово-політичних обставин, тому виконати його неможливо. Запланованого на рік обсягу дефіциту досягли трохи більше ніж за два місяці, а пік дефіциту, 6 трлн рублів, припав на травень, після чого знизився в червні до 5,7 трлн.
За оцінками Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування (ЦМАКП), близького до Кремля, виконання бюджету 2026 року можна очікувати з дефіцитом у 7 трлн, або 3 % ВВП, що в 1,5 раза перевищує оновлений плановий показник річного дефіциту 4,8 трлн. Це консервативна оцінка, оскільки негативні явища в економіці РФ прогресують, а посилення «війни міст» збільшує ймовірність непередбачених витрат.
План дефіциту перевищили, бо бюджет недоотримав надходжень, у першу чергу нафтогазових на початку року, коли Urals продавали суттєво дешевше від закладеної в кошторисі ціни 59 доларів США. Це не вдалося компенсувати податковими надходженнями, які набувають все більшого значення на тлі зумовленої українськими ударами кризи в російській нафтогазовій сфері — збільшення ставок ПДФО, податку на прибуток підприємств (ППП), зниження порогу сплати ПДВ для бізнесу та збільшення ставок різних зборів.
Нафта Urals потребує ремарки: її реальна ціна від початку вторгнення не відповідає ринковій — санкції й удари суттєво звузили коло можливих імпортерів і логістичні шляхи, відтак покупці часто отримують нафту з дисконтом 8–15 доларів за барель.
Від побитих шибок до згорілих НПЗ: як українські дрони виставили Росії рахунок за роки війни
10 червня 2026 року Державна Дума РФ ухвалила поправки до бюджетного кодексу, які надали уряду Росії право нарощувати дефіцит бюджету понад плановий без оголошення, куди спрямують ці кошти. При цьому Міністерство фінансів відтепер зможе залучати новий внутрішній борг понад визначений бюджетом ліміт.
Фактично з червня уряд РФ отримав карт-бланш на нарощування дефіциту й боргу згідно з власними потребами й без жодного контролю з боку Думи. Обмеженням виступають лише залишки коштів у бюджетних фондах. Очевидно, що витрати зумовлені передусім воєнними чи супутніми видатками. Сам факт подібного рішення вказує, що Мінфін як мінімум допускає подальше збільшення боргу.
Державний борг Росії
Останні роки наочно демонструють, що владна система РФ жорстко зав’язана на рішеннях особисто Путіна. Тому допоки він хоче вести війну, завданням технократичного економічного блоку уряду буде знаходити гроші на «СВО» тут і зараз, за потреби жертвуючи макроекономічною чи фіскальною стабільністю в довгостроковій перспективі, тому що в чинній матриці ухвалення рішень члени уряду, депутати РФ тощо альтернативи не мають.
Це означає, що реальна межа нарощення бюджетного дефіциту й федерального боргу вимірюється виключно обсягом ресурсів, що залишаються в економіці Росії. Державний борг зараз становить близько 20 % від ВВП, що мало. Водночас ставки облігацій федеральної позики (ОФП), на які припадає понад 75 % усього боргу, сягають 15–16 % річних. РФ виплачує на обслуговування боргу до 9 % бюджету, при цьому дохідність довгих ОФП демонструє тренд зростання протягом літа. Сильний рубль роками зменшує вплив нафтогазових доходів.
За нестачі коштів очевидні три варіанти дій: збільшення доходу, зменшення видатків і ефективніше використання наявних коштів. Перша опція недоступна через санкції та удари України по нафтогазовій галузі й ритейлу. Секвестр як федерального, так і регіональних бюджетів, особливо якщо міністр фінансів Сілуанов посилить контроль за останніми, є реальною перспективою. Однак темпи інфляції, прискорені паливною кризою, роблять його лише тимчасовим заходом. Тому уряд РФ братиме кошти на війну з банківської системи й у громадян безпосередньо через ймовірне збільшення податкових ставок і перегляд податкових пільг.
Ліквідна частина Фонду національного добробуту, який роками покривав касову нестачу, скоротилася до 3,4 трлн рублів. Отже, найважливішим інструментом фінансування федерального дефіциту залишатимуться ОФП. Через це Сілуанов і Решетніков, як і великий бізнес з ВПК (чия рентабельність обмежена нормативно, показник рентабельності зараз близько 1,5 %), послідовно тиснуть на ЦБ РФ, щоб він знизив ставку.
З літа 2025 року регулятор знизив облікову ставку з 21 % до 14 %. Проте емісія ОФП чи залучення кредитів для підприємств за такою ціною є надто дорогими. Востаннє ставку знижували радше косметично — на 0,25 %, а подальше зниження не гарантоване через потужний проінфляційний вплив паливної кризи.
Поєднання макроекономічних і військово-політичних факторів створило для економічного блоку РФ ситуацію, коли будь-яка зміна не виправляє поточний стан, а пропонує хіба різні варіанти його погіршення. Підвищити або стабілізувати ставку — це дорогі запозичення на внутрішньому ринку й банкрутства суб’єктів економіки невдовзі.
Якщо ж ЦБ РФ піддасться тиску, то, попри зменшення кредитного тиску на ВПК і регіони, його рішення призведе до загрозливого зростання інфляції в державі загалом, знецінення рубля, а також до відтоку вкладів з банків, що знизить стабільність фінансової системи й додатково розжене інфляцію. Заморозка або часткове обмеження видачі банківських вкладів здатні погасити негативні фінансові ефекти ціною втрати довіри до фінансової системи й національної грошової одиниці.
Отже, обидва варіанти погані, хорошого немає, тому що на російську економіку визначально впливають позаекономічні фактори: війна проти України та супутні санкції. Російський фінансовий блок змушений перенаправляти кошти на підтримку військових дій з інших статей видатків, водночас висмоктує з економіки дедалі більше ліквідності, що торпедує довготривалу стійкість російської економічної моделі заради моментної вигоди. Час працює проти РФ.
Фіскальні реалії за МКАДом
Російська Федерація є спадкоємицею Радянського Союзу в контексті ресурсної централізації. Де-юре федеральний бюджет акумулює близько половини всіх доходів, решта залишається регіонам. Де-факто розподіл надходжень абсолютно нерівномірний. Близько 20 суб’єктів РФ є нетто-профіцитними завдяки наявності корисних копалин та/або концентрації ділової активності великого бізнесу й державних корпорацій: Москва, Санкт-Петербург, Татарстан, Тюменська область, Ямало-Ненецький автономний округ (ЯНАО) тощо.
Абсолютна більшість регіонів ще до початку великої війни проти України була хронічно дотаційною, оскільки левова частка доходів регіональних бюджетів залежить від надходжень ПДФО і ППП. І якщо перший відносно стабільний, то другий бізнес часто оптимізує, а в кризові часи він природно меншає і страждає від інфляції. Соціоекономічна стабільність суб’єктів федерації критично залежна від трансферів з федерального бюджету у вигляді субсидій, субвенцій тощо. Мета такої фінансової архітектури — політичний контроль центру над периферією. Утім, як наслідок — відсутність самозарадності та поглиблення кризи у скрутні часи.
Також доречно зазначити, що федеральний центр має більше свободи як у статтях своїх видатків, так і у способах компенсувати нестачу дохідної частини кошторису, тоді як утримання інфраструктури транспортної, медичної, освітньої сфер, здійснення соціальних виплат лягає на місцеві бюджети. Не слід забувати і про плани залучати контрактників до ЗС РФ, які спускає регіонам центр, що породило гонитву виплат контрактникам між регіонами.
Економічні наслідки війни Росії проти України рік за роком дестабілізують фінанси суб’єктів РФ. За 2025 рік обсяг сукупного регіонального фіскального дефіциту зріс у 3,6 разу, видатки в середньому удвічі випереджали збільшення доходів. За даними СЗРУ, за І квартал 2026 року доходи регіонів зросли на 0,5 % (20,7 % річного плану), поки видатки показали зростання на 4,3 %, що поглиблює фіскальний розрив.
Тривожними для РФ є яскраві ознаки гіршого фінансового становища регіонів, що традиційно залишалися стабільними контрибуторами федерального бюджету: Ленінградська, Оренбурзька, Тюменська області, Республіка Комі, ЯНАО, Ханти-Мансійський автономний округ. Загострення кризи й остаточний перехід економіки в рецесію (можливо, це відбулося вже) завдасть нового сильного удару по бюджетах центрів ділової активності, в першу чергу мова про Москву та Санкт-Петербург.
Мінфін і бюджетний комітет Думи регулярно закликають регіони шукати способи скоротити видатки й через оптимізацію, і через відмову повну або часткову від окремих статей. Наприклад, хоч соціальна допомога й пільги гарантовані конституцією, місцева влада регулює їх адресність, що дозволить скоротити реальні видатки.
Також обговорювали ідеї оптимізації видатків на медицину й освіту шляхом об’єднання установ, а також переоцінку кадастрової вартості землі на основі ринкових цін, аби збільшити надходження від земельного податку. Також планують поступово збільшити туристичний податок до 5 % у 2029 році, по 1 % щороку.
Описані заходи не покриють дефіциту, тому регіони муситимуть далі, попри критику Мінфіну, залучати кредитні кошти від комерційних банків, які вже профінансували від 25 % сукупного регіонального дефіциту. В умовах ставки ЦБ 14 % це лише відтерміновує і потенційно загострює проблеми. У регіонів, однак, відсутні інші варіанти отримати миттєву ліквідність.
Хоча в лютому 2024 року з ініціативи Путіна регіонам списали ⅔ боргу за бюджетними кредитами (фактичне списання почали 2025-го), а в червні 2026-го відтермінували виплату останньої третини на 2030 рік, це дало лише короткочасний ефект. Ключова проблема фінансів регіонів РФ, зумовлена фіскальною архітектурою Росії, полягає не в борговому навантаженні, а у відсутності достатніх надходжень з одночасною неспроможністю федерального центру надати регіонам ліквідність замість списання боргів.
Фінансові проблеми суб’єктів федерації фактично є обміном майбутнього на ресурси вже і зараз. Якщо описані тенденції збережуться, ймовірний сценарій банкрутств низки регіонів, що зашкодить фінансовій системі загалом і спровокує (у частині суб’єктів поглибить) соціальну й інфраструктурну катастрофу.
Сценарій регіональних дефолтів, однак, не найімовірніший, оскільки доречно припустити, що федеральний центр, поки матиме спроможності, не допустить цього. Важлива практика Мінфіну брати фінанси найпроблемніших регіонів, як-от Архангельська область, під власний жорсткий контроль. Ймовірно, цю практику поширять на все більшу кількість регіонів і додатково підпорядкують периферію інтересам центру.
Проте навіть за такої конфігурації, якщо уріжуть видатки на ремонт інфраструктури, у рази зросте ризик інфраструктурного дефолту через знос труб, доріг, теплотрас тощо, а також хронічної економічної депресії, навіть якщо знімуть санкції та зникнуть військові видатки. Інфраструктурна й супутня економічна деградація регіонів РФ повністю відповідає безпековим інтересам України.
«Кому на Руси жить хорошо»
У попередніх розділах ми розглядали, як владні агенти різного рівня ріжуть, перерозподіляють і використовують шматки бюджетного пирога. Доречно поглянути на основу економіки — бізнес і людей. Які зміни відбуваються в їхньому житті?
Податкова реформа 2025–2026 у РФ явно проциклічна й екстрактивна, що видно з характеру подій:
- Ставка ППП зросла з 20 % до 25 % (весь приріст скеровують у федеральний бюджет, регіональний залишили зі старими 8 %).
- Дворівневу шкалу ПДФО (13 % до 5 млн і 15 % після) замінила п’ятирівнева шкала від 13 % до 22 %.
- Для ІТ-сектору нульову податкову ставку замінили на податок 5 % протягом 2025–2030 рр.
- ПДВ збільшили з 20 % до 22 %, одночасно знизивши для бізнесу поріг сплати ПДВ з 60 млн річного доходу до 20 млн.
- Утилізаційний збір зріс на близько 70 %.
- Туристичний податок зростає на 1 % щороку до 5 % у 2029 р.
На додачу за допомогою коефіцієнтів фактично збільшили податок на видобуток корисних копалин, збільшили акцизи понад інфляційні темпи, запровадили 5 % податку для букмекерів, прибрали пільги на сплати у фонд охорони праці для малого й середнього бізнесу. Це основний, проте не вичерпний перелік.
Податковий та інфляційний тиск роблять бізнес-клімат несприятливим, передусім у сегменті мікро- та малого бізнесу. Удари ЗСУ по терміналах Wildberries — дуополіста російського e-commerce — ще не відображені у статистиці, однак, очевидно, погіршать економічну ситуацію через банкрутство сотень малих підприємств і супутню шкоду від цього, наприклад, у вигляді неповернення кредитів.
Також борг самого Wildberries оцінюють орієнтовно в 1,3 трлн, з яких 0,5 трлн припадає на ВТБ, що може створити серйозну кризу ліквідності для важливої установи РФ на тлі і так тривалого відтоку готівки протягом останніх тижнів.
Складнощі в бізнесу виникають і через дороговизну позикового капіталу. За умови ставки ЦБ 14 % середньозважена кредитна ставка для малого і середнього бізнесу становить близько 19,7 % річних для короткострокових позик і 16,3 % для довгострокових. Для фізичних осіб показники 30,2 % і 19,1 % відповідно (окремо слід виділити кредити на авто — 18,2 % і іпотеки — 10 %).
У сегменті корпоративного кредитування можна спостерігати ефект витіснення державою приватних гравців з ринку, що збільшує спред кредитного ризику. Якщо надійні корпоративні боргові папери дають до 19–20 % річних, то високодохідні (а отже, з кредитним рейтингом нижче за A) пропонують до 24 %.
Ситуація на ринку праці в середині 2026-го вказує на системну диспропорцію та кризу. З початку вторгнення в Україну рівень безробіття в Росії впав з здорових 4,1 % до 2,2 % — показника, що свідчить про небезпечне скорочення трудового ресурсу економіки, відтак і потенціалу зростання.
Санкції, деградація промислової бази, інфляція вдарили передусім по сегменту офісних працівників, де спостерігають гострий дефіцит робочих місць. Натомість сегмент низькокваліфікованих фахівців і бюджетних робочих місць (медицина, освіта) демонструють кадровий голод і гонку зарплат.
Негативним фактором залишається вимивання людського капіталу в такі непродуктивні галузі, як ВПК і війна. Підприємства оборонного сектору пропонують переважно вищі за ринкові заробітки, водночас їхня продукція випадає з економічного обігу й не генерує економічний мультиплікатор.
Простими словами: працівники ВПК не створюють реальної вартості, натомість їхні доходи є серйозним проінфляційним фактором у регіонах їхньої концентрації. Війна ж є ще потужнішим проінфляційним фактором, оскільки фінансові заохочення й компенсації контрактникам можуть сягати 15 млн і вище.
Війна руйнує сьогодення Росії та забирає майбутнє.
Розкоші і злидні російського ВПК
Російська пропаганда роками наголошувала, що економіка зростає завдяки великим державним військовим видаткам. Росія втілила модель воєнного кейнсіанства, що повинна реанімувати господарство в час рецесії, однак вона не працює довго через уже згадану економічну непродуктивність військової промисловості.
Якщо поглянути на зовнішній контур сектору оборонної промисловості, побачимо, що його ефекти на економіку загалом негативні: він провокує інфляційну спіраль зарплат, абсорбує значні трудові ресурси без ефекту мультиплікатора, а позитивний вплив перетікання замовлень від ВПК у цивільні галузі (наприклад, купівля сировини чи комплектуючих) давно вичерпав себе через загальне погіршення макроекономічної ситуації.
В оборонному секторі промисловості натомість прогресують кризові явища. Попри зростання доходів, рентабельність флагмана ВПК, Ростеху, знижується і зараз становить близько 1,5–1,8 %. Цей показник критично низький, при цьому істотну частину рентабельності забезпечив банк «НОВІКОМ», що входить у Ростех. Показник виключно промислової частини, ймовірно, близько 1 % або менше.
Такі цифри пріоритетної для державного замовлення галузі фактично зупиняють інвестиції — коштів для заміни зношених засобів виробництва мало, що зменшить виробничі потужності в довгостроковій перспективі. При цьому термін амортизації засобів на заводах ВПК скорочується через інтенсивність використання — російська оборонна промисловість майже від початку війни працює у три зміни. Слід зазначити, що різкий і тривалий спад інвестицій у засоби виробництва є загальним трендом російської економіки.
Російська оборонна галузь у фінансовій скруті. Фінансування державних оборонних закупівель передбачає частковий аванс (зазвичай 20–40 % від суми контракту). Решту витрат на виробництво виконавець покриває власними коштами або частіше кредитами, а остаточний розрахунок держава здійснює лише після тривалої процедури приймання-передачі продукції оборонного призначення. В умовах високої інфляції подібні часові розриви зменшують прибуток оборонних заводів не лише через часткову втрату купівельної спроможності виплати за час виробництва, а й через зобов’язання сплачувати відсотки за кредитами.
Ростех докладно публічно не звітує про військове виробництво, однак непряме розуміння дає звітність Банку ПСБ — головного для ВПК РФ. За I квартал 2026 року операційний прибуток банку (за відсотками, комісіями) склав 45,1 млрд рублів, але кінцевий показник показав чистий збиток 82,8 млрд рублів. Цей збиток паперовий, його причина — банк зарезервував 140,3 млрд під очікувані дефолти позичальників.
Нормою в банківській сфері вважають резервувати до 2 % кредитного портфелю протягом року, натомість у ПСБ цей показник лише за перший квартал склав 2,1 %, що дає 8,4 % у річному вимірі і вказує на очікувані банком масові проблеми серед клієнтів, левова частка яких — підприємства ВПК. Слід додати, що порівняно з Q4 2025 обсяг кредитного портфелю Банку ПСБ в Q1 2026 скоротився на 12,2 % (з 7,6 трлн до 6,7 трлн), що свідчить або про списання великого обсягу неробочих кредитів, або про суттєве скорочення видачі нових.
Хоча фінансові проблеми у сфері військової промисловості неминучі, доцільно висловити сумнів, що уряд РФ допустить масове банкрутство в галузі. Більш імовірним слід вважати сценарій, за якого уряд запровадить мораторій на банкрутства ВПК і спершу покриватиме проблемні кредити самотужки, а згодом в адміністративному порядку змусить банківські установи списувати борги оборонних заводів. Така політика прискорить падіння стабільності фінансової системи, додатково здорожчить кредитний капітал для цивільних галузей, а в перспективі спровокує банкрутство банків. Іншими словами, ВПК підриває стійкість економіки РФ.
Висновки
Російська фінансова система перебуває у стані системної кризи, зумовленої війною та санкціями. Ріст видатків на ведення бойових дій неможливо компенсувати зростанням доходів чи навіть податкового навантаження, через що Мінфін РФ використовує емісію боргових паперів на внутрішній ринок як головний інструмент покриття дефіциту, а також тисне на регіони, щоб скоротити видатки.
Головною проблемою російської економіки є інфляція, реальні показники якої слід оцінювати двоцифровими числами. Цю проблему не розв’язати, оскільки її причинами є війна й супутні витрати. Економічний блок уряду РФ і Центробанк дискутують про рівень ключової ставки, однак кожен варіант гарантує не покращення, а фактично зміну набору негативних макроекономічних факторів.
Суб’єкти федерації перебувають у фіскальній скруті, негативні тенденції почали яскраво проявлятися і в раніше безумовно благополучних регіонах. Головною проблемою регіональних бюджетів є брак ліквідності, тому вони залучають комерційні банківські кредити під високі ринкові відсотки, що підриває довготривалу стабільність регіональних бюджетів і протягом цього й наступних років змусить Мінфін сильніше втручатися у фінанси суб’єктів РФ або ж, за критичного дефіциту, допустити банкрутство того чи іншого регіону.
Регіональні видатки скорочують великою мірою коштом комунальних комунікацій і соціальної інфраструктури. Разом з податковим тиском на бізнес й прискореною війною демографічною кризою для багатьох регіонів наслідком війни стане або вже стала консервація економічної депресії на тривалий період.
Російська економіка виснажується і деградує. Кремль намагається отримати короткострокові переваги ціною довготермінових, подекуди незворотних стратегічних збитків. Можлива осіння мобілізація в таких умовах прискорить деградаційні процеси в Росії, вимиваючи працездатне населення з продуктивних секторів економіки, і фактично стане ризиковим обміном терміну життєздатності економіки на збільшення чисельності ЗС РФ зараз. Час працює проти Росії в будь-якому разі.
