На стільці у напівтемряві сидить худенький чорнявий хлопець. Напівтемрява потрібна, щоб фотографувати тільки його силует без обличчя. Бо хлопець — злочинець. Він у свої 17 підпалив автівку військового на замовлення російського куратора і тепер має справу з СБУ. Він зворушливо усміхається і щиро (сподіваюсь) констатує, розповідаючи про підпал: «Дурість. Дурість і все».
Через пів години на цьому ж стільці у кабінеті в будівлі СБУ — оперативний співробітник СБУ. Він втомлено розповідає, як вміло росіяни «крутять» наших хлопців та дівчат, підводячи їх під статтю. Служба безпеки розкручує ті клубки нитка до нитки. І що ще не бачив жодного ідейного диверсанта: українці ловляться винятково на легкі гроші.
В ексклюзивному матеріалі LB.ua — про підлітка з Києва, який заробив за свій злочин дві тисячі гривень, втратив рідних людей і тепер боротиметься в суді за майбутнє, а також про методи, якими тепер вербує ФСБ, і як СБУ їм протидіє.
Велика війна триває п’ятий рік, п’ятий рік правоохоронці затримують підпалювачів і організаторів терактів, а їх не меншає. Росіяни мають доступ до голови кожного українського підлітка через соцмережі і широкий асортимент «ключиків» до них. Частка неповнолітніх серед затриманих агентів у 2025 році — 21%; за останній рік кількість завербованих підлітків зросла, стверджують в СБУ. За матеріалами служби вже 34 неповнолітні зловмисники отримали вироки суду. Але це далеко не кінець.
З 2024 року, відколи Путін санкціонував так званий план «Диверсійний шум», співробітники СБУ та поліції викрили понад 1100 організаторів і виконавців диверсійно-терористичних проявів. Тільки за останні 8 місяців зафіксовано понад 300 таких випадків. 249 із них співробітники СБУ розкрили, а ще 84 — запобігли. Майже третина викритих — неповнолітні.
«Вербування і використання підлітків у диверсіях та терактах — це один з невід’ємних елементів підпільної війни, яку російські спецслужби ведуть проти України. Те, що вони використовують дітей у своїх злочинах, лише вкотре показує, що ми маємо справу з безпринципним та цинічним ворогом. Вони застосовують методи терористів. Протидія цим проявам — один з ключових пріоритетів СБУ. Наше завдання не просто реагувати на дії противника, а випереджати його, зривати задуми та позбавляти можливості вести підривну діяльність всередині України. Співробітники Служби у цілодобовому режимі системно працюють, щоб викривати такі плани ще на етапі підготовки і не допускати втілення ворожих намірів у життя. Особливо якщо у них намагаються втягнути українських дітей», — коментує тимчасовий виконувач обов’язків голови Служби безпеки України генерал-майор Олександр Поклад.
Хотів заробити швидко на новий телефон
На початку березня Данило (ім’я вигадане) з другом знайшли у одному з дворів спального району Києва авто, розфарбоване в камуфляж, і спалили його. Куратор затвердив ціль за фото, хлопці повернулись до неї пізно вночі, облили бензином і підпалили. А потім стали чекати винагороди — обіцяних росіянами 1500 доларів.
Вона не забарилась: вже за чотири дні хлопців затримали працівники СБУ. Один з диверсантів сидить в очікуванні суду, інший вийшов під заставу. З анонсованих 1500 доларів хлопцям заплатили 500. «Сказали, машина погана, не на ходу була», — пояснює Данило. Зв’язок із замовниками через куратора в Києві тримав його друг. Він же і поділив платню «по-братськи»: 2000 грн Данилові, собі — решту.
Що з грошима можуть надурити, Данило розумів. Розумів, що завдання дали вороги. Усвідомлював, що палить авто військового. Але дуже хотів новий телефон.
«Друг запропонував: є така справа, платять ось такі гроші, ти зі мною? А я після школи працював садівником, платили тисячу гривень на день, не вистачало. От і повівся. І так от… не купив», — зітхає.
Зайвого не питав, поклався на друга. Потрібно було просто зняти авто на відео, написати дату на листочку і спалити машину. «Мені здалось — нормально. Про ризик не думав», — каже Данило. Авто обрали у тому ж дворі, де гуляли з друзями. Щоб не засікли камери, прийшли до нього у комендантську годину і були впевнені, що того для конспірації досить. «Взагалі без задніх думок, що впіймають», — зізнається хлопець.
А коли за кілька днів уранці в квартиру до друга, де ночували обоє підпалювачів, увірвались оперативні співробітники СБУ, злякався. «Я спав, це було так несподівано. Не розумів, що відбувається і що робити далі», — каже.
У червні за Данила заставу внесла бабуся Лариса Іванівна (теж, на її прохання, вигадане ім’я). «Він так просив, так плакав, — розповідає вона. — Спочатку ж був у камері, де їх семеро, і тепер усім друзям розказує, як воно — в СІЗО і на суді». Вона вигребла все з хати, нашкребла сто тисяч гривень; онука звільнили до суду. Тепер оплачує адвоката. «Мама його не витримала, за цей час померла — серце, — каже бабуся Данила. — А потім і моя мама померла. І на мені і похорони, і він».
Товариш Данила, як організатор, досі за ґратами. «Спілкуватися немає можливості. Мабуть, думає над своєю поведінкою. Теж планував собі комп’ютер за ті гроші купити і телефон», — каже про нього наш співрозмовник. Знайомі були зі школи, але тісно почали спілкуватися вже після її закінчення — мали спільних друзів.
Слідство триває, а влітку Данилу виповнилось 18: уже повнолітній. «Думаю, що дурень був, не думав про наслідки і ось що з того вийшло. Це дурість і злочин, — міркує хлопець на диктофон. — Я знав, що це допомога росіянам. Шкодую. Не тільки тому, що спіймали, а що взагалі на таку пропозицію повівся».
Тепер бабуся з онуком покладаються на адвоката: хочуть просити про умовний термін. Данило тримається спокійно, запевняє, що погодився на розмову без тиску, і ділиться планами. «Якщо все буде добре, дай боже, хочу будувати майбутнє. Вчитися, працювати, потім родину. Хочу бути автомеханіком — пробував у майстерні друга лагодити машини, подобалось, — каже. — Можна і так заробити, але тоді, у березні, я думав інакше».
Завжди був жалісливим і купував продукти додому
Лариса Іванівна в усьому звинувачує школу. «Він у нас зовсім іншого виховання, добрий, жалісливий, тонкосльозий. Все, що сталось, для нас шок», — розповідає. Порядний, чесний хлопець. Прабабуся доручала йому якісь покупки — він завжди решту приносив до копійки з чеками. Хворіла — допомагав возити її на візочку по лікарнях. «Не знаю, як це вийшло, — зітхає бабуся. — Мабуть, бо ми його здали в школу-інтернат». Віддали вимушено: через проблему з документами. Родина довго була на заробітках в Росії. Повернувшись в Україну, старші залишились без права на пенсію, зате з проблемами з пропискою, а Данило — навіть без паспорта досі.
Віддати дитину в хорошу школу не виходило, тому віддали в інтернат.
«Інтернат їх губить», — каже Лариса Іванівна (за кілька хвилин, щоправда, визнає, що і з інтернату порядні люди виростають). Тепер їй треба і адвоката оплачувати, і на навчання онука влаштувати, і паспорт організувати, а для цього — поставити його на військовий облік, що неможливо без паспорта. Замкнене коло. «І все на мої плечі. Замість зуби собі зробити сплатила сто тисяч застави», — розводить руками.
Друзів Данила у родині знали і бачили: хуліганами геть не виглядали. Товариша, який умовив хлопця на злочин, не схвалювали. «Звідки й взявся: наколки, отака кучма на голові — жах, — описує свої враження Лариса Іванівна. — Тобі не сором з такими водитися? — питала його. Нащо в хату тягнеш? Це ж якісь злидарі, перепрошую, а він у мене — трудівник». Працював же раніше і копійка до копійки склав 14 тисяч на телефон, розповідає. Не курив — мовляв, не дурень такі гроші на цигарки викидати. Продукти додому купував натомість.
«Коли його привезли, переляканого, я казала: ти ж бабусям руку подаєш, щоб перевести, як ти міг таке вчинити? Щоб у 17 років — та в СБУ! — пригадує. — Але до нього дійшло лише зараз. І я задоволена навіть: така наука, тепер боятиметься і знатиме, які бувають наслідки».
Тепер родина мусить компенсувати вартість авто, гроші відправити на користь ЗСУ і сподіватися, що дадуть умовний термін. І планувати життя далі.
Данило думає про службу на контракті, адже там мільйон обіцяють одразу. «Сиди, кажу, ти вже заробив, — осмикує бабуся. — Але якщо пройде підготовку, чому б ні».
А поки що хлопець чекає на суд і допомагає бабусі торгувати: намет, товар розкласти тощо. Заробляє, щоб компенсувати вартість спаленої автівки. І звинувачує старших, що віддали його в інтернат: «Якби я там не вчився, я б цих друзів ніколи й не знав».
А бабуся найбільше боїться, що про його вчинок дізнаються в неї на роботі і навіть цей заробіток стане неможливим.
ФСБшники видають себе за СБУ і шантажують
Ще у 2023 році росіяни почали втілювати свій план «Диверсійний шум». Його мета — масштабувати диверсії, теракти та підпали по всій території України, розповіли LB.ua в СБУ. Це мало дестабілізувати ситуацію в країні, створити у суспільстві атмосферу страху, хаосу та небезпеки. Вербувати українців стали активніше.
У 2024 році найчастіше вербували для підпалів авто, приміщень ТЦК, об’єктів Укрзалізниці та Укрпошти. У 2025-му почали вдаватися до закладання саморобних вибухових пристроїв, часто підриваючи виконавців разом з вибухівкою. Останнім часом все частіше практикують операції «під чужим прапором»: російські агенти представляються Нацполіцією чи СБУ. На додачу, пробують вербувати літніх людей, залякуючи, наприклад, вигаданими кримінальними справами. Один такий 69-річний агент у липні намагався вбити командира корпусу «Хартія».
«У росіян змінились методи і підходи. Раніше основну ставку робили на заманювання грошима, зараз — тиснуть, видаючи себе за представників української влади», — каже оперативний співробітник СБУ Олексій (ім’я змінене). Це відбувається так: вступають у контакт, просять, скажімо, поїхати забрати десь сумку і переправити в інше місце за гроші. Людина міркує: невелика справа, чом би й ні. А потім замовники дзвонять вдруге і кажуть: ти перевіз заборонені речі (зброю чи вибухівку), здамо поліції — отримаєш десять років тюрми. А тому йди і зроби ще дещо: купи запалювальну суміш, зроби закладку…
Над підготовкою кожної диверсії працюють кілька представників російських спецслужб і зазвичай підшукують для неї декількох українців. «Які один одного не знають. І кожен — для виконання окремої дії загального плану», — пояснює Олексій. Один купує мобільний телефон на кнопках, інший — електросірники, третій — дроти. Ще хтось на квартирі чекає дзвінка, коли це все звезуть у певне місце, забирає складові додому, готує вибуховий пристрій і відносить куди сказали. Звідки інший учасник забере, закладе разом зі смартфоном для онлайн-трансляції.
На таку підготовку йде місяць-два. Така складна схема — бо не кожен погодиться самостійно піти на теракт (хоча й такі є). А кожного окремо легко переконати, що він не робить нічого кримінального. «Ти просто купив, просто два дротики приєднав, просто відніс. Та що та релейна шафа — на адміністративну відповідальність тягне», — пояснює риторику російських кураторів оперативник СБУ.
Щодня в телеграм-каналах тисячі людей шукають підробіток. Треба просто запропонувати їм: за підпал релейної шафи — 3000–4000 доларів, автомобіля — 2000. Хтось сам відверто шукає такі завдання. «Головне — за них зачепитись. Представники російських спецслужб вміло переконують: нічого страшного, зате заробиш гарні гроші, — розповідає Олексій. — Їм вистачає кількох хвилин, щоб зрозуміти, як людина орієнтується в законодавстві (чи зрозуміє, що йдеться про 113 статтю ККУ “диверсія”), чи має проблеми з грошима, залежності, не працює тощо. І тоді починають потихеньку крутити: розмови, дзвінки. Можуть 500–1000 гривень на криптогаманець кинути авансом — і довіра є. Людина тоді міркує: гроші дали, то вже мушу щось зробити. Коли контакт вже зав’язаний, методи переконання можуть бути різні: оцінюють психічний стан, настрої і схильності того, кого хочуть завербувати».
Хто дуже потребує грошей, легко йде на контакт і може зробити все сам, без співучасників. «Випадків, коли мотивом були не гроші, не пригадую», — каже Олексій.
Данила на злочин умовили двоє повнолітніх: друг, якого завербував 25-річний куратор. Що заплатили частину обіцяного — типова історія. «Найчастіше — десь п’ята частина, 200–500 доларів: знаходять купу причин, чому не вся сума, — пояснює працівник СБУ. — Не те авто, не там шафа стояла…» Вдруге використовувати цього ж виконавця не планують: номер телефону, з якого дзвонили йому, відразу вимикається.
Можливо, суд врахує, що Данила спонукали до злочину дорослі, міркує Олексій. Багато залежатиме від того, як поводитиметься хлопець у межах досудового розслідування. Якщо повторно скоїть подібний злочин ще до суду, буде суворе покарання, реальний термін. І таке вже бувало: фігурант іншої справи, переселенець із Сумщини, поки тривало слідство, знову переніс зі схрону вибухівку і опинився за ґратами.
«У Данила причини, ймовірно, сімейні: хворі мама і прабабуся, жив з бабусею, грошей не вистачало, — каже Олексій. — Та й коли вже пообіцяв старшому товаришу піти з ним, то здавати назад вже було бякось “не по-пацанськи”».
Вербуючи неповнолітніх, російські спецслужби порушують усі можливі міжнародні норми і звичаї ведення війни, вдаючись до методів терористів. Водночас їхня мета полягає не лише у виконанні своїх конкретних завдань, а й у свідомому знищенні майбутнього покоління України. Загального ж портрету юного диверсанта не існує. Спільне одне: після скоєного люди часто кажуть, що не усвідомлювали, що роблять. Причому не тільки підлітки. «Людям уже за 20, вони власними руками від А до Я зібрали вибуховий пристрій, заклали разом із телефоном або встановили камеру навпроти аеродрому і шпигували за військовими, а коли впіймались — кажуть “а ми не знали”», — пояснюють представники СБУ.
Як СБУ протидіє диверсіям
Намагаючись уникнути викриття, підпалювачі покладалися на темряву. Але цей план провалився — у нічний час мережа камер у місті все одно працює і виводить співробітників СБУ на їхній слід, розповідає оперативний співробітник Служби безпеки Олексій. Розголошувати всі оперативні методи виявлення злочинців він, зрозуміло, не хоче. Але, каже, ще й опівночі камери фіксують багато цінної інформації: і мережа «Безпечне місто», і встановлені приватно. «Є ціла система ідентифікації. Криміналістика зараз дозволяє нам по фото виводити зріст людини з похибкою всього один сантиметр, визначати майже точно вагу і статуру підозрюваних, — розповідає працівник СБУ. — А хода кожної людини унікальна настільки, що ідентифікація за нею дає майже 99% інформації». І взагалі кожен злочин залишає по собі купу слідів, зокрема цифрових.
Андрій Нєбитов: «Я бачив купу виконавців терактів, диверсантів, читав їх історії – жодного ідеологічно налаштованого за Росію”
Поки диверсію ще готують, їй можна запобігти. Для цього в СБУ є відділи кібербезпеки. Їхня зона відповідальності, наприклад — підозрілі повідомлення в телеграм-каналах. Якщо хтось купував в одному місці всі складові для закладення вибухівки або п’ять дешевих смартфонів в одні руки, — теж звернуть увагу. Телеграм, звісно — це мільйони користувачів і оголошень щодня. «Росія дуже любить телеграм, бо серед тисяч людей в чаті легко затесатися. Причому анонімно, бо можна приховати номер телефону і не видно, що він російський», — говорить Олексій. В кожному регіональному підрозділі СБУ є фахівці з кібербезпеки, які моніторять весь потік інформації спеціальними методами і відфільтровують своїх «клієнтів».
Служба безпеки пішла ще глибше в профілактику і з початку навчального року відновлює просвітницьку роботу в школах. Пояснюють учням, що коли нові знайомі розпитують про родину, кому скільки років і де працюють тощо, треба не просто батькам про це повідомити, а краще відразу на гарячу лінію СБУ чи в чатбот. «Коли дітям просто розповідаєш, це як нотація, їм нудно. Але якщо є інтерактивна дошка і можна показати фільм, як ловлять малолітніх підпалювачів — о, дуже ефективно, — розповідає Олексій. — Замислюються»
Про ефект можна судити за статистикою: на чатбот «Спали ФСБшника» з кінця 2024 року, коли його запустили, надійшло вже понад сорок п’ять тисяч звернень. Оперативно звернутися у випадку підозріло нав’язливого контакту можна і на Гарячу лінію СБУ: 15-16. Працівники Служби безпеки України закликають громадян бути пильними та у разі підозрілих ситуацій одразу повідомляти про це СБУ.