Україні необхідний Пантеон, де історія сприятиме майбутньому 01.05.2026 15:39 Укрінформ Національні пантеони реалізують своє призначення у багатьох державах світу. Але як українцям не звести шану до переліку прізвищ?
22 квітня Президент України Володимир Зеленський організував зустріч щодо стратегічних питань української політики вшанування пам’яті та пошанування національних героїв. Зокрема, він зауважив, що «…розпочалася праця зі створення Пантеону визначних українців…». За його словами, мова йде насамперед про повернення в Україну останків історичних діячів – тих особистостей, які мають основоположне значення для формування української національної свідомості та для нашого державотворення.
Ідея не свіжа – але вперше вона лунає як частина державної стратегії у сфері пам’яті. Йдеться не тільки про меморіал. Йдеться про намагання зібрати розірвану між епохами історію України.
ЩО Є НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН І Яке ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Пантеон як концепція знаний з давніх часів. Спершу він був місцем поклоніння богам. Після прийняття християнства, у ранньому середньовіччі у пантеонах знаходили вічний спокій королі, принци, церковні лідери.
Орієнтовно з кінця ХІХ – початку ХХ століття, з виникненням і розбудовою національних держав, а також сучасних світських суспільств, пантеон став осередком колективної пам’яті. Історія переосмислювалась на користь сучасності та об’єднувала націю. Тоді ж «великими» або «видатними» почали вважати людей, постали нові індикатори героїзації. Звання, високе суспільне походження відійшли на другий план, поступившись громадянським цінностям людини: вірності ідеалам батьківщини, служінню їй. З того часу основна роль пантеону полягала у пошануванні та увіковіченні пам’яті видатних громадян, які проявили заслуги перед країною. Це могли бути державні діячі, військові командири, а також наукова та культурна еліта нації.
Окрім формування нової культури колективної пам’яті, пантеони, через нові ритуали, надавали певної сакральності й новій політичній владі, що прийшла на зміну монархам. Так було у ХХ столітті. Сьогодні ж, коли культ великих особистостей практично розчинився у безмежності Інтернету, політика національної пам’яті у багатьох країнах переживає певну скруту.
БРИТАНІЯ. НЬЮТОН У ВЕСТМІНСТЕРІ: ДЕМОКРАТИЗМ І ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ