15 серпня до Самари, міста за майже тисячу кілометрів від кордону, прилетіли українські крилаті ракети «Фламінго», вразивши стратегічно важливий об’єкт.
Місцем удару стала велика промислова зона, де впритул розташовані два ключові підприємства: РКЦ «Прогрес», яке виробляє ракети-носії «Союз», та «Авіакор», що займається ремонтом стратегічних бомбардувальників Ту-95МС. Такий вибір свідчить про продуманість операції, адже навіть у разі втручання радіоелектронної боротьби чи роботи систем перехоплення, є висока ймовірність ураження чогось значущого.
Російська сторона заявляла про ураження 20 ракет «Фламінго», проте це не відповідає дійсності. Було запущено п’ять ракет, три з яких вдалося збити завдяки роботі літаків дальнього радіолокаційного виявлення та авіації перехоплення. До цілі долетіли дві ракети: одна влучила безпосередньо в цех, інша — між підприємствами, спричинивши поширення ударної хвилі.
Українська сторона не має можливості запускати 20 ракет одночасно через обмежену кількість пускових установок та специфіку побудови маршрутів. Завдання полягає не в перевантаженні систем противника, а в завданні точкового удару. Це передбачає використання рельєфу місцевості, русел річок та зон обмеженої видимості для радарів. Метою є удар у «сліпий проміжок», а не марна витрата дорогих ракет на системи протиповітряної оборони та дрони-перехоплювачі.
РКЦ «Прогрес» є ключовим виробником супутників-шпигунів та ракет «Союз-2», які виводять їх на орбіту. Це єдиний серійний носій, оскільки російська ракета «Ангара» все ще перебуває на випробуваннях і коштує надзвичайно дорого, доставляючи при цьому менший корисний вантаж.
До 2026 року російське супутникове угруповання налічує близько 300 апаратів, але значна частина з них — старі або подвійного призначення. Через природне старіння та вихід з ладу супутників, Росії необхідно стабільно запускати 1-2 нових апарати серії «ГЛОНАСС-К» щорічно. Вартість одного такого супутника становить приблизно 60–80 мільйонів доларів, плюс 40–50 мільйонів за запуск ракети «Союз-2».
Кількість сучасних розвідувальних супутників у Росії критично мала. Москва прагне як заміщувати старі апарати, так і розширювати своє угруповання. Проєкт «Рассвєт» від «Бюро 1440», російський аналог Starlink, є одним із пріоритетів. Після обмежень, накладених на використання терміналів Starlink, Росія прискорила розробку власного низькоорбітального угруповання для забезпечення широкосмугового інтернету на фронті та управління дронами.
Проєкт «Рассвєт» від «Бюро 1440» (російський Starlink).
Запуски супутників «Рассвєт-3» вже відбулися у березні та липні 2026 року. Ці супутники оснащені міжсупутниковим лазерним зв’язком та працюють за протоколами 5G. Планується розгорнути близько 300 таких апаратів до 2027–2030 років. Росія інвестувала в цей проєкт понад 102 мільярди рублів (у рамках нацпроєкту «Економіка даних») та залучила близько 330 мільярдів рублів приватних інвестицій, що становить приблизно 4,5 мільярда доларів.
«Купол» — це система попередження про ракетний напад (СПРН), яка використовує супутники типу «Тундра». Вони призначені для виявлення стартів балістичних ракет та визначення району ураження. Оновлення цих супутників є критично важливим для уникнення першого удару стратегічними ядерними силами. Вартість таких супутників становить 150–200 мільйонів доларів кожен, плюс вартість запуску.
«Барс-М» (Виріб 14Ф148) — топографічний картограф, що виробляється в РКЦ «Прогрес». На орбіті перебуває близько 4-5 таких супутників, які сканують земну поверхню з високою роздільною здатністю. Це дозволяє крилатим ракетам використовувати режим польоту з огинанням рельєфу, створюючи аналог західної системи Terrain Following.
Проєкт «Раздан» (Виріб 14Ф156) — це перспективний оптичний супутник нового покоління, який мав замінити старі «Персони». Він здатен бачити крізь хмари з високою роздільною здатністю. Однак, проєкт зіткнувся з проблемами через санкції, зокрема, щодо виробництва телескопів та оптики, що вимагає чистих приміщень і західної електроніки. Терміни реалізації проєкту суттєво зсунулися.
Система «Ліана» — це глобальна система радіоелектронної та радіолокаційної розвідки, яка сканує випромінювання радіолокаційних станцій, систем ППО та зв’язку. Частину платформ для цієї системи виготовляє «Прогрес», а корисне навантаження — завод «Арсенал». Система складається з таких компонентів:
«Лотос-С1» (Виріб 14Ф145) — система пасивної радіорозвідки (ELINT), яка перехоплює радіосигнали. Угруповання складається приблизно з 7-8 активних апаратів.
«Піон-НКС» (Виріб 14Ф139) — активний радіолокатор вагою 6,5 тонн. Цей супутник випромінює радіолокаційні сигнали для визначення координат об’єктів на землі та морі, навіть вночі та крізь хмарність. Він використовується для наведення ракет, зокрема «Онікс» і «Циркон». Перший «Піон» був запущений у 2021 році після майже десяти років розробки, що свідчить про його надзвичайну складність.
Апарати подвійного призначення «Ресурс-П» та «Обзор-Р», хоч і класифікуються як цивільні супутники дистанційного зондування Землі, фактично використовуються для зйомки військових об’єктів на користь Міністерства оборони Росії. Вони також виробляються на «Прогресі».
Крім того, сама ракета «Союз-2» є одноразовою. Кожен запуск вимагає нового виробництва ступенів ракети. Збірка ступенів передбачає складні процеси у зонах високого класу чистоти, де встановлюється мікроелектронна начинка, системи управління та бортова електроніка.
Зони збірки високого класу чистоти вимагають суворого контролю тиску, мікроклімату та абсолютної фільтрації пилу. Ударна хвиля, пил, уламки, кіптява від пожежі та вода від гасіння миттєво руйнують цю екосистему. Токсичність пожежі може пошкодити фільтраційні системи та кліматичне обладнання, фактично роблячи їх непридатними до подальшого використання.
Засоби ураження, вартість яких становить кілька мільйонів доларів, змогли пробити дах цеху. Прямі та непрямі збитки для російського оборонно-промислового комплексу від простою цього цеху перевищать мільярд доларів лише за перший рік. Відновлення виробництва вимагатиме перерозподілу коштів з інших галузей, таких як виробництво танків та артилерії. Якщо супутник вартістю 200 мільйонів доларів чекає на запуск два роки, його компоненти можуть деградувати, що потребуватиме дороговартісного ремонту та тестування, а також призведе до втрати часу.
Зрив графіків запусків до МКС ставить Росію під загрозу порушення міжнародних зобов’язань та повної ізоляції «Роскосмосу». Якщо Росія не зможе самостійно запускати космонавтів, їй доведеться звертатися до Китаю або платити SpaceX за місця на Crew Dragon. Це стане значним приниженням для російського керівництва, порівнянним із втратою флагмана Чорноморського флоту.
Отже, удар по ключовому цеху заводу, що відповідає за виведення військових вантажів на орбіту, є значним досягненням, що може паралізувати ключові виробничі потужності російського ВПК.