Святкування Дня військового капелана стало для нас доброю традицією, вкотре з’явилася нагода порушити тему про сучасний стан військового капеланства в Силах оборони України та виділити головне.
Почнемо з хорошого.
Справедливо буде відзначити, що професія «військовий капелан» назавжди викреслена з переліку екзотичних армійських спеціальностей на кшталт дресирувальника бойових дельфінів чи військового ентомолога. На відміну від 2014 року, сьогодні кожен військовослужбовець в Україні в тій чи іншій мірі знає, що це за професія і про що вона. Виклик — не кожен розуміє, як застосувати військового капелана.
Незважаючи на всі виклики, про які ми будемо говорити далі, військове капеланство за час повномасштабної війни міцно вкоренилося в оборонну структуру України. Власне, на цьому всі здобутки інституалізації закінчуються…
Капелан Костянтин Холодов: «Те, що священник приїхав у підрозділ, не означає, що всі біжать сповідатися. Довіру треба заслужити»
Найчутливішим із питань, які хотілося б порушити в цій статті, є взаємодія командирів з капеланами. Хоч Закон України «Про Службу військового капеланства» ухвалили ще у 2021 році, прояви нерозуміння ролі військових капеланів з боку командування підрозділів досі існують. Чому, попри законодавче визначення статусу та завдань військового капелана, його місце в системі військової організації залишається не до кінця зрозумілим або невизначеним? І головне: як подолати це нерозуміння й вибудувати між командирами та капеланами взаємодію, яка допомогла б максимально ефективно використати потенціал душпастиря?
У поєднанні двох лідерів: командира – військового лідера, і капелана – духовного лідера — існує як потенціал підвищити боєздатність підрозділу, так і певна деструкція. Саме цей елемент кадрової архітектури найбільш недопрацьований, і саме на ньому ми сфокусуємо увагу. Заодно намітимо шляхи для його подолання — інакше свято матиме присмак радянського офіціозу з погано прихованою проблемою.
«Претензія не в тому, що вони Бога не люблять, а в тому, як роблять свою справу». Капелани про проблеми капеланської служби
Спробуємо окреслити ключові складники проблеми:
- Радянське минуле деяких командирів формує хибне бачення капелана як офіцера, його роль і місце в підрозділі. Командири такої формації добре розуміють роль радянських замполітів і відмовляються розуміти роль і місце капелана, намагаючись втиснути в нього абсолютно іншу сутність. Їхня свідомість не дозволяє припустити варіант подій, де «піп» і військовий офіцер — це одна особа. Так неможливо! Як кажуть, справжній когнітивний дисонанс. Капелана в таких випадках підпорядковують тим, кому він, згідно із Законом, не повинен бути підпорядкованим, і ставлять перед ним завдання, які не притаманні його функціональним обов’язкам. Це не окремі випадки.
- Існує також і пострадянський досвід командирів, які мали можливість долучитися до міжнародних миротворчих місій. Ці офіцери бачили військових капеланів у складі іноземних підрозділів країн НАТО і, скоріше за все, їх високий рівень залучення до планування операцій та застосування їх як радників командування. Спроба відтворити в українському війську міжнародну практику капеланства (без аналізу досвіду взаємодії військового капелана й командування) обмежує роль капеланів виключно до церемоніальних функцій та вимог виконавців: освячення, благословення, поховання (три кити сучасного капеланства). Власне, це все, чого очікують від капеланів командири підрозділів сьогодні.
- Оскільки радянську ідеологію в Україні частково замінили секулярні цінності, то й деякі командири «нової формації», також не розуміючи ролі капелана в підрозділі, стверджують, що військовий священник їм не потрібен як такий: мовляв, представники церкви будуть не допомагати, а заважати воїнам.
Зі всією повагою до думки кожного офіцера й командира, хочемо сказати, що згадані виклики — помилка, постріл собі в ногу. Хибне розуміння ролі капелана позбавляє командирів величезного ресурсу для підтримки духовної стійкості воїнів. Служіння військових капеланів — це унікальний і дієвий інструмент, яким необхідно нарешті навчитися користуватися.
Капеланів оперативного рівня слід інтегрувати в планування військових операцій як професійних радників щодо людського, морального, духовного та релігійних компонентів цих процесів.
Якщо не вміють — навчити! Є досвід. Капелани тактичного рівня працюють безпосередньо з особовим складом. З цим проблем менше. Капелани військових академій і інститутів готують фахівців цієї справи. Світовий досвід свідчить про здатність капеланів бути ефективними офіцерами управління, радниками військового керівництва, духовною підтримкою особового складу, зокрема, для якісної підготовки. Переконаний, що й українські капелани за відповідної підготовки й довіри командування можуть бути залучені до всіх рівнів військового управління й ефективного виконання завдань.
«Війну ведуть люди, а не зброя. Саме дух людей, які воюють, і дух людини, яка ними командує, здобуває перемогу», — казав Джордж С. Паттон, який під час Другої світової командував Третьою армією США в Європі. Британському фельдмаршалу Бернарду Лоу Монтгомері належать слова: «Я уявив би себе в бою радше без артилерії, ніж без своїх капеланів».
За цими, на перший погляд, нетиповими для командирів висловами, розуміння того, що навіть найкраще озброєна армія залишається армією людей, яким потрібна не тільки матеріальна чи психологічна, а ще й духовна підтримка. Сьогодні ця думка звучить не менш актуально для українського війська. У «Принципах лідерства Головнокомандувача Збройних Сил України та розвитку війська в умовах війни» генерал-майор Михайло Драпатий зазначив: «Найціннішою бойовою спроможністю Збройних Сил є наші люди, і кожен командир зобов’язаний їх берегти». Саме в цьому головна мета військового капелана: зберігати дух військовослужбовця, спроможність підрозділу й людяність командира.
Прийнята в Україні модель військового капеланства побудована на повноцінному залученні душпастиря до підрозділу. Постійна присутність капелана з військовослужбовцями передбачена для максимальної ефективності його служіння і побудови довірливих відносин. Згідно із Законом України «Про Службу військового капеланства», релігійні організації делегують до війська священнослужителів, які мають стати офіцерами капеланської служби, увійти в підпорядкування військового керівництва, не виходячи з підпорядкування церковного. На мою думку, сучасна українська модель військового капеланства є найдієвішою та найзрозумілішою. Але…
У нашій ситуації церковне (релігійне) керівництво може лише мовчки спостерігати за тим, як деякі командири, не розуміючи сутності капеланської діяльності, використовують військового капелана не за призначенням. Міжконфесійна рада з питань військового капеланства при МО України — неефективний орган, який сам потребує корінних змін і переформатування — теж не здатний вплинути на ситуацію. Священник у війську — це самотня фігура, за якою нікого немає. Хіба Господь Бог.
Військові капелани здебільшого добровольці, які підписали контракт і за умов війни бачать своє служіння в духовній підтримці саме військових. Вони залишили парафії, які побудували і якими керували, обмежили власну волю, ризикують здоров’ям і життям, власне, як і інші військовослужбовці. Таке їхнє рішення не було ані популярним, ані безпечним. Але для душпастирів, які прийняли таке рішення, воно було правильним, бо за ним стояв Божий поклик.
Так, військові капелани є військовослужбовцями. Саме тому їм потрібні не тільки поклик, але й знання, навички, розуміння військової організації. Для цього капеланам необхідні певний час і підтримка військового керівництва. Тому і командування військових душпастирів має добре знати напрямки військової капеланської діяльності, функціонал капеланів, їхнє місце в підрозділі — не тільки щоб допомогти їм інтегруватися, але й щоб допомогти собі. Адже наявність у підрозділі нової одиниці «військовий капелан» відкриває нові можливості, нові принципи й нові підходи до управління підрозділом. Дієвіші, ефективніші. Підкреслюю — нові можливості і принципи…
Як уже згадував, священнослужителі, що стають на посади вертикалі капеланської служби, зазвичай мають величезний досвід керування іншими людьми, іноді в дуже складних умовах. Чому ж тоді вони не можуть керувати іншими капеланами й обіймати керівні посади по вертикалі Служби військового капеланства в Силах оборони? Скоріше за все, їм бракує військової підготовки.
Знайомий капелан, розповідаючи про перші кроки на військовій службі, згадав ситуацію, коли він підійшов перед шикуванням до одного старшого офіцера і спитав, де йому стати, і почув таку відповідь: «Отче, ваше місце в церкві».
Ситуація спонукає, з одного боку, замислитись про якість підготовки військових капеланів, які зараз спочатку стають на посади, а вже потім проходять щось на кшталт підготовки — Курс підвищення кваліфікації з питань військового капеланства, що категорично не є курсом підготовки офіцера. З іншого боку, варто також поставити питання про підготовку командира, який мав би знати роль і значення капелана, його функціонал і специфіку, щоб вказати отцю на його місце в строю та підрозділі загалом.
Тут мала б спрацювати Служба військового капеланства ЗСУ. Та біда в тому, що Служба не може розв’язати проблеми, тому що на керівних посадах вертикалі СВК все ще ті самі умовні замполіти, які погано розуміють сутність військового капеланства і його завдань.
Фактично загальна картина не дуже приваблива. Є військовий капелан, священник-доброволець, який залишив свій дім, родину й парафію, щоб допомогти державі, отримав мандат, склав військову присягу і добровільно став рабом комбрига, який дупля не відбиває, що з ним робити. На ситуацію не здатна вплинути ані церква, ані Міжконфесійна рада. А Служба військового капеланства досі в транзитному стані й не має важелів впливу, щоб захистити свого працівника.
Чітко розуміємо, що інститут військового капеланства на стадії формування, а спроби використати капеланів не за призначенням або взагалі не помічати їх, створюють загрозу не тільки цій інституції. Під питанням духовна й моральна стійкість наших воїнів. Тому святкувати День військового капелана дещо зарано. Тим більше, що свято не є офіційним.
То що ж варто зробити, щоб командування краще розуміло роль капеланів? Пропонуємо шість кроків:
- Військове капеланство має бути зрозумілим для командування на всіх рівнях. Упровадити модуль «Військове капеланство» в програми підготовки офіцерів усіх рівнів і курси підвищення кваліфікації командного складу.
- Негайно впровадити системну фахову підготовку військових капеланів усіх рівнів, а головне — забезпечити вчасність цієї підготовки, щоб самі капелани добре розуміли свою роль у військових підрозділах ще до початку служби.
- Побудувати сильну вертикаль у керуванні військовими капеланами; посилити роль Служби військового капеланства в керуванні військовими капеланами й захисті їхньої діяльності.
- Капеланами мають керувати капелани! Провести штатні зміни вертикалі Служби військового капеланства. (Якщо у 2023 році аргумент про нестачу досвіду в капеланів ще приймали, то зараз ні).
- Урегулювати взаємодію військових капеланів на місцях з капеланами-волонтерами, які мають посилювати спроможності штатних військових капеланів, а не створювати альтернативні системи й хибні уявлення про військову капеланську діяльність.
- Заохочувати зусилля релігійних організацій для заповнення вакантних посад військових капеланів уже підготовленими душпастирями.
Наостанок. Військове капеланство — це інституція, яка має чітке призначення в системі підтримки особового складу. Це інституція, яка народилася в час війни і пройшла випробування нею. І вистояла. Ця інституція не має залежати від чиїхось уявлень чи навіювань, вона має керуватися чіткими, зрозумілими правилами. Отже, завдання полягає не просто в тому, щоб дати армії більше капеланів. Треба зробити так, щоб армія збагнула, навіщо їй потрібні капелани, і капелани могли б виконувати свою роботу фахово.