Українські музиканти відродили оперу «Креонт» Дмитра Бортнянського, яка понад 200 років не звучала на батьківщині композитора. Твір, уперше поставлений у Венеції 1776 року, повернули до концертного життя у 2026 році. Щоб підготувати його до виконання, дослідники відновили музичний текст за історичним рукописом, зіставили різні версії лібрето та створили український переклад.
«Креонт» – перша опера Дмитра Бортнянського, написана для італійського музичного театру. Композитор створив її в Італії, коли йому було приблизно 25 років. Прем’єра відбулася у Венеції 1776 року, однак згодом твір фактично випав з українського музичного життя.
У 2026 році опера знову прозвучала у виконанні українських музикантів. Концертне виконання підготувала команда Open Opera Ukraine спільно з Liatoshynskyi Capella під керівництвом диригента Йорґа Цвікера. Запис оприлюднили на стримінгових платформах, завдяки чому твір став доступнішим для слухачів за межами концертної зали.
Відродження «Креонта» вимагало не лише музичної підготовки. Щоб виконати оперу, фахівцям потрібно було відновити партитуру, розібратися з особливостями історичного запису, дослідити відмінності між версіями лібрето та підготувати український текст.
Партитура «Креонта» збереглася в португальській бібліотеці Biblioteca da Ajuda. Це не авторський рукопис Бортнянського, а копія, створена переписувачами. Тому дослідникам довелося відокремлювати особливості історичної нотації від можливих помилок і змін, які могли з’явитися під час копіювання.
Науковою реконструкцією партитури займався Андрій Коляда. Він аналізував нотний текст, гармонію, голосоведення та особливості інструментальних партій. Зокрема, складною виявилася робота з партіями валторн: у рукописі позначення строю трапляються не в усіх номерах, а ключі й спосіб запису не завжди відповідають очікуванням сучасного виконавця.
Щоб перевірити можливі прочитання, дослідник консультувався з фахівцем із натуральної валторни Ермесом Пеккініні. Частину редакторських рішень також перевіряли під час репетицій із диригентом Йорґом Цвікером.
Коляда наголошує, що авторського автографа композитора немає. Через це дослідники не могли просто відтворити нібито безсумнівний авторський задум. Натомість вони працювали з конкретним історичним джерелом і пояснювали власні втручання, залишаючи виконавцям можливість оцінювати неоднозначні місця.
У критичному виданні доповнення, яких немає в рукописі, позначили спеціальними знаками або взяли в дужки. Вокальні партії перевели в сучасний скрипковий ключ, водночас зберігши історичні ключі на початку номерів. Такий підхід дозволяє поєднати зручність сучасного виконання з повагою до джерела XVIII століття.
В основу опери покладено античний сюжет про Антігону – героїню, яка вступає в конфлікт із правителем Креонтом через поховання свого брата. Лібрето створив Марко Кольтелліні, використавши матеріал, який раніше ліг в основу опери Томмазо Траетти «Антігона», поставленої 1772 року.
У версії Бортнянського твір скоротили з трьох актів до двох. Це змінило не лише тривалість опери, а й драматургію окремих сцен. Деякі сюжетні переходи стали менш докладними, а в певних епізодах з’явилися суперечності, які дослідники намагалися пояснити через порівняння різних текстових версій.
Наприклад, у сцені, де Антігона та її коханий Емон вирішують померти разом, скорочення змінило розподіл ініціативи між героями. У лібрето значну роль відіграють сумніви Антігони та її страх перед болісною смертю. У партитурі цей епізод скорочено, а активнішу позицію займає Емон, який розповідає про власні попередні спроби накласти на себе руки.
Дослідники не встановили остаточно, хто саме відповідав за ці зміни – композитор, автор лібрето, виконавці чи переписувачі. Тому вони розрізняли підтверджені відомості й припущення, не приписуючи Бортнянському рішень, які неможливо довести.
Ще одним завданням стало підготувати український текст лібрето. Над ним працював перекладач і філолог Тарас Лазер. Він зіставляв друковане лібрето з текстом у партитурі, оскільки між ними є розбіжності, які впливають на розуміння окремих сцен.
Перекладач обрав поетизовану прозу замість буквального відтворення римованої форми оригіналу. Це дозволило зберегти піднесений стиль опери XVIII століття, не жертвуючи змістом заради рими та не перевантажуючи текст архаїзмами.
Під час роботи враховували не лише значення слів, а й те, як вони звучать уголос. Переклад перечитували, перевіряючи його ритм, плавність і синтаксис. До уточнення античних власних назв долучилася фахівчиня з класичної філології Олеся Лазер-Паньків.
Український текст створювали передусім для читання та ознайомлення із сюжетом. Для сценічних титрів він потребував би окремого скорочення, адже глядач має встигати прочитати текст і стежити за дією. Як пояснює Тарас Лазер, титри мають передавати зміст лаконічно, не перетворюючись на самостійну літературну форму.
Проєкт «Creonte XVIII/XXI: доля, вибір чи вибір долі?» реалізувала Open Opera Ukraine у співпраці з Національним будинком музики та Національною філармонією України за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Культура під час війни».
Повернення «Креонта» – це не лише відновлення одного твору з історії української музики. Робота над оперою дала змогу підготувати критичне видання партитури, дослідити її зв’язок з іншими творами на античний сюжет і створити український переклад лібрето.
Понад два століття опера залишалася поза українським музичним життям. Тепер вона знову доступна для виконання та слухання, а дослідники й музиканти отримали опрацьований матеріал для подальшої роботи з творчістю Дмитра Бортнянського.
За даними порталу: izmail.es