“`html
Олія і вогонь війни: наскільки загрозливі витоки олії у Дніпрі та Одесі 12.01.2026 09:00 Укрінформ Численні випадки загибелі птахів і ризик для морських глибин. З’ясовуємо, яким чином звичайний харчовий продукт стає інструментом екологічного злочину та чи спроможна Україна системно реагувати на ці виклики.
Наприкінці 2025 року вітчизняні та іноземні ЗМІ поширили новину про чергову екологічну трагедію, спровоковану російськими обстрілами. В акваторії Чорного моря сотні пернатих загинули в результаті виливу олії. Від дефіциту кисню та наслідків, викликаних аварією, досі потерпають морські мешканці.
Наслідки розливу олії в порту «Південний».
Тоді, у грудні, внаслідок російських атак на порт «Південний» в Одеській області відбувся значний розлив соняшникової олії у Чорне море та на прилеглу територію. З пошкоджених місткостей витекло чимало продукції. Незважаючи на те, що точні показники досі не оприлюднено, масляна пляма спричинила значне забруднення і призвела до тимчасового припинення роботи порту для усунення наслідків.
Економічні збитки також доволі відчутні. Оскільки Україна є провідним світовим експортером соняшникової олії, будь-які атаки на портову інфраструктуру мають серйозні наслідки для глобального ринку. Обстріли порту «Південний» спричинили зниження цін на соняшникове насіння та припинення поставок, що свідчить про великі втрати. Більш того, джерела інформують про загальне світове подешевшання насіння та призупинення експорту олії після обстрілів.
Наталія Гозак, екологиня, директорка Greenpeace Україна, після першого масштабного обстрілу олійних резервуарів акцентувала увагу на тому, що Росія продовжуватиме подібні атаки, і додала, що великі експортери також відповідальні за наслідки розливів. На її думку, в умовах війни підприємства повинні розробляти нові логістичні стратегії.
«Я вважаю, що висновки після подій в Одесі мали бути зроблені негайно. Це очевидна тактика Росії – атакувати важливі об’єкти, в які легко поцілити. Такі атаки не припиняться, особливо якщо існує ризик екологічних наслідків, тому зберігання великих обсягів олії в одному місці вимагає розподілу, як і у випадку з енергетикою. Коли в одній точці зосереджене потужне джерело ресурсу, воно водночас стає джерелом великої загрози. Під час війни не можна допускати такої концентрації продукції в прибережних зонах, оскільки це буквально притягує ворожі удари», – впевнена експертка.
На жаль, правдивість та пильну увагу ворога до подібних об’єктів підтвердила і атака на місто Дніпро на початку 2026 року. У перший понеділок нового року, 5 січня, росіяни атакували дронами місто і поцілили по підприємству «Олейна», яке виробляє олії, – в результаті атаки вилилося 300 тонн продукції, повідомив мер Дніпра Борис Філатов. «Комунальні служби прибирають, сиплять пісок та суміш, але проїзд Набережною буде закритим орієнтовно 2–3 дні».
Інформація щодо екологічних наслідків обох інцидентів розливу олії поки що неоднозначна. З одного боку, звучать запевнення, що олія як органічна сполука згодом розкладається і не завдає катастрофічної шкоди. З іншого – загибель тварин та ризики тривалого впливу через осідання речовини на дно та в ґрунт вже викликають занепокоєння у екологів. Разом із Наталією Гозак ми аналізуємо наслідки цих катастроф та зміну підходів виробників.
ВПЛИВ ОЛІЙНИХ ПЛЯМ
Як зазначає Наталія Гозак, наразі екологи не знають точно про всі наслідки виливу значних об’ємів олії, оскільки незалежні дослідження безпосередньо на місцях подій не здійснювалися, а фахівці змушені покладатися на дані з відкритих джерел. Проте аналіз подібних трагедій у світі (втім, не настільки значних за обсягами розлитої речовини) дає підстави для тривожних прогнозів.
Експертка пояснює, що величина шкоди залежить від того, куди саме потрапила олія. За її словами, розлив у Дніпрі, ймовірно, матиме менш серйозні наслідки, ніж в Одесі, якщо забруднення вдалося локалізувати на суші. Хоча завод розташований біля річки, наразі немає підтверджених даних про потрапляння великої кількості олії безпосередньо у воду.
«Якщо забруднення залишилося на суші, наслідки будуть меншими. Частина олії вилилася на асфальті, звідки її легше усунути, а частина потрапила в ґрунт. Через низькі температури вона просочується вниз повільно. Згодом це забруднення буде вимиватися опадами, що створить розтягнутий у часі, але менш інтенсивний вплив на навколишнє середовище», – зауважує Наталія Гозак.
Значно складніша ситуація в Одесі, де олія потрапила у відкрите море. Екологиня підкреслює, що в холодній воді ця речовина поводиться інакше: вона не тільки вбиває птахів, обволікаючи їхнє пір'я, а й зазнає хімічних змін.
«У морі через низьку температуру відбуваються процеси полімеризації. Олія стає густішою, важчою і опускається на дно, де може залишатися дуже довго. У такому стані вона певною мірою нагадує нафту. Ми бачили трагічні наслідки в Одесі – загибель сотень птахів. Це інтенсивний і дуже важкий удар по екосистемі», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.
ОЛІЯ ТА НАФТА: ЧИ ПРАВИЛЬНЕ ПОРІВНЯННЯ?
У ЗМІ часто з’являються заспокійливі повідомлення про те, що наслідки розливу рослинної олії набагато менші, ніж від нафтопродуктів. Мовляв, це органічний продукт, який з часом просто «зникне». Наталія Гозак пояснює: хоча олія дійсно не є токсичною, її механічний вплив на природу може бути не менш руйнівним.
«Нафтове забруднення апріорі вважається більш небезпечним, оскільки нафта та нафтопродукти токсичні самі по собі. Вони випаровуються, забруднюючи повітря, та ініціюють складні хімічні процеси. Рослинна олія не має такої токсичності та не випаровується. Проте процеси їхнього впливу на живу природу в дечому ідентичні», – зазначає екологиня.
Найбільша подібність полягає в утворенні плівки. Для птахів немає значення, у що потрапити – у нафту чи в олію. Обидві речовини однаково «цементують» пір’я, через що воно втрачає здатність зберігати тепло та забезпечувати водонепроникність. Птахи просто помирають від гіпотермії (переохолодження) або втрачають здатність триматися на воді.
«МЕРТВІ ЗОНИ» НА МОРСЬКОМУ ДНІ
Окрему небезпеку становить поведінка олії в холодній воді. За звичайних температур процеси біодеградації відбуваються досить швидко: мікроорганізми розщеплюють органіку, і вона поступово зникає. Але низька температура змінює правила.
Експертка пояснює: «Через холод відбувається полімеризація – олія перетворюється на густі жирові згустки, які змішуються з дрібними частинками та опускаються на дно. Там вони починають повільно розкладатися, поглинаючи з води кисень. У місцях, де течія накопичує такі згустки, утворюються справжні «мертві зони».
Брак кисню стає згубним для донних організмів, креветок та риби, більшість з яких нині під загрозою зникнення. Окрім безпосередньої загибелі флори та фауни, існують і непрямі довготривалі ризики. Наталія Гозак наводить приклад США, де після подібних розливів риба масово покидала традиційні місця нересту, оскільки дно ставало непридатним для розмноження.
МАСШТАБИ ЛИХА
Незважаючи на серйозність ситуації, Наталія Гозак закликає об’єктивно оцінювати масштаби. Випадки в Одесі та Дніпрі є локальними трагедіями, які поки що недоречно порівнювати з глобальними екологічними катастрофами. «Це не виняткова ситуація для світу, хоча розливи олії трапляються значно рідше за нафтові. Якщо порівнювати, то наслідки розливу нафтопродуктів у Керченській протоці наприкінці 2024 року (15 грудня 2024 року внаслідок аварії двох російських танкерів-смертників «Волгонефть» став однією з найбільших екологічних катастроф у регіоні, коли десятки тисяч тонн мазуту забруднили узбережжя окупованого Криму та Росії, загрожуючи екосистемі Чорного й Азовського морів, – ред.) охопили узбережжя від Криму до Одещини, і цей витік був значно масштабнішим. Ті події за рівнем шкоди можна порівняти хіба що з аварією на Каховській ГЕС. Нинішні ж випадки мають регіональний характер, але їхні довгострокові наслідки нам ще доведеться вивчати, спираючись на досвід інших країн», – пояснює директорка Greenpeace Україна.
СТРАТЕГІЯ «ЖИРНИХ ЦІЛЕЙ»: ЧОМУ ОЛІЯ МОЖЕ СТАТИ «УЛЮБЛЕНИМ» ОБ’ЄКТОМ ВОРОГА
Після атак на порт «Південний» та завод у Дніпрі виникає логічне питання: чи були готові власники підприємств та державні служби до таких сценаріїв? Адже розлив олії – ситуація нетипова, хоча міжнародні стандарти безпеки чітко передбачають заходи для мінімізації наслідків. Наталія Гозак переконана: після подій в Одесі бізнес мав діяти на випередження. Головний урок, який ми отримали, – Росія діє поза межами розумного, і її стратегія спрямована на об’єкти, де зосереджено найбільше ресурсу.
Робота комунальників Дніпра із очистки вулиць. Фото Дніпровська міська рада
На думку співрозмовниці, Україні слід готуватися до того, що атаки на сільськогосподарську інфраструктуру – зернові термінали, олійні резервуари – триватимуть і надалі. Експертка додає, що технічні рішення існують: це і розподіл продукції, і готовність систем швидкого реагування, таких як бонові загородження, що здатні стримати пляму від розповсюдження акваторією. На сьогодні готовність до нових екологічних викликів має стати одним із пріоритетів державної політики.
ЦІНА ЛИХОЛІТТЯ: ЯК ОЦІНИТИ ТЕ, ЩО НЕ МОЖНА ВИМІРЯТИ ГРОШИМА?
Коли йдеться про відповідальність Росії за екоцид, цифри екологічних збитків у звітах державних органів часто вражають кількістю нулів. Проте чи можливо оцінити втрачену екосистему в грошовому еквіваленті? Наталія Гозак пояснює, що Greenpeace не займається фінансовими підрахунками – це прерогатива держави, але сама процедура оцінки має величезну «сліпу зону».
«Цього всього не було б, якби не російська агресія, тому відповідальність повністю на них. Але є велика проблема з методологією. Щоб вирахувати збитки, потрібно порівняти стан навколишнього середовища після атаки з тим, яким він був до неї. А в Україні система моніторингу навколишнього середовища до того роками практично була відсутня і не фінансувалася. Виміряти той «базовий рівень», який ми мали до війни, – це велике і відкрите питання», – зауважує співрозмовниця. До речі, на відсутності «точки відліку» на шкалі координат екологічних втрат наголошують і ґрунтознавці. (Про відсутність комплексного дослідження ґрунтів та наслідки воєнних дій на українські землі читайте у матеріалі Укрінформу).
Попри відсутність досконалої системи моніторингу в минулому, Наталія Гозак підкреслює: завдання громадського сектору та міжнародних організацій зараз – висвітлювати кожен такий випадок. Навіть якщо ми не можемо виміряти кожну загиблу мікрочастинку екосистеми, світ має бачити загальну картину екоциду, який Росія вчиняє на українській землі.
ПРИРОДА АДАПТУЄТЬСЯ, ЛЮДИНА – ВТРАЧАЄ: В ЯКУ УКРАЇНУ МИ ПОВЕРНЕМОСЯ ПІСЛЯ ВІЙНИ?
За чотири роки повномасштабного вторгнення українці звикли оцінювати екологічні лиха цифрами: тоннами розлитої олії, гектарами випаленого лісу чи кубометрами втраченої води. Проте Наталія Гозак пропонує поглянути на проблему глибше. На її думку, природа, незважаючи на свою вразливість, має колосальний потенціал для відновлення, чого не скажеш про людське життя та звичний нам уклад.
«Насправді всі найбільші проблеми – у людині. Навколишнє середовище зазнає жахливих змін, як ми бачили на прикладі Каховського водосховища. Для людей це була трагедія: втрата життів, домівок, доступу до води. Але для природи це водночас стало шансом. Сьогодні ми бачимо, як на місці осушеної водойми відновлюється екосистема, що існувала до радянського втручання. Природа пристосовується і знаходить вихід там, де людина бачить лише руїну», – говорить експертка.
Саме тому акцент, на переконання екологині, має бути зміщений на довготривалу шкоду саме для майбутніх поколінь. Питання не в тому, чи виживе природа взагалі – вона виживе, але чи буде вона здатна забезпечити гідне життя людям?
«Простих відповідей не існує. Щось втрачається назавжди, щось нове з’являється. Але ми – частина цієї системи. Знищуючи довкілля, ворог буквально вибиває землю з-під ніг прийдешніх поколінь. Чи зможуть наші діти дихати чистим повітрям, пити воду з Дніпра чи насолоджуватися туристичним потенціалом країни? Це те, що неможливо просто компенсувати грошима», – зазначає Наталія Гозак.
Фінальним і найгострішим викликом після війни стане питання повернення тих, хто зараз на фронті. «Наші військові рано чи пізно повернуться додому. І питання в тому, куди саме вони повернуться: у пустелю, забруднену хімікатами, у понівечені кар’єрами та шахтами ландшафти, у вирубані ліси – чи все-таки в те довкілля, яке здатне забезпечити людині гідне майбутнє? Ми боремося не просто за територію, а за життєвий простір. І збереження цього простору вже зараз, навіть під час обстрілів, – це теж частина нашої перемоги», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.
Резервуари заводу «Олейна» до атаки. Фото з відкритих джерел.
Російські обстріли олійних терміналів – це удари по вразливих місцях, де українська економіка нерозривно пов’язана з екологією. Усвідомлюючи масштаби та диявольську мету ворога, ми не маємо права на пасивність. Гра на випередження, зміна старих вразливих алгоритмів на нові та гнучкі.
Ми вже проходили цей болючий урок на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Тоді ворог методично знищував великі нафтосховища, спричинивши паливний колапс. Проте бізнес відреагував миттєво: відмовився від стратегії гігантських резервуарів на користь децентралізації та мобільності. Як результат – сьогодні бензин можна придбати без черг, а у ворога більше немає «жирних» стаціонарних цілей, ураження яких могло б паралізувати ринок.
Цей досвід має стати зразком і для агропромислового сектору. Розподіл зберігання продукції – це не просто питання логістики, а один із ключових асиметричних кроків у цій війні. Відмова від вразливих «гігантів» на користь розподілених мереж допоможе не лише зберегти економічний потенціал, а й захистити наше довкілля від нових лих. Це і є наш шлях до перемоги – ставати сильнішими через адаптивність, рятуючи своє майбутнє вже сьогодні.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото: Укрінформ.
Чорне море Війна Забруднення Олія “`