Психолог Олексій Удовенко уточнив, що страх виникає внаслідок прямої реакції на ідентифіковану загрозу, тоді як тривога виникає внаслідок очікування потенційної шкоди без конкретного тригера. Він зазначив, що такі реакції вважаються розладом лише тоді, коли вони порушують повсякденне життя.
Страх виникає як реакція на безпосередню загрозу, тоді як тривога пов’язана з передбаченням невизначених ризиків. Психолог Олексій Удовенко обговорив цю відмінність під час подкасту з Юлією Зорій, як повідомляє УНН.
Ключові висновки
Він описував емоції як складні реакції розуму та тіла, що включають фізичні відчуття, когнітивні процеси та контекстуальну інтерпретацію. Ці реакції нерозривно пов'язані з особистою історією та зовнішніми обставинами, тобто вони можуть збігатися або відрізнятися від поточних ситуацій, але завжди відображають попередній досвід.
Спеціаліст наголосив на ключових відмінностях між страхом і тривогою. Страх зазвичай виникає, коли ми стикаємося з відчутними небезпеками, тоді як тривога проявляється через уявні або передбачувані загрози, які не мають чіткого визначення.
Щоб проілюструвати їхню різницю, розглянемо такий сценарій: якщо вовки зустрічаються з нами під час прогулянки лісом, їхня видима присутність викликає страх. Цей інстинкт ґрунтується на отриманих знаннях про хижаків. Однак без таких прямих стимулів усвідомлення потенційної активності вовків у цьому районі викликало б натомість тривогу.
— уточнює Удовенко.
Він наголосив, що ні тривога, ні занепокоєння самі по собі не вказують на розлади. Емоційні реакції стають проблематичними лише тоді, коли вони перешкоджають рутинній діяльності.
Надмірний страх або тривога переходять у патологію, коли вони перешкоджають виконанню типових обов'язків — особистих, сімейних чи соціальних. Порогом є функціональне порушення.
— додає психолог.
Удовенко також зазначив, що культурні контексти та історичні періоди формують емоційні інтерпретації. Сучасне сприйняття тривожних подій суттєво відрізняється від сприйняття минулих епох чи різноманітних суспільств.
Оцінка емоційних реакцій як «хороших» чи «поганих» виявляється неважливою. Важливо те, чи дозволяють вони адаптивне функціонування в межах навколишнього середовища та спільноти.
— підсумовує він.
Ця концепція перегукується з античною філософською думкою, пізніше підкріпленою Декартом, який визначав тривогу як стан відчуття невизначеної небезпеки.
