Авторська стаття Ігоря Гарбарука: Україна скидає рожеві окуляри європейської політики — що приховують демократичні ідеали.
Ігор ГАРБАРУК, віце-президент “Українського міжнародного інституту відновлення”, аналітик ГС “Економічний дискусійний клуб”
Після чергового жахіття після ракетних атак російських окупантів ранкові дзвінки від родини та знайомих лунали питаннями: “Ти в порядку? Є руйнування?..” Саме в такі моменти усвідомлюєш з неймовірною ясністю: найвища цінність кожної людини — це життя, безпека та здоров’я близьких. Все інше, що здавалося важливим ще вчора, відступає на другий план.
Як, наприклад, ті самі “демократичні ідеали”.
До війни ми не раз чули це словосполучення від європейських партнерів. З повагою слухали поради численних високопосадовців ЄС:
– про рівні права для всіх та гарантії свобод у справжньому демократичному суспільстві,
– про неприпустимість національної дискримінації.
Коли ми з жахом спостерігали, як польські фермери перекривали прикордонні пункти та висипали українське зерно, більшість вірила: це випадковість, маніпуляції російських спецслужб або дії радикалів. Проте:
– новий президент Польщі блокує підтримку українським біженцям,
– представники його адміністрації заявляють, що ПОЛЯКИ ПОВИННІ МАТИ НАЙВИЩІ ПЕРЕВАГИ — це нагадує: час подякувати.
Подякувати за те, що допомогли остаточно розвіяти ілюзії про європейську демократію та позбавитися від пустих обіцянок.
Згадуючи слова лорда Пальмерстона, варто пам’ятати: у держав немає вічних друзів чи ворогів. Є лише інтереси, які змінюються через політичні тенденції, внутрішні суперечності чи амбіції окремих лідерів, що перебільшують власну вагу.
Виступаючи в ефірах, я завжди наголошую: стратегічно ми маємо прагнути не просто стати частиною ЄС, а формувати європейський простір навколо України. Не бути країною з простягнутою рукою, а стати ключовим безпековим партнером, що разом з Польщею, Британією та країнами Балтії перейме лідерство у Європі, позбавляючись бюрократичних оков.
Сьогодні українська армія — найпотужніша в Європі, здатна стримувати агресора. Це незмінна константа!
Економіка України переживає кризу — це факт.
ВВП ЄС минулого року становив близько 17 трлн доларів, України — понад 190 млрд:
– з одного боку, цифри несхожі;
– з іншого — це шанс розробити стратегію проникнення на європейські ринки.
Держава має стати головним лобістом політики економічного протекціонізму, захищаючи інтереси бізнесу всередині країни та за кордоном. Реалізація стратегії численних дрібних потоків передбачає підтримку окремих компаній через дипломатичні установи чи галузеві асоціації, щоб закріпити їх на європейських ринках.
Після запровадження “митного безвізу” у 2022 році європейські бізнесмени переконалися в конкурентоспроможності української продукції. Тому з 5 червня цього року ЄС ввів обмежувальні заходи, захищаючи власні ринки. Зауважимо: експортували ми переважно сировину, тоді як найбільший прибуток дають кінцеві товари та послуги. Нагадаю, що у США послуги формують 80% ВВП.
Українці, які емігрували до ЄС, стикнулися з низькою доступністю послуг порівняно з Україною: від медицини до ресторанів. Це — потенціал для наших підприємців. Держава має сприяти створенню бізнес-мереж у Європі.
Одночасно потрібно розвивати інвестиційну привабливість України: податкові стимули, житлове будівництво для постраждалих. Як сказав колега: “Україна має стати простором для тих, хто готовий розвиватися, позбавившись європейської бюрократії”.
Важливо не лише підтримувати громадян за кордоном, але й повертати їх, особливо молодь. Наприклад, українці внесли до польської економіки 76,9 млрд євро — у 8 разів більше за допомогу від Польщі. Частина цих коштів має повертатися до України, зокрема через механізми перерозподілу податків.
Сьогодні ми маємо будувати стратегію “м’якого” входження в європейську економіку. Прибутки українських компаній у Європі мають реінвестуватися в Україні.
Війна закінчиться. Але справжня перемога настане, коли кожен українець, де б він не був, діятиме за принципом:
один за всіх і всі за Україну!
