Операція Блок: як КГБ зірвало українське Різдво 1972 року Спецпроєкт 24.12.2025 10:25 Укрінформ В період новорічних свят 1972 року КГБ дало старт одній з найбільш відомих спецоперацій з «очищення» українських дисидентів «Блок». Навколо цієї спецоперації досі кружляє багато легенд.
4 січня 1972 року о 21:20 в поїзді № 7 «Москва–Прага» на прикордонному пункті Чоп було затримано бельгійського туриста українського походження, а саме – Ярослава Добоша. Під час перевірки в особистих речах іноземця виявили номер телефону з позначкою «Ігор Калинець», світлини дисидентів, а також книжки та мікрофільми із забороненою літературою. Вже за два тижні, 20 січня, йому висунули обвинувачення за статтею 57 кримінального кодексу УРСР – здійснення політичного шпигунства. Даний арешт став офіційним мотивом для початку операції «Блок» – однієї з найбільш резонансних і трагічних каральних акцій КДБ проти української інтелігенції.
В наш час в архівах СБУ можливо знайти десятки томів цієї справи, які розкривають істину про «репресоване Різдво». За два роки проведення операції було заарештовано 89 дисидентів, більшість з яких отримали строки від 5 до 7 років ув’язнення у таборах. У той час як українська спільнота дисидентів готувалася до заборонених радянською владою «релігійних» святкувань, каральна машина СРСР мала намір позбавити опозицію і незгодних сил, ініціювавши одну з найбільших спецоперацій проти дисидентів.
Укрінформ у колаборації з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Слідкувати за свіжими епізодами можливо на вебсайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», у соціальних мережах та на Spotify.
Ярослав Добош встиг відзначити Новий рік з Іваном Світличним, Леонідом Селезенком та Ганною Коцуровою, але заколядувати йому та десяткам українців вже не довелося. Як зазначав історик Володимир В’ятрович: «Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету, член Спілки української молоді, котрий перевозив заборонений самвидав, став уособленням безпосереднього зв’язку руху спротиву в Україні із зарубіжними націоналістичними осередками. Таким чином, радянська пропаганда отримала змогу представити дисидентів як «націоналістичних найманців» і «зрадників капіталістичного Заходу».
Навколо подій 1972 року досі є безліч пліток та неоднозначних думок. Спробуємо розібратися в них, ґрунтуючись на фактах і коментарях істориків.
Чи правда, що в період різдвяних свят і вертепів 1972 років українські дисиденти ще не підозрювали, що арешт Ярослава Добоша ознаменував старт масштабної спецоперації КГБ, і що дане Різдво стане для багатьох з них останнім на волі?
Більше ілюстрацій, світлин та історій дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соціальних мережах Укрінформу
Ось що кажуть в УІНП: Інформація про арешт Ярослава Добоша була оприлюднена в радянських газетах після головної серії арештів, починаючи з 15 січня 1972 р. Таким чином, рідні репресованих дізнавалися про «справу Добоша» вже після факту, впродовж декількох днів після арешту їхніх близьких, а ув’язнені – вже перебуваючи в місцях позбавлення волі.
Відсутні документальні підтвердження смерті будь-кого із затриманих в рамках операції «Блок». Значну кількість фігурантів справи було звільнено наприкінці 1970-х-на початку 1980-х років, а інших- в часи «Перебудови».
Чи правда, що Ярослав Добош був агентом КГБ, який цілеспрямовано співпрацював зі спецслужбами і «видав» основне коло українських дисидентів?
Для тих, кому цікава аудіоверсія епізоду і більше інформації, ніж у тексті, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, свіжий епізод вже доступний для прослуховування
Ось що кажуть в УІНП: Документальних підтверджень цій тезі немає. У спогадах окремих дисидентів (наприклад, Леоніди Світличної) дійсно, є звинувачення стосовно згаданої особи. Однак, ґрунтуються вони переважно на відсутності особистих контактів авторів із самим Добошем.
Проте, офіційні документи КДБ УРСР свідчать про, скоріше, вдалий збіг обставин, ніж про заздалегідь сплановану акцію. Перебування Ярослава Добоша у Львові та Києві в часі збіглося із заключним етапом підготовки до операції «Блок»: органам безпеки вже було відомо про видавничу діяльність дисидентів та їхні зв’язки із закордонним «самвидавом» (зокрема, курованим американськими спецслужбами видавництвом «Пролог»). Залишалося відшукати мотив для арешту, яким став Ярослав Добош з його контактами з окремими групами українських дисидентів.
До речі, після гучної пресконференції Ярослава Добоша з визнанням вини, його повернули до Бельгії. На жаль, вже на волі, незважаючи на заяви Ярослава щодо тиску в КГБ, його репутація в українських колах була остаточно зруйнована. Ярослав відійшов від українських кіл і вів усамітнене життя. Але повернімося до самої спецоперації.
Чи правда, що масові арешти 1972 року не були низкою випадкових «справ», а стали кульмінацією «великого плану» КГБ — операції «Блок», спрямованої на повне придушення українського опозиційного середовища і яка почалася на Різдво не випадково?
Ось що кажуть в УІНП: На фоні попередніх затримань, Операція «Блок» виділялася централізованістю планування (окрема постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів») і здійснювалася з одночасним охопленням усіх республік СРСР.
Це пояснювалося занепокоєнням правоохоронних органів тогочасними тенденціями дисидентського руху в Союзі. В СРСР починає з’являтися регулярна періодика, друковані видання («Хроника текущих событий» в Москві, пізніше – «Український вісник» у Києві та Львові), створюються перші правозахисні організації (Московська «Ініціативна група захисту прав людини в СРСР», Одеський «Громадський комітет захисту Ніни Строкатої»). За думкою окремих дослідників, акція проводилася з метою зниження суспільної напруги всередині країни напередодні 50-річчя з дня створення СРСР та вдалого для радянського уряду старту політики «розрядки» зі США.
Період Різдва було обрано правоохоронними органами не випадково. За наявними документами КДБ УРСР, протягом 11-13 січня 1972 р. мала відбутися низка святкових зібрань у Києві та Львові під керівництвом «окремих націоналістичних елементів» (тобто дисидентів). Святкування мали проходити як на вулицях, так і в квартирах окремих людей.
В той же час, після арешту і подальшого допиту Добоша на початку січня цього ж року, стало відомо про зв’язки останнього з окремими учасниками «колядницьких ватаг», а також контакти з головою закордонного видавництва ОУН в еміграції «Пролог», Ковалем. З метою блокування можливої передачі забороненої літератури, було вирішено провести серію одночасних обшуків в учасників колядувань.
Арешти, що відбулися в 1972 р., не були найбільшими за обсягом. За попередній період з 1954 по 1964 рр. в УРСР було заарештовано 793 особи, в той час як внаслідок операції «Блок» в Україні було заарештовано від 79 до 100 осіб.
Але саме ці арешти вдарили по самій суті української інтелектуальної еліти. Операція Блок позбавила сил українське протестне середовище. Однак вона не змогла вбити дух свободи.
Як говорив Левко Лук’яненко, незалежність не впала нам на голови у 1991 несподівано. Українці боролися за неї завжди, незалежно від того, які режими гнобили Україну. І незважаючи на «репресоване Різдво» 72-го, і незважаючи на сьогоднішню війну, історія вчить, що прагнення мати свою державу не зупинити жодними блоками, бетонними чи кгбешними.
До слова:
Формальний привід для репресій: 24-річний студент із Бельгії та член Спілки української молоді (СУМ) Ярослав Добош став «випадковим детонатором» операції «Блок». Його арешт у січні 1972 року на кордоні в Чопі з мікроплівками «самвидаву» дозволив КГБ надати масовим облавам проти дисидентів вигляду «боротьби із закордонним шпигунством».
Публічне «покаяння» під тиском: 2 червня 1972 року в Києві за вказівкою спецслужб провели гучну пресконференцію, де головним учасником був Добош, який на камери «зізнався» у співпраці із закордонними центрами ОУН. Відразу після цього його звільнили та вислали з СРСР. Вже в Бельгії Ярослав заявив, що ці свідчення були вибиті під психологічним тиском, а його «шпигунська місія» була вигадкою радянської пропаганди.
Дисидентські версії: Дисидент Василь Овсієнко, заарештований у 1972 році, згадує: «Я пізніше, коли був заарештований, читав покази Ярослава Добоша і дійшов висновку, що це була, мабуть, людина випадкова. Я не впевнений, чи він був справді завербований КДБ, чи це просто так, зі своєї наївності цікавився, чи мав якесь там завдання від своїх керівників чи не мав – Бог його знає. Але його КДБ використало досить таки вдало. Він розказав усе, що знав і чого не знав, виступив із заявою по телебаченню, та заява була опублікована у пресі. Його випустили, а все це стало приводом для масових арештів української інтелігенції».
Відхід від активної діяльності: Після повернення на Захід та спростування своїх «зізнань» Ярослав Добош обрав шлях непублічності. Він свідомо відмовився від політичної кар’єри та відійшов від активної суспільно-політичної діяльності, зосередившись на особистому житті. До самої смерті вкрай рідко погоджувався на інтерв’ю про події «репресованого Різдва». Ярослав Добош прожив решту життя в Бельгії. Він помер 29 червня 2015 року у віці 68 років після тривалої хвороби.
Трагічна роль мимовільного свідка: Хоча особисто Добош не був агентом КГБ, його постать стала трагічним символом того, як тоталітарна система використовує окрему людину для знищення цілого покоління інтелектуалів. Справа Добоша «легалізувала» в очах радянського суду терміни ув’язнення для Світличного, Чорновола, Стуса, Сверстюка, Овсієнка та багатьох інших шістдесятників.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася «»Свічка пам’яті«»?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року
Катерина Білокур: «Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»?