Новий рік: як радянська влада «перевиховала» свято Спецпроєкт 31.12.2025 10:51 Укрінформ Від європейських джерел XIV століття до ілюзії благополуччя за залізною завісою: руйнуємо стереотипи про «головне зимове свято»
Всупереч поширеній думці, що звичаї неможливо змінити силоміць, а жодна адміністрація не може «контролювати» народну пам’ять, власне історія Нового року в Україні є доказом того, як нестійким може бути світ наших уявлень.
Нерідко ми самі не усвідомлюємо, скільки носимо в собі відголосків радянських нашарувань. Приклад цього торжества показує, як лише за одне-два покоління можна втратити традицію, що виховувалася віками, і наскільки гнучкою є наша пам’ять. Однак ця ж розповідь вселяє надію: за наявності бажання ми так само легко можемо повернутися до істинних значень.
Укрінформ у партнерстві з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» презентує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Стежити за новими випусками можна на ресурсах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», у соціальних мережах та на Spotify.
Разом з експертами з історії Українського інституту національної пам’яті з’ясовуємо, що в нашому Новому році є надбанням пращурів, а що – навмисним конструктом спецслужб.
Дата свята: чи нав’язала нам січень Росія?
Відома щедрівка про «ластівку» – типовий зразок того, що в давнину Новий рік в Україні відзначали навесні, коли птахи поверталися з теплих країв. Є поширене уявлення, що зимовий Новий рік у січні – це «найновіша» редакція свята, яку українцям нав’язала імперська Росія.
Ось як це пояснює Інститут національної пам’яті: Як стверджують дослідники, українські території, що входили до складу Великого князівства Литовського і частково Речі Посполитої, святкували початок Нового року 1 січня з 1362 року, а лічбу років вели від Різдва Христового.
На території московського царства наказ Петра I від 20 грудня 1699 року переніс святкування Нового року з 1 вересня на 1 січня за юліанським календарем, запровадивши літочислення від Різдва Христового замість «від створення світу». Цар повелів прикрашати будинки ялиновим та сосновим гіллям, вітати один одного та організовувати феєрверки. Ці настанови поширювалися й на підконтрольні українські землі.
Більше ілюстрацій, світлин та оповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу.
Дідух проти ялинки: чи була ялинка сторонньою?
Часто доводиться чути про два різних полюси: виключно українську традицію дідуха і нібито «чужу» традицію ялинки, яка набула популярності лише після Другої світової війни. Чи дійсно до радянських часів ялинка не була головним символом?
Ось коментар істориків УІНП: Протягом тривалого часу в російській імперії, до складу якої входила значна частина українських земель, Новий рік був завершенням різдвяних свят. Слід також враховувати, що Новий рік за юліанським календарем припадає на два церковні свята: 31 грудня встановлене свято на честь Меланії, а 1 січня – це свято на честь Василія Великого. У ХІХ ст. святкування Нового року в містах було світським: бали, маскаради, лотереї, катання на ковзанах.
Як зазначає дослідниця Дарія Анцибор, впродовж ХІХ століття ялинка пройшла шлях від аристократичних вечорів до майже кожного міського дому (мається на увазі українські землі в складі Російської імперії). Ялинку в своїх будинках ставили Старицькі, Лисенки, Грушевські, Косачі та інші представники української інтелігенції.
Зважаючи на листи та мемуари галицької інтелігенції, ялинки на українських землях у складі Австро-Угорської імперії сприймалися наприкінці ХІХ ст. як неодмінний звичай.
На Буковині, де ще більше відчувався вплив усього німецького (а саме звідти традиція прикрашати ялинку) була ще одна особливість. У деяких буковинських селах прикрашали живі ялинки, якщо вони були на подвір’ї.
До речі, в СРСР наприкінці 1920-х були спроби офіційно заборонити ставити ялинку.
Створення «радянського культу» нового року від ідеологів Голодомору
То ж як з’явився той самий «типовий» набір з олів’є, шампанським та телевізійними шоу, який ми звикли вважати невід’ємним атрибутом свята? Чи був цей культ створений навмисно і впроваджений за допомогою масової культури?
Для тих, кого цікавить аудіоверсія епізоду і дещо більше за текст, знаходьте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:
Ось як пояснює Інститут національної пам’яті: Наприкінці 1935-го ялинку «реабілітували». 28 грудня 1935 року в газеті «Правда» вийшла стаття Павла Постишева «Організуймо до нового року дітям гарну ялинку» («Давайте организуем к новому году детям хорошую елку»). Постишев – особа, яка має відношення до організації Голодомору. А першу ялинку «організували» в Харкові, одному з найбільш постраждалих від Голодомору українських міст. Таким чином різдвяна ялинка перетворилася в СРСР на суто новорічну.
Істотно пізніше, 23 грудня 1947 року, указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня проголосили вихідним днем. Після цього поступово сформувалася радянська традиція святкувати Новий рік – з олів’є, «Іронією долі» та шампанським.
Новий рік для українців – це складна палітра, де переплелися давні європейські традиції, самобутні обряди з дідухом та щедрівками, і трагічні нашарування радянської епохи. Проте наша витривалість перед спробами уніфікації довела: ми здатні очистити свої свята від фальшивих сенсів.
Бажаємо вам непохитного, переможного і дійсно переломного Нового року. Бережімо себе, нашу справжню історію та один одного!
Укрінформ та увесь колектив проєкту «Правда чи міф» висловлюють подяку Українському Інституту національної пам’яті та партнерам за співпрацю та яскраві враження. А слухачам, глядачам та читачам за увагу. Ми повернемось у новому році з оновленим форматом.
Різдвяно-новорічні традиції з українським колоритом:
Театралізовані вечори у Старицьких та Лисенків. У Києві, в будинках на вулиці Саксаганського, де жили родини Миколи Лисенка та Михайла Старицького, Новий рік був частиною «українського осередку». Тут організовували домашні вистави та вертепи. Діти композитора та драматурга власноруч виготовляли костюми, а замість звичних балів гості співали щедрівки в обробці Лисенка.
«Українська» ялинка міської інтелігенції. Поки імперія нав’язувала німецькі стандарти, українські родини (Косачі, Грушевські) додавали дереву національного забарвлення. Замість дорогих скляних іграшок ялинку часто прикрашали виробами з соломи («павучками»), горіхами, загорнутими у фольгу, та яблуками. Це було поєднання європейської моди з народним мистецтвом.
Буковинська «Маланка» як справжній карнавал. Для мешканців Західної України саме Новий рік (день Святої Меланії) був часом грандіозного маскараду. Традиція виготовлення величезних масок і костюмів із сіна та шкіри була настільки сильною, що її не змогли викорінити навіть десятиліття радянських заборон.
«Залізна ялинка» в окопах. Сьогодні на передовій українські захисники створюють нові символи. Часто це «ялинки», зібрані з використаних гільз, залишків снарядів або просто гілок, прикрашених тактичними ліхтариками чи шевронами. Подібні «ялинки» часто можна побачити в багатьох українських містах.
Кутя з сухпайка. Традиційна святкова вечеря на фронті набуває особливого значення. Військові готують кутю з тих інгредієнтів, які є під рукою. Зараз можна знайти кутю у сухпайку, яку треба просто залити гарячою водою. Часто різдвяні та новорічні солодощі і традиційні страви військові отримують із волонтерських посилок. Це момент єднання з домом, навіть коли навколо тривають обстріли.
«Тост мовчання» та дзвінок найдорожчим. Головною традицією сучасного Нового року на війні є не святковий стіл, а можливість почути голос рідних. У багатьох підрозділах існує неписане правило: перші хвилини року зустрічати у тиші, згадуючи полеглих побратимів, а вже потім обмінюватися короткими побажаннями.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Ігор Каретніков та Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правда чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася «Свічка пам’яті»?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Оксана Мешко: чому КДБ боялось легендарної «козацької мами» українських дисидентів?
Свято Ялинка Проєкт «Правда чи міф»