Еліта доби Гетьманщини жила розкішно, але… скромно. То потім явився Янукович і Ко 09.01.2026 09:00 Укрінформ Виставка: Чим глибше Гетьманщина занурювалась у Московщину-Росію, тим більше з’являлося спокус, тим швидше забувалися демократичні засади
Наприкінці 2025 року в Національному музеї історії України відбулося відкриття експозиції «Про Я. З життя української «еліти»». В найменуванні приховано подвійний підтекст. З одного боку, мова йде про численні дарунки президенту-втікачу Віктору Януковичу, а з іншого – ховається звернення до нашого «я». Які ми є? Які наші смаки та вподобання? Якими б вони стали, якби ми опинилися на місці «еліт»? Але це дуже розмита, нечітка етико-моральна перспектива, і нехай кожен ставить питання і відповідає собі сам, а ми спробуємо заглянути в минуле й подивитися: що було, наприклад, пишнотою у століттях ХVІІ–ХVІІІ? Чи докорінно змінилася пишнота часів української Гетьманщини та пишнота українських еліт століття ХХІ?
НЕПОМІТНА ПИШНОТА УКРАЇНСЬКИХ ЕЛІТ
Еліта епохи Гетьманщини жила розкішно, але… скромно. Можливо, це протиріччя, але це саме так. Принаймні, у XVII – на початку XVIII століття, коли вона тільки ставала на ноги, виборюючи «свої права та привілеї, так само, як і права та привілеї своєї держави». Гетьман не мав надто виділятися, виглядати заможнішим за полковника, а той, в свою чергу, – за сотника. Коли сини гетьмана Івана Самойловича, тодішня «золота молодь», пересувалися Україною в позолоченій кареті, придбаній батьком у Гданську, – вони викликали громадський осуд. Наприкінці ХVІІ століття подібне сприймалося як зухвальство та виняток. Молода еліта ще не була розбещена і зіпсута достатком і маєтностями. Діяли демократичні звичаї козацтва, і їх намагалися шанувати. Вони приборкували поривання вирізнятися своїм багатством.
І ще одна деталь. Під час обрання гетьмана (так само, як і всіх інших урядовців Гетьманщини) кандидат мусив тричі відмовитися від булави і лише під тиском суспільства дати згоду її взяти. Старшина не ризикувала надто виділятися на тлі козаків, оскільки вони могли усунути зухвалого полковника й обрати когось іншого.
ЩО ВВАЖАЛОСЯ ПИШНОТОЮ В ЕПОХУ ГЕТЬМАНЩИНИ?
Разом з тим в оселях козацької верхівки, як у гетьманській, так і в старшинських, було чимало предметів розкоші, які мали як східне, так і європейське походження: срібний та скляний посуд, зброя, хутро, порцеляна, дорогі тканини, розкішні килими, дзеркала, ювелірні вироби, постільна білизна, одяг, нижня білизна, годинники, ікони, книги.
Годинник настільний. ХІХ ст. Франція. Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Гетьман Полуботок мав великий настінний німецький годинник, картину китайського виробництва, «вишиту по білому атласу шовком різним», дзеркало настінне в позолоченій рамі, китайську скриню. У Самойловича висіло дзеркало завбільшки з аршин в чорній оправі.
У чоловіків тоді з’являлися годинники кишенькового типу. Наприклад, у полковника Михайла Миклашевського був золотий кишеньковий годинник, який він придбав у стародубського купця. Три годинники мав полковник Фастівського полку Семен Палій. У Самойловича було «двоє годинників малих» у срібному корпусі.
А скільки ж надзвичайно дорогих годинників, вартістю щонайменше в десятки тисяч доларів, було знайдено, даруйте, у Віктора Медведчука? Здається, біля сорока…
КНИГИ
Євангеліє. Ставропігійське братство. 1690. Львів. Ця книга цілком могла належати комусь зі старшини… Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Книги також вважалися розкішшю. Солідні колекції зазвичай мали церковні ієрархи, так само, як і деякі з гетьманів. Зокрема, відомо про значну бібліотеку Івана Мазепи. «Коштовні оправи з гетьманським гербом, кращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані старовинні рукописи», – так описував її у своїх мемуарах Орлик. Книги не ховали в скрині або шафи, вони завжди були, як то кажуть, напохваті, на видному місці. Французький дипломат Жан де Балюз відзначив про Мазепину бібліотеку: «на кожному кроці видно латинські книги».
СКЛЯНИЙ ПОСУД: ВІД УКРАЇНСЬКИХ КЕЛИХІВ – ДО КИТАЙСЬКОЇ ПОРЦЕЛЯНИ
Бар у декоративному стилі «Буль». Друга половина ХІХ ст. Франція. Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Посуд вражав своїм багатством. Особливо високо цінувалося витончене скло. Варто зауважити, що ці предмети розкоші переважно виготовляли в Гетьманщині й лише частково завозили з польських і німецьких міст. В Україні традиція виробництва скла, коріння якої сягало ще часів давньої Русі, на відміну від Московщини, була збережена навіть під час монгольської навали. Більше двох сотень скляних виробництв знаходилися на Чернігівщині та Київщині. Тут робили як звичайний посуд, так і більш вишуканий: різні пляшки, чарки та келихи, стопки, кухлі, штофи, глечики, графини, а також цукорниці, вазочки, чорнильниці. «Черкаське» скло експортували до Москви (саме українські склороби й започаткували його виробництво на Московщині), Польщі, Риги, Валахії, Туреччини, Священної Римської імперії.
Рідкісним предметом розкоші була порцеляна – зрозуміло, спочатку лише китайська.
СРІБНИЙ ПОСУД: ЗА ПОЗОЛОЧЕНИЙ КУБОК – П’ЯТЬ СОБОЛІВ! З ПОЛОВИНОЮ…