© Pixabay Алгоритми оцінили швидкість руйнування льодовиків із точністю до міліметра.
Нове дослідження надає найповнішу на сьогодні картину темпів льодовикової ерозії на планеті, повідомляє Phys. Міжнародна команда під керівництвом географки Університету Вікторії (Канада) Софі Норріс за допомогою алгоритмів машинного навчання змогла спрогнозувати швидкість ерозії понад 180 000 сучасних льодовиків, що становить приблизно 85% їх загальної кількості.
У дослідженні, опублікованому в журналі Nature Geoscience, розраховано, що 99% льодовиків зумовлюють ерозію зі швидкістю від 0,02 до 2,68 міліметра на рік, для прикладу – це дорівнює товщині кредитної картки. Такі дані отримані внаслідок глобального аналізу на основі регресійних моделей, які враховували цілу низку фізичних і геологічних чинників.
“Умови, що призводять до ерозії біля основи льодовиків, виявилися набагато складнішими, ніж ми вважали раніше. Температура, кількість води під льодовиком, типи порід у регіоні, а також тепловий потік із надр Землі суттєво впливають на швидкість руйнування”, – зазначає Софі Норріс.
У роботі враховано регіональну змінність темпів ерозії, зокрема для Південних Анд, Аляски, західної Канади, північно-західних США, а також Південної та Центральної Азії. Антарктида була виключена з аналізу через нестачу надійних даних про товщину льоду та швидкість його переміщення.
За словами Джона Госса з Університету Далхаузі, що також брав участь у дослідженні, ці результати дозволяють здійснювати науково обґрунтовані оцінки ерозійних процесів навіть у найвіддаленіших регіонах планети. Дослідження актуальне не лише через краще знання ландшафту, а й через отримання важливої інформації для довгострокового зберігання ядерних відходів, планування інфраструктури та моніторингу руху осадових порід і поживних речовин.
Нещодавно повідомлялося про так звану Каракорумську аномалію – випадок зростання маси льодовиків у гірському регіоні на стику Індії, Пакистану та Китаю, попри загальну тенденцію танення. Злиття льодовиків Лолофонд, Терам Шехр і Сіачен було зафіксовано на супутникових знімках NASA, а науковці пов’язують аномалію з локальними кліматичними умовами та можливою роллю захисного шару уламків. Попри це, дослідники наголошують, що подібні винятки не спростовують загальної динаміки глобального потепління.
