У минулому Місяць покривав океан розплавленої породи © freepik/chuttersnap Апарат вивчив місячний реголіт.
Нові дані, отримані індійською місією «Чандраян-3», показали, що в минулому Місяць покривав гігантський океан розплавлених порід, повідомляє Science Alert.
Посадковий модуль «Вікрам» здійснив успішну посадку на супутник Землі у серпні минулого року. Після цього команда місії розгорнула місяцехід «Праг’ян», який мав дослідити місце посадки.
При цьому «Вікрам» здійснив посадку набагато південніше, ніж будь-який апарат до цього. Завдяки цьому дослідники змогли отримати уявлення про геологію супутника Землі, яку до цього не вивчали.
Дослідження «Праг’ян» показали, що особлива суміш хімічних елементів у місячному ґрунті (або реголіті), що оточує посадковий модуль, була відносно однорідною. Цей реголіт переважно складався з білого типу породи, званого фероанортозитом.
За словами вчених, склад реголіту на південному полюсі Місяця є проміжним між складом зразків із двох місць в екваторіальній області Місяця: тих, що були зібрані астронавтами під час польоту американського корабля «Аполлон-16» у 1972 році, і тих, що були доставлені на Землю автоматичною місією «Луна-20», запущеною Радянським Союзом того ж року.
Подібність у складі цих зразків, хоча вони були зібрані дуже далеко один від одного, показує, що в минулому в ранній період існування Місяця його покривав єдиний магматичний океан.
Вважається, що Місяць з’явився, коли планета розміром з Марс зіткнулася з Землею, викинувши породу, яка потім злилася і утворила супутник нашої планети. На думку вчених, місячний магматичний океан міг існувати з моменту утворення Місяця протягом десятків чи сотень мільйонів років. Охолодження і кристалізація цього магматичного океану зрештою призвели до утворення фероанортозитових порід, з яких складається кора Місяця.
Ідея існування глобального магматичного океану на супутнику Землі вперше з’явилася після повернення місії «Аполлон 11». Місія побувала в регіоні Місяця, де переважають темні базальтові породи. Але зразки ґрунту, зібраного «Аполлоном 11», містили також білу породу, багату на мінерал анортит, яка отримала назву фероанортозит.
Вчені припустили, що ця біла порода може бути крихітними фрагментами початкової місячної давньої породи. У міру остигання магматичного океану щільніші мінерали, такі як олівін і піроксен, опускалися, утворюючи глибший шар, званий мантією, тоді як фероанортозит, будучи менш щільним, ніж магма, спливав, утворюючи першу кору Місяця.
Але вчені також зіткнулися з деякими складнощами, пов’язаними з місячними зразками та геологічними спостереженнями Місяця в цілому, наприклад, той факт, що місячна кора ближнього боку, мабуть, набагато тонша, ніж кора далекої сторони. Невідомо також, чому на ближньому боці спостерігалася більша вулканічна активність, через що на ній переважають рівнини базальтових порід. Дальша сторона складається в основному з фероанортозиту.
Автори нового дослідження вважають, що вивчена ними порода є змішаним складом фероанортозитової породи, яка складає древню місячну кору, разом з матеріалом з нижчих шарів багатших магнієм порід. Різні матеріали могли змішатися внаслідок появи ударних кратерів на Місяці.
Так, місце посадки “Чандраян-3” покриває 1,5-2 кілометри викинутої породи з так званого ударного басейну “Південний полюс – Ейткен” – западини на поверхні діаметром 2500 км, яка, як вважають, була створена в результаті колосальної ударної події початку історії Місяця.
Пізніші падіння метеоритів на супутник Землі могли ще більше перемішати і розподілити матеріал, що призвело до появи складу породи, який вивчила «Чандраян-3».
Нагадаємо, апарат «Вікрам» та місяцехід «Праг’ян» перейшли у сплячий режим 2 вересня. Це мало захистити їхню електроніку від суворих умов місячної ночі, яка триває два тижні. У цей час температура опускається до -250 градусів за Цельсієм. Після цього відновити зв’язок із ними не вдалося.
