На середньовічній картині зобразили доісторичну сокиру © Wikimedia commons Вчені вважають, що це кам’яна ручна сокира.
Півмільйона років тому наші предки почали виготовляти кам’яні знаряддя праці, відомі як «ашельські ручні сокири». Вони використовувалися для того, щоб різати м’ясо та деревину, а також викопувати бульби. Ці доісторичні інструменти овальної та грушоподібної форми, які часто виготовляються з кременю, відшаровуються з обох боків і мають загострений кінець.
І це знаряддя викликали інтерес протягом багато часу. До епохи Просвітництва XVII і XVIII люди думали, що це знаряддя мають природне походження і називали їх «громовими каменями, випущеними з хмар». Найбільш ранні записи про них датуються серединою 1500-х років.
Але дослідники з Дартмутського коледжу та Кембриджського університету встановили, що «Меленський диптих» (близько 1452 р.), написаний Жаном Фуке, є, ймовірно, найранішим художнім зображенням ашельської ручної сокири. І це вказує на те, що ці предмети зустрічалися набагато раніше у сучасному світі, повідомляє Medievalists.net.
“Меленський диптих” загазав Етьєн Шевальє, який був родом з Мелена у Франції, і служив скарбником короля Франції Карла VII. Диптих складається з двох картин олією на дерев’яних панелях: «Етьєн Шевальє зі святим Стефаном» зліва та «Мадонна з немовлям в оточенні ангелів» праворуч.
Вчені вважають, що в лівій його частині зображено ашельську ручну сокиру. На картині Шевальє зображений у малиновій мантії зі складеними разом руками, ніби в молитві, тоді як Святий Стефан, його покровитель, стоїть поруч із ним і тримає Новий Завіт, але в ньому лежить кам’яний предмет, що нагадує кам’яну ручну сокиру. Кам’яний об’єкт символізує смерть святого Стефана, першого християнського мученика через побиття камінням.
Мистецтвознавці завжди називали цей предмет, зображений на диптиху, “зазубреним каменем” або “великим гострим каменем”, але ніхто ніколи не ідентифікував його як щось рукотворне. Стівен Кангас, старший викладач факультету історії мистецтв Дартмутського університету та співавтор дослідження, припустив, що це не просто камінь.
«Я знав про картину Фуке багато років і завжди думав, що кам’яний предмет схожий на доісторичний інструмент. Тобто це завжди було в глибині моєї свідомості, як те, чим мені потрібно було займатися у майбутньому», — заявив Кангас.
У 2021 році вчений відвідав семінар, присвячений місцезнаходженням Ісіміла в Танзанії, відомому своїми ручними сокирами. Там він поговорив з Чарльзом Мусіба, професором антропології Університету Колорадо-Денвер та експертом з походження людини в Танзанії та Південній Африці, а також Джеремі ДеСільвою, професором та завідувачем кафедри антропології Дартмутського університету. Вони погодилися, що об’єкт, зображений на диптиху, схожий на ручну сокиру.
Після цього вчені співпрацювали із колегами з Кембриджського університету, які проаналізували зображений об’єкт. Вони виявили, що його форма схожа (не більше 95%) з іншими ашельськими сокирами з регіону, де було написано картини. Дослідники вивчили колір кам’яного предмета та порівняли його з кольором 20 французьких ашельських сокир. Хоча кольори на картині, можливо, спотворені нанесеними пігментами та лаками, зміна кольору на поверхні об’єкта у жовті, коричневі та червоні відтінки відповідала іншим подібним артефактам. Вчені також нарахували на поверхні об’єкта 33 відщепи, що відповідає іншим ручним сокирам.
«Дані нашого аналізу форми, кольору та лускатих шрамів кам’яного предмета на картині дивовижно відповідали даним інших ашельських сокир з того місця, де жив Фуке», — сказав співавтор Джеймс Кларк, аспірант кафедри археології в Кембриджському університеті.
«Мені подобається ідея пов’язати ручну сокиру — утилітарний предмет, який допоміг гомінідам вижити півмільйона років тому — із середньовічним французьким живописом, який настільки відомий, що його викладають на вступних уроках історії мистецтва. Від епохи палеоліту до епохи Відродження і далі ручні сокири були і залишаються частиною людської історії», — каже ДеСільва.
Раніше вчені заявили, що неандертальці могли не бути окремим виглядом. За словами дослідників, можливо варто говорити про окрему форму людини.
