«Складний контингент» не виправдання для знущань і жорстокості в армії. В українському війську є напрацьовані цивілізовані практики управління різними людьми. Texty.org.ua розпитали в командирів і рядових бійців із трьох різних підрозділів про те, як у них все влаштовано.
Ми поговорили з двома командирами, які керують підрозділами з колишніх засуджених. Це Валідол, командир стрілецького батальйону «Алькатрас» у 93-й бригаді, та Кіндер, командир 4-го штурмового підрозділу «Шквал» 92-ї ОШБр. Про цих офіцерів добре відгукуються ті, хто в них служив.
Олексій із батальйону безпілотних систем, ще один наш співрозмовник, погодився говорити на умовах анонімності. Він не офіцер, проте має фактичний досвід управління ротою дронарів і виконання офіцерських обовʼязків.
Отже, ключові принципи успішних командирів.
Дбати про те, щоб проблеми бійців вирішувалися
Валідол:
Мій номер телефону є в усіх, і кожен боєць знає, що може подзвонити і я відповім у будь-який час доби. Завжди кажу їм: є проблеми, які ви самі вирішити не можете, — чи побутові питання, чи якась незрозуміла ситуація, труднощі вдома, — краще подзвоніть і порадьтеся, перш ніж зробити щось, що може погіршити ситуацію. Якщо я не зможу вирішити, звернуся до вищого командування.
Раніше навіть у відпустку відпускав неофіційно, під свою відповідальність, давав можливість вирішувати свої питання.
Після того як людина пробула місяць-два-три на бойових, я не можу сказати, що «ось тепер сидітимеш тут на полігоні». Люди вигоряють.
Якісь внутрішні побутові конфлікти в підрозділі розрулюють командири взводів і рот, але я також втручаюся, якщо потрібно.
Люди бачать, що я не розкидаюся ними, і відповідають взаємністю. Люди — це найцінніший ресурс в армії. У підготовку бійця вкладається багато сил, часу і грошей.
Поляк, рядовий 92-ї бригади (підлеглий Кіндера), колишній увʼязнений:
Головне — це розуміння. Комбат приїздить, питає, у кого які проблеми, допомагає, якщо треба. Має дуже велику повагу серед особового складу.
Невідворотні покарання, але за законом. Має бути справедливість без поблажок для своїх
Валідол:
Якщо хтось напився, відправляємо на «задувку» (вимірювання рівня алкоголю в крові. — Ред.), ВСП оформляє протокол, людина залишається на місяць майже без зарплати. Це цілком законно. Якщо хтось напився до неадекватного стану, беремо під охорону, щоб нічого не учудив, у нас же бойові умови. Протверезів — уперед, копай, готуй лінію оборони, якщо не хочеш воювати. Це все цілком у межах закону і відповідає армійському статуту.
Бійці між собою вільно спілкуються, кожен розуміє: не виконуватимеш завдання, напиватимешся чи займатимешся дурницями — я не допомагатиму тобі вирішувати твої особисті проблеми. Так само знають, що я завжди йду назустріч тим, хто достойно воює, дбаю про людей, бо мені важливо, щоб вони були в нормальному морально-психологічному стані.
У нас є справедливість, і це головне. Тому люди знають: накосячив — відповідаєш. Це нормально в їхніх поняттях, кажуть: «За базар треба відповідати». Якщо хтось набалаболив і підвів когось, із нього спитають свої ж, мені й втручатися не потрібно.
Є ще момент колективного виховання. Хтось поїхав, привіз бухло, бухнув — все, тепер зі взводу ніхто нікуди не їде. Побратими йому самі пояснять, що він був неправий і так робити не варто.
Олексій:
На привʼязі в нас нікого не тримають. Боєць відмовляється виконувати наказ — командир пише рапорт, його чекають ВСП, слідство і суд за невиконання наказу.
Контроль, спілкування з людьми і постійна присутність у підрозділі
Кіндер:
Бійці розселяються по хатах, по бліндажах строго за штатною структурою: рота, взвод, відділення.
Я «гуртки за інтересами», коли поселяється хто з ким хоче, не підтримую. Кажу: ви всі військовослужбовці. Мені теж, може, не хочеться з усіма вами тут разом сидіти, але доводиться.
Під замком людей не тримаємо, але щодня хтось із командирів вранці і ввечері обʼїжджає локації, перевіряє, чи всі на місцях, спілкується з людьми, запитує, чи все в порядку.
Навички і здібності людей мають відповідати характеру завдань
Кіндер:
Коли прибув перший автобус із колишніми увʼязненими, я з кожним особисто поговорив, щоб зрозуміти, що людина вміє, яку має освіту, що зі здоровʼям, що можна довірити.
Олексій:
Коли відбираєш людей у підрозділ, то одразу видно, хто бухає, а хто щось вміє. Якщо людина одразу зізнається, що не готова їздити на нуль, але розбирається в електроніці, беремо в інженери, наприклад. Найкращі йдуть у дронарі, снайпери. Хто нічого не вміє — у піхоту. Але про піхотинців у нас теж дбають.
Якщо людина помилилася, але заслуговує на другий шанс, варто його дати
Кіндер:
Був один піхотинець, втік у СЗЧ, коли на Добропіллі виводив з оточення молодих хлопців із сусіднього батальйону. Два тижні пробиралися з ними з боями, а потім разом утекли.
Його спіймали, відкрили провадження. Я з ним побалакав по телефону, питаю: «Чого тобі бракувало?». Каже: «У льотчики хотів».
Батьки його ще мені дзвонили, дуже просили за нього. Ну я дав йому шанс, забрав із СЗЧ, забрав справу. Тепер він служить у нас дронарем, доволі непогано літає на FPV-дронах.
Олексій:
Якось забрав людину після СЗЧ із піхоти. Він був із батальйону, де майже всі загинули, вижили лише ті, хто пішов у СЗЧ.
Зараз він уже головний механік роти. І росте далі. Його вже на звання подали. Людина працює, на своєму місці.
Принципи не нові, але працюють
У цих п’яти принципах насправді немає нічого нового. Схожі думки озвучував ще Сунь-цзи дві з половиною тисячі років тому. Він прямо радив полководцям ставитися до воїнів «як до улюблених синів» — тоді ті підуть у пекло заради командира. Але тут-таки застерігав: якщо балувати бійців без міри і боятися бути «поганим», військо перетворюється на розпещену дитину, з якою неможливо нічого зробити.
Саме цей баланс і описують наші співрозмовники Валідол, Кіндер та Олексій. Командир зробить все, щоб бійця нічого не турбувало, окрім виконання місії, і водночас без вагань напише рапорт у ВСП, якщо той накосячив. Одне без іншого не працює.
Вимога дбати про своїх підлеглих прямим текстом написана в документах армії США, і це вважається одним із важливих елементів встановлення довіри. Так само як справедливість у покараннях.
Передбачуваність — це коли кожен знає, що може розраховувати на командира, якщо йому потрібно вирішити якусь особисту проблему, а також знає, що не уникне покарання, якщо накосячив. Це і є той невидимий стрижень дисципліни.
Цікаво, що принцип «дати другий шанс» описується в книжці про еволюцію «Егоїстичний ген» Річарда Докінза як один із найефективніших у боротьбі за виживання протягом сотень тисяч років.
Українська армія стикається з гігантським кадровим дефіцитом на всіх рівнях, і чимало командирів на різних рівнях навіть не чули про існування таких принципів та підходів, проте дійшли до них своїм розумом і досвідом.