Наступна зима не буде легшою за минулу, заявив прем’єр-міністр Сергій Корецький. Якщо чесно, ми це знаємо й самі. Торік Росія била передусім по електриці й теплу в Києві та інших великих містах, і підстав вважати, що далі буде інакше, немає. Але є цьогорічні нюанси. Чому удари по ТЕЦ і ТЕС можуть стати найбільшою загрозою взимку, які регіони можуть опинитися під прицілом ворога та як почувається наш енергетичний тил, розбираємо в матеріалі.
Що по запасах?
На другу половину серпня в українських підземних сховищах накопичено понад 14 млрд кубометрів газу. Одним із факторів хорошого темпу є інша проблема — зменшення споживання промисловістю після ударів РФ та блокування експортної логістики. Тому газ закачують швидко й значною мірою власним видобутком. Для порівняння: торік сезон закачування завершився в листопаді на позначці 13,2 млрд кубів.
Але цифра в сховищах ще не гарантія газу в квартирі чи на підприємстві. Сам газ лежить у пластах сховища на глибині понад кілометр. Знищити його ракетами майже неможливо, хоч інформаційні вкиди про таку ймовірність час від часу з’являються. Уразлива саме наземна інфраструктура зберігання: компресорні станції, установки підготовки газу, видобувні об’єкти. По ній час від часу прилітає.
Удари по видобутку теж тривають давно. У середині серпня лише за тиждень Росія 13 разів атакувала об’єкти Нафтогазу, а одну з цілей кілька разів. Роботу частини об’єктів призупинено. Від початку цього року таких атак було 293, їхня інтенсивність тільки зростає. На руку росіянам і те, що основні українські родовища містяться близько до кордону — на Полтавщині й Харківщині.
Логіка ворога прозора: якщо не зупинити наш видобуток, то бодай збити його темп. Тоді Україна купуватиме більше імпортного газу, витрачатиме кошти міжнародних партнерів. З тією самою метою Україна б’є по російській нафтопереробці, щоб змусити агресора купувати нафтопродукти за кордоном і зменшити його витрати на війну. Плюс дефіцит пального створює тиск громадян РФ на Кремль, який хоче максимально відсторонити їх від відчуття війни.
Україні не уникнути імпорту газу й цього року, але йдеться про 4–6 млрд кубів на рік. Технічно це більш ніж посильно. Інфраструктура для постачання з Європи є, навіть із надлишком потужності. Питання лише в грошах, а це сотні мільйонів доларів. Для розуміння масштабу: за рік Україна споживає понад 20 млрд кубометрів. Москва прагнутиме постійно збільшувати в нашому балансі частку імпорту.
Чому тепло найважливіше
Від наявності газу залежить більшість джерел виробництва тепла в нашій країні. Газ і тепло — це фактично синоніми для багатьох міст. І тут є добра новина. Повністю зруйнувати газотранспортну систему складно. Сергій Макогон, який у 2019–2022 роках керував держпідприємством «Оператор газотранспортної системи України», пояснює це так:
«Газотранспортна мережа розгалужена, має альтернативні маршрути та резервні елементи. У нас працює понад десяток сховищ газу в різних частинах країни. До великих міст, зокрема й до Києва, газ надходить із різних напрямків. Тому удари радше спрямовуватимуться по підприємствах, які його споживають, як-от ТЕЦ і ТЕС».
Ще одна важлива деталь. Постачання газу майже не залежить від електрики: тиск у трубах створюють газотурбінні установки, які працюють на самому ж газі. Навіть коли в містах немає світла, газ зазвичай буде. Водночас міські котельні й ТЕЦ потребують електрики для роботи насосів та електрообладнання.
На цьому оптимістичні новини закінчуються. Бо різні сфери енергетики пов’язані між собою невидимими нитками — через поведінку людей і взаємозамінність ресурсів.
Від прийнятного до найгіршого
Коли холоднішає, люди вмикають електричні обігрівачі ще до старту опалювального сезону. А з початком тепла навантаження на електромережі спадає. У морози знову зростає. А коли через обстріли зникає тепло, люди рятуються газом та електрикою. Газова система це витримує. Електромережі не завжди, особливо в старих будинках.
Ексочільниця Міністерства енергетики України Ольга Буславець наводить такі цифри: кожен градус нижче нуля додає приблизно 150–250 МВт навантаження. В умовах дефіциту тепла чи в разі аварій на ТЕЦ приріст може сягати 300 МВт на один градус. Падіння температури з −2 °С до −10 °С — це вже додаткові 1,2–2 ГВт. Тому втрата ТЕЦ, яка виробляє і тепло, і електрику, — подвійний удар.
Водночас кістяк електрогенерації лишається. Володимир Омельченко із Центру Разумкова називає це базовим енергетичним щитом: дев’ять атомних енергоблоків — сумарно це близько 8 ГВт, плюс 2,5 ГВт імпортної енергії, ще приблизно 1,5 ГВт розподіленої генерації (здебільшого газопоршневі установки, які розкидані по всій країні) й стільки само сонячної, вітрової та гідро. Разом 13,5 ГВт.
«Це щит, який ворог не зміг зламати за чотири з половиною роки», — каже експерт.
Торік у вечірні піки холодних днів споживання сягало 18 ГВт. Цього року експерт прогнозує 16 ГВт. За його оцінкою, навіть якщо знищать усі ТЕС і ТЕЦ, у піки сидітимемо без світла по 4–6 годин. Це суттєва проблема, але не катастрофа.
А от втрата великої ТЕЦ — найгірший сценарій для тієї частини міста, яка залежить від неї по теплу. Центральне опалення для сотень тисяч людей швидко не заміниш альтернативою (до того ж тепломережі потребують узимку постійної циркуляції, інакше труби починають замерзати). Електрику можна перекинути з іншого регіону, а тепло — ні. Воно виробляється і споживається на місці. Саме тому тепло від ТЕЦ — найскладніша проблема, яку треба вирішувати першою.
Що знаємо і чого не знаємо
Восени Росія продовжуватиме ракетні удари дронами і балістикою. На мій погляд, ворог знову активізує пуски крилатих ракет, цілячи по території від Дніпра до західного кордону — саме там розташовані важливі для країни ТЕС. Нинішня відносна пауза з такими ударами не повинна вводити нас в оману.
І головне тут не електроенергія. Поки працюють АЕС, кістяка генерації Україну ніхто не позбавить. Росія знову битиме по підстанціях, через які АЕС віддають струм у мережу. Але з цим Україна вже навчилася давати раду. Перед масованою атакою блоки заздалегідь зменшують потужність, а за кілька годин після неї знову піднімають. Це дає змогу уникати аварійної зупинки через нездатність видати потужність. Якби блок зупинявся аварійно, тобто сам, часу йшло б значно більше. До того ж енергетики навчилися пускати струм в обхід пошкоджених вузлів і тримати резервне обладнання. Тому довгих періодів, коли АЕС узагалі немає в мережі, я не очікую. А от із теплом так не вийде, і саме воно є головним питанням цієї зими.
Логічно було б давати цілодобово світло районам, які лишилися без тепла. Проблема в тому, що будинкове обладнання такого навантаження зазвичай не витримує. Торішній досвід Києва це підтвердив: будинкове обладнання горить, а кількість мікроаварій стає кошмаром для ремонтних бригад.
Підсумок такий. Ми не знаємо, наскільки холодною буде зима і як спрацює наша протиповітряна оборона. Знаємо, що Росія битиме по енергетиці й мережах. Обирав би базовий сценарій: нові масовані удари по головних ТЕЦ і ТЕС по всій країні.
Знаємо й головне: тепло — пріоритет. Райони, які найбільше залежать від великих ТЕЦ, треба убезпечити резервними потужностями або дати їм «безлімітний» доступ до електрики (поки відсутнє центральне теплопостачання). Але й тут не все так просто навіть за наявності електроенергії. У більшості випадків обмеження в розподільних трансформаторах. Найслабша ланка тепер не великі автотрансформатори Укренерго, а стара сіра «хатка» без вікон у дворі. Це і є розподільний трансформатор: сюди надходить висока напруга, звідси кабелі розходяться по будинках.
Потужності «хатки» вистачає на світло, холодильники й чайники — приблизно так і рахували, коли все будували: ставили трансформатори, монтували вхідні кабелі й проводку в квартирах. Опалення електрикою туди в більшості випадків не закладали, а тип нинішньої війни й уявити не могли.
Тому питання не в тому, є електрика чи ні. Якщо обігрівач увімкнуть бодай у половині квартир, навантаження зросте в рази. Далі або спрацює захист і квартал сам себе вимкне, або щось згорить. А це вже не години на відновлення, а дні чи тижні.
Порад, кому що робити і куди їхати, не даватиму. Казок про те, що розподілена генерація всіх врятує, не розповідатиму. Вона потрібна, але насправді енергетика тримається на великих атомних станціях та власному газовидобутку.
Ми свідомі також того, що росіяни у своїх атаках вигадають щось нове — так було щороку. Але в нас за плечима п’ятий рік війни. Досвід мав би накопичитися на всіх рівнях. В енергетиків, які навчилися відновлювати обладнання за дні, а не місяці. У комунальників, які знають слабкі місця своїх мереж. У мешканців будинків та ОСББ, які знають, що робити, коли зникає світло чи тепло.